Путивльський район

Пути́вльський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця Сумської області України, адміністративний центр району — місто Путивль, розташоване на правому березі річки Сейму, притоки Десни, за 100 км на північний захід від обласного центру та за 22 км від залізничної станції Путивль.

Путивльський район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Колишній район на карті Сумська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Сумська область
Код КОАТУУ:	5923800000
Утворений:	1926 р.
Ліквідований:	19 липня 2020 р.
Населення:	▼ 27 778 (на 1.02.2016)
Площа:	1100 км²
Густота:	26.6 осіб/км²
Тел. код:	+380-5442
Поштові індекси:	41500—41553
Населені пункти та ради
Районний центр:	Путивль
Міські ради:	1
Сільські ради:	23
Міста:	1
Села:	89
Селища:	3
Районна влада
Голова ради:	Южаков Євген Іванович
Голова РДА:	Савченко Сергій Вікторович
Вебсторінка:	Путивльська РДА Путивльська районна рада
Адреса:	41500, м. Путивль, вул. Першотравнева, 84
Мапа
Путивльський район у Вікісховищі

Географія

Межує з Конотопським, Глухівським, Кролевецьким, Буринським і Білопільським районами Сумської області, а також, на сході, з Курською областю Росії.

Територія району 1100 кв.км. В районі 94 населених пункти (місто Путивль і 93 сільських населених пункти), 1 міська і 23 сільські ради.

Історія

Заселення району сягає епохи неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.). Місто Путивль виникло у X столітті, перша письмова згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі від 1146 року.

З Путивлем пов'язаний знаменитий похід сіверянських князів на чолі з князем Ігорем Святославичем на половців у 1185 р. Події цього походу оспівані в безсмертному «Слові о полку Ігоревім». Найбільш ліричним образом поеми є знаменитий «Плач Ярославни».

В 1239 р. Путивльські землі були підкорені монголо-татарами. В 1356 р. край входить до складу Великого князівства Литовського, а 1500 р.-до Московської держави. В XVI—XVII століттях Путивль входив до системи «засічних меж». Сторожову службу несли тут московські служиві люди та українські козаки. Особливо багато українських козаків і селян поселилися на Путивльщині в XVII столітті. В складі Московської держави Путивль стає також важливим центром ремесла і торгівлі.

На початку XVII століття Путивльщина стала ареною подій так званого «смутного часу». В 1605 році в Путивлі знаходилась резиденція самозванця Лжедмитрія I, який