Вікіпедія

Расовий антисемітизм

Расовий антисемітизм — варіант антиюдаїзму, який розглядає євреїв як природжених носіїв біологічно збиткових ознак, а тому не тільки не визнає за асимільованими євреями права на існування, а й вважає їх найнебезпечнішими, оскільки вони вносять «псування» у здорове тіло нації і намагаються таємно захопити владу над нею.

Виник в XIX столітті в середовищі німецьких і австрійських пангерманістів. Расовий антисемітизм можна назвати «класичним»: саме з ним пов'язано виникнення самого поняття «антисемітизм», і саме його результатом став найбільший прояв антисемітизму — Голокост.

Історія ред.

Походження ред.

У XIX столітті ідеї расизму отримали істотний розвиток і отримали умови для масового впровадження в європейському суспільстві[1]. Теоретичну основу для цих поглядів склали расові теорії Ганса Гюнтера, Жозефа Гобіно[2], Людвіга Вольтмана та інших.

У той же час антиєврейські традиції в Європі, засновані на християнській юдофобії, стали загальнокультурним явищем. При цьому багато антисемітів порвали з християнством, а багато євреїв асимілювалися. Таким чином, виникла ідеологічна потреба у світській теорії, що обґрунтовує ненависть до євреїв[1].

Расизм в Німеччини та Австрії був тісно пов'язаний з пангерманистськими ідеями створення спільної держави для всіх німецькомовних жителів Європи. Він трактувався як біологічна боротьба двох світоглядів, носіями яких були дві раси — «арійська» і «семітська»[1]. Додатковою основою служили також ідеї видатних представників течії «культурпессімізма» Пауля Лагард та Юліуса Лангбена.

Сам термін «антисемітизм» було вперше вжито німецьким публіцистом Вільгельмом Марром в 1880 році в його памфлеті «Перемога германізму над єврейством» (нім. Der Weg zum Sieg des Germanenthums über das Judenthum)[3]. Термін пояснюється расистськими уявленнями про біологічну несумісність європейців, які фігурували в перших ідеологів расового антисемітизму як «німецька» або «арійська» раса, і євреїв як представників «семітської раси». Цю тему обговорювало безліч німецьких інтелектуалів, зокрема Едуард фон Гартман[4].

До кінця XIX століття в Німеччині та Австрії сформувався ряд антисемітських шкіл — національно-державна (Генріх фон Трейчке), соціально-християнська (Адольф Штекер) і расова (Євген Дюрінг, Георг фон Шенерер). Фактичний синтез антисемітських шкіл з чільною позицією расизму здійснили Пауль де Лагард і Х'юстон Стюарт Чемберлен[1]. Вільям Ширер в книзі «Зліт і падіння Третього рейху» підкреслював вплив Чемберлена на ідеологію нацистів і особисто Розенберга та Гітлера[5].

Одним з перших формулювань теорії расового антисемітизму вважається есе Ріхарда Вагнера «Єврейство в музиці» (нім. Das Judenthum in der Musik)[6][7]. Вагнер писав:

  Вся європейська цивілізація і її мистецтво залишилися чужими для євреїв, вони не брали ніякої участі в їх створенні та розвитку… Євреї відрізняються повною нездатністю до художнього виразу своєї істоти… Їх єдиний промисел — лихварство… Єврей позбавлений істинної пристрасті, тієї саме, яка спонукала б його сама по собі до художньої творчості… Для єврея зробитися разом з нами людиною, значить, перш за все, перестати бути євреєм…  

У листі своїй другій дружині Вагнер писав, що «навіть однієї мікроскопічної краплі крові вже досить, щоб людина ніколи не змила з себе ганьбу бути євреєм, і вона повинена бути знищена»[6]. Ідеї Вагнера вплинули на німецьких націонал-соціалістів[8] і особисто Адольфа Гітлера[9][10].

Істотний вплив на розвиток расового антисемітизму надали також праці французького публіциста Едуарда Дрюмона. Його книга «єврейська Франція» (1886) була широко розтиражована і переведена на безліч мов, включаючи російську[1].

Надалі антисемітська ідеологія вперше в історії стала основою для створення політичних партій. Першим таку партію створив 1878 році Адольф Штекер. Разом з союзниками йому вдалося домогтися істотного успіху в 1893 році, отримавши 15 місць в рейхстазі. В 1895 році австрійський антисеміт Карл Люгер отримав більшість місць в муніципалітеті Відня і був призначений мером австрійської столиці[1]. У Росії одним з пропагандистів расового антисемітизму був Василь Шульгін[11].

Расовий антисемітизм в законах та політиці XX століття ред.

