Радівці (жудець)

Радівецький повіт
Județul Rădăuți
	Герб
	Будівля префектури жудця Радівці міжвоєнного періоду
	Будівля префектури жудця Радівці міжвоєнного періоду
	Повіт:; Жудець
Адміністративний центр	Радівці
Країна	Румунія
Область	Буковина
Поділ на	3 пласи; (до 1938 р.);; 2 міста,; 3 пласи; (1941–1944)
Офіційна мова	румунська
Населення
- повне	160 778
- повна	2 360 км²
Роки існування	1918—1938; 1940—1950
- раніше відомий як	Радівецький повіт
	Положення Радівецького повіту; у межах Королівства Румунія
	Положення Радівецького повіту; у межах Королівства Румунія
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Радівці

Жудець Радівці (рум. Județul Rădăuți) — адміністративно-територіальна одиниця Румунського королівства з центром у місті Радівці, що існувала переважно у Південній Буковині з 1918 до 1938 року та в 1940–1950 роках.

Історія ред.

Після розпаду Австро-Угорщини румунські війська 11 листопада 1918 року вступили у північну частину Буковини. 28 листопада 1918 Румунське королівство провело через т. зв. Генеральний Конгрес Буковини під головуванням Янку Флондора рішення про об'єднання всієї Буковини з Румунією. 18 грудня 1918 року указом № 3715 з питань управління Буковиною було створено жудець Радівці.^[1]

1925 року згідно з Законом про адміністративну уніфікацію від 14 червня 1925 року територія жудця збільшилася на сході за рахунок розформованого Серетського жудця, а на північному заході — частини розформованого Вижницького жудця.

1938 року жудець було скасовано, а його територію разом із територіями ліквідованих Дорохойського, Кимполунгського, Сторожинецького, Чернівецького, Сучавського і Хотинського жудців включено до складу новоутвореного цинута Сучава.^[2]

1940 року внаслідок Пакту Молотова — Ріббентропа та радянського ультиматуму від 26 червня 1940 р. Північну Буковину (включаючи північну і північно-західну частину жудця Радівці) зайняли радянські війська, після чого цю територію було зараховано до складу СРСР на правах Чернівецької області УРСР. У вересні 1940 року після падіння режиму Кароля II залишена під румунською владою частина Радівецького повіту зразка 1938 року стала відновленим жудцем Радівці.

У липні 1941 р. Румунія, вже як союзниця нацистської Німеччини, повторно окупувала Північну Буковину, після чого розширила Радівецький жудець до меж 1938 року, включивши його до складу губернаторства Буковина. Проте у серпні 1944 р. Радянська Армія відвоювала Північну Буковину, а Паризькими мирними договорами 1947 р. було підтверджено кордони станом на 1 січня 1941 р.

Остаточно Радівецький повіт ліквідував у ході адміністративної реформи 6 вересня 1950 року комуністичний режим^[2].

Географія ред.

До Другої світової війни жудець на заході прилягав до румунсько-польського кордону, межуючи з польським Станіславським воєводством. У 1939 році у зв'язку з поділом Польщі між нацистською Німеччиною та більшовицьким СРСР кордон став румунсько-радянським, а жудець на заході отримав у сусіди Станіславську область. Після червня 1941 жудець на цій ділянці кордону межував з дистриктом Галичина Генеральної губернії.

На південному заході жудець межував з повітом Марамуреш (з 1940 його територія відійшла до Угорського королівства), на півночі — зі Сторожинецьким повітом, на сході — з Дорохойським, а на півдні — з Кимполунгським і Сучавським повітами Румунії.

Устрій ред.

Територія повіту до 1938 р. поділялася на три пласи (райони):^[3]

Путила (рум. Plasa Putila), з осідком у Селятині
Сірет (рум. Plasa Siret)
Штефан-Воде (рум. Plasa Ștefan Vodă), з осідком у місті Радівці

У 1941–1944 роках адміністративний поділ був таким^[4]:

місто Радівці (рум. Orașul Rădăuți)
місто Сірет (рум. Orașul Siret)
пласа Селятин (рум. Plasa Seletin)
пласа Сірет (рум. Plasa Siret)
пласа Штефан-Воде (рум. Plasa Ștefan Vodă), з осідком у місті Радівці

Пласу Штефан-Воде (Редеуць) було створено виключно з румунської території, тоді як пласи Селятин і Сірет включали українські землі^[5].

Населення ред.

За даними перепису 1930, населення повіту становило 160 778 жителів, із яких 55,4% були румунами, 16,3% — українцями (в т. ч. 7,6% гуцулів), 11,1% — німцями, 7,2% — євреями, 6,4% — угорцями, 1,4% — поляками тощо.^[6] З конфесійного погляду, більшість мешканців були православними (70,6%), а релігійними меншинами були римо-католики (16,2%), юдеї (7,2%), лютерани (2,6%), греко-католики (1,3%) тощо.^[7]