Революція 14 липня
Революція 14 липня також знана як Переворот в Іраку 1958 року — військовий переворот в Іраку 1958 року, що завершився розстрілом королівської родини та встановленням республіки в Іраку.
| Революція 14 липня | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Керівники революції 14 липня, в тому числі Абдул Салам Ареф, Абдель Керім Касем, Мухаммед Наджиб аль-Рубаї, Мішель Афляк | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
Вільні офіцери
|
 Арабська Федерація
| ||||||||
| Лідери | |||||||||
| Абдель Керім Касем | Фейсал II
| ||||||||
| Втрати | |||||||||
 3 громадян США загинуло[1] Кілька йорданських чиновників вбито | |||||||||
Передумови ред.
Ірак до революції був конституційною монархією, на чолі якої стояла династія Хашимітів. Молодий король Фейсал II бін Газі фактично був усунутий від керівництва країною. Внутрішньою й зовнішньою політикою Іраку управляла придворна еліта під керівництвом принца Абдель Ілаха.
На початку лютого 1957 року ліберально-націоналістичні Національно-демократична партія й Партія незалежності, ліво-ліберальна ПАСВ та компартія ухвалили рішення об'єднатись у Фронт національної єдності (ФНЄ), програма якого передбачала усунення від влади Нурі аль-Саїда, вихід країни з Багдадського пакту та здійснення демократизації політичного устрою, а також звільнення Іраку від іноземного втручання і проведення політики «позитивного нейтралітету». Фронт підтримували націоналістичні організації й нелегальне армійське формування «Вільні офіцери».
У грудні 1957 року, коли Фейсалу II доповіли про те, що серед силовиків зростає невдоволення режимом, він наказав видавати боєприпаси тільки тим частинам, що прямують на бойові завдання.
Перебіг подій ред.
Виступи почались у ніч з 13 на 14 липня 1958 року, напередодні вильоту короля Фейсала II та прем'єр-міністра Нурі аль-Саїда з Багдада до Стамбула для підписання угоди про приєднання Іраку до інтервенції Туреччини проти Лівану.
13 липня до пізньої ночі в королівському палаці Каср ар-Ріхаб тривав розкішний бенкет. У багдадському аеропорту завершувались останні приготування літака, що мав доставити іракську делегацію до Туреччини. Все це відбувалось напередодні весілля монарха. Поки у палаці тривали веселощі, група офіцерів іракської армії на чолі з бригадиром Абдель Керимом Касемом ввела свої частини на вулиці іракської столиці, захопила урядові будівлі й обстріляла королівський палац Каср ар-Ріхаб. Після того як снарядами було знесено верхні поверхи будівлі та було зламано спротив охорони, до внутрішнього двору спустилась королівська родина на чолі з Фейсалом II і його дядьком, спадковим принцом Абдель Ілахом. Також там були найближчі до короля придворні, кожен з яких тримав над головою Коран. До них підійшли кілька офіцерів і наказали повернутись до стіни палацу обличчям. Лейтенант Абдель Саттар аль-Абосі без наказу відкрив вогонь з кулеметів і розстріляв майже всю королівську родину. Фейсал II помер пізніше від поранень у лікарні, куди його відвезли. Потім тіло Фейсала II виставили на загальний огляд перед його колишньою резиденцією. На відміну від інших представників королівської родини, над трупом молодого короля не знущались, потай поховавши його.
Таким чином було покладено край 37-річному правлінню Хашимітської династії в Іраку. Після бійні у палаці Каср ар-Ріхаб випадково вижила тільки дружина принца Абдель Ілаха. Змовники вирішили, що вона мертва й залишили лежати під купою тіл розстріляних родичів. Серед чудом вцілілих членів королівської родини був двоюрідний брат Фейсала II, Алі бен Хусейн.
Коли покінчили з членами королівської родини, в країні залишалась тільки одна людина, яку необхідно було ліквідувати — прем'єр-міністр. Заколотники почали шукати Нурі аль-Саїда. 70-річний політик якимось чином в останній момент зник зі столиці на човні. Потім він повернувся до Багдада в жіночому вбранні. Однак його все ж змогли впізнати, після чого застрелили (за іншою версією він застрелився сам). Тіло Нурі аль-Саїда кілька днів лежало посеред майдану, поки його за чиїмось наказом не вивезли й не поховали у невідомому місці.