Докладніше: Нацистська расова політика
Див. також: Расова гігієна та Нюрнберзькі расові закони
 
Схема визначення єврея згідно з Нюрнберзькими расовими законами

Нацистські ідеологи відкидали принципи рівності і загальнолюдських цінностей, проголошені в епоху Просвітництва. В основі націонал-соціалізму лежали ідеї раси — об'єднання людей «однієї крові». Перший німецький підручник з генетики Ервіна Бауера, Еугена Фішера і Фріца Ленца, містив тезу, що існують «гірші» (inferior) люди з низьким рівнем розумового розвитку, які розмножуються набагато швидше «кращих», або «вищих» (superior) представників людства.

У німецький народ включалися представники наступних рас, які вважалися «арійськими»[12]:

Расовий антисемітизм займав важливе місце в нацистської пропаганді[13]. В Третьому рейху він був зведений в ранг закону. У роз'ясненнях міністерства внутрішніх справ від 1 вересня 1933 року вказувалося, що вирішальним при визначенні «неарійців» є не релігія, а раса і кров.

Аналогічні расові закони були прийняті в Італії[14] та Угорщині[15], Румунії[16], Болгарії[17][18], а також деякими маріонетковими урядами окупованих під час Другої світової війни Третім рейхом країн, наприклад Норвегії[19], і режимом Віші[20].

Євреї позбавлялися громадянства, політичних прав, їм заборонялося, зокрема, володіти нерухомим майном, відвідувати громадські місця і укладати шлюби з представниками «арійських» рас.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е Міхман, 2001.
  2. ↑ «мимовільний провісник расового антисемітизму» Віндельбанд В. Філософія в німецькому духовному житті XIX ст. М., 1991. Виноградов К. Б. Світова політика 60-80 років XIX століття: події та люди. Л., 1991. Цит. по Лепетухіна Н. В. Теорії расизму в суспільно-політичному житті Західної Європи другої половини XIX — початку XX ст.:Ж.-А. Гобіно, Г. Лебон, Х.-С. Чемберлен [Архівовано 2012-04-27 у Wayback Machine.] — автореферат дисертації на ступінь к.і.н
  3. ↑ Judenthum — це в даному випадку єврейство, а не юдаїзм, як релігія
  4. ↑ Поляков Л. Історія антисемітизму[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ Лепетухіна Н. В. (2001). Дисертація «Теорії расизму в суспільно-політичному житті Західної Європи другої половини XIX — початку XX ст.:Ж.-А. Гобіно, Г. Лебон, Х.-С. Чемберлен». Електронна бібліотека дисертацій та авторефератів з РГБ. Архів оригіналу за 27 липня 2013. Процитовано 24 січня 2012.
  6. ↑ а б Басин Я. З. Alter ego фюрера [Архівовано 23 лютого 2015 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Паул Р. Мендес-Флохр, Йехуда Рейнхарж. Євреї в сучасному світі: історія євреїв в Новий час: антологія документів. — Гешарім, 2006. — (Biblioteka "Iudaika")
  8. ↑ Вагнер // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  9. ↑ Поляков Л. Історія антисемітизму[недоступне посилання з липня 2019]
  10. ↑ Wagner and Hitler. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 17 березня 2012.
  11. ↑ Що нам в них не подобається. Архів оригіналу за 7 вересня 2011. Процитовано 17 березня 2012.
  12. ↑ Richard Rein. Rasse und Kultur unserer Urvaeter. Ein Methodisch-schultechnisches Hilfsbuch fuer Unterricht und Vortraege in der Vorgeschichte. 1936. Frankfurt/M
  13. ↑ Нацистська пропаганда. Американський меморіальний музей Голокосту. Архів оригіналу за 27 липня 2013. Процитовано 1 лютого 2012.
  14. ↑ Documentazione (італійською) . olokaustos.org. Архів оригіналу за 27 липня 2013. Процитовано 1 січня 2012.
  15. ↑ Угорщина // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  16. ↑ Румунія // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  17. ↑ Болгарія // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  18. ↑ Jack Fischel. The Holocaust. — Greenwood Publishing Group, 1998. — P. 68-70. — (Greenwood Press guides to historic events of the twentieth century) — ISBN 9780313298790.
  19. ↑ Тельман І. Квіслінг і доля євреїв Норвегії // Російський Базар : газета. — 26 Листопад — 2 грудня 2009. — Вип. 48 (710). — ISSN 1520-4073.
  20. ↑ Франція. Світова війна та Катастрофа. // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Література ред.

  • Михман Д. Катастрофа европейского еврейства. — 1. — Тель-Авив : Открытый университет Израиля, 2001. — Т. 1. — ISBN 965-06-0233-X.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Расовий_антисемітизм&oldid=41402012