О шостій ранку 15 липня на радіо оголосили, що в країні відбулось «збройне повстання проти тиранії», король і династія були повалені, уряд розпущений.
Наслідки ред.
Одразу після революції важелі керівництва країною потрапили до рук безпосередніх вождів. Перший «суверенний республіканський уряд» очолив офіційний лідер організації «Вільні офіцери» 44-річний бригадний генерал Абдель Керім Касем, а його заступником став керівник націоналістичного крила «Вільних офіцерів» 37-річний Абдул Салам Ареф. Касем вивів Ірак з Багдадського пакту, прибрав з країни британські військові бази й уклав з СРСР договір про військову й технічну допомогу. Заборонивши всі партії, він дозволив комуністам діяти напівлегально і навіть створювати збройні загони, що певною мірою стали опорою його влади.
Нова влада розгорнула масштабні репресії проти монархістів. Було знищено багатьох прибічників монархії в цілому й Хашимітів зокрема. Інших діячів Королівства Ірак було ув'язнено.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ (Romero, 2011, с. 112).
- Romero, Juan (2011). The Iraqi Revolution of 1958: A Revolutionary Quest for Unity and Security. Lanham, MD: University Press of America. ISBN 978-0761852582.
Література ред.
- Barnett, Michael N. (1998). Dialogues in Arab Politics: Negotiations in Regional Order. New York, NY: Columbia University Press.
- Eppel, Michael (1998). The Elite, the Effendiyya, and the Growth of Nationalism and Pan-Arabism in Hashemite Iraq, 1921–1958. International Journal of Middle East Studies. 30 (2): 227—250. doi:10.1017/s0020743800065880. JSTOR 164701.
- Eppel, Michael (2004). Iraq from Monarchy to Tyranny: From the Hashemites to the Rise of Saddam. Tallahassee, FL: University Press of Florida. ISBN 9780813027364.
- Farouk-Sluglett, Marion; Sluglett, Peter (1990). Iraq since 1958: From Revolution to Dictatorship. London & New York, NY: I.B.Tauris.
- Hunt, Courtney (2005). The History of Iraq. Westport, CT: Greenwood Press.
- Marr, Phebe (2003). The Modern History of Iraq (вид. 2nd). Boulder, CO: Westview Press.
- Mufti, Malik (2003). The United States and Nasserist Pan-Arabism. In David W. Lesch, ed., The Middle East and the United States: A Historical and Political Reassessment (вид. 3rd). Boulder, CO: Westview Press. с. 168—187.
- Romero, Juan (2011). The Iraqi Revolution of 1958: A Revolutionary Quest for Unity and Security. Lanham, MD: University Press of America.
- Simons, Geoff (2003). Iraq: From Sumer to Post-Saddam. Basingstoke: Palgrave Macmillan.
- Tripp, Charles (2007). A History of Iraq (вид. 3rd). New York, NY: Cambridge University Press.
- Choueiri, Youssef M.; Arab Nationalism: A History Blackwell 2000
- Cleveland, William L.; A History of the Modern Middle East Westview Press 1994
- Dawisha, Adeed: Arab Nationalism in the Twentieth Century: From Triumph to Despair Princeton University Press 2003
- Kedourie, Elie; Politics in the Middle East Oxford University Press 1997
- Lewis, Roger and Owen, Roger (editors); A Revolutionary Year: The Middle East in 1958 I.B. Tauris 2002
- Polk, William R.; Understanding Iraq I.B. Tauris 2006
- Watry, David M. Diplomacy at the Brink: Eisenhower, Churchill, and Eden in the Cold War. Baton Rouge: Louisiana State University Press, 2014
Посилання ред.
- Вокруг Света
- Revolt in Baghdad. Time Magazine. 21 липня 1958. Процитовано 5 січня 2018.
- In One Swift Hour. Time Magazine. 28 липня 1958. Процитовано 5 січня 2018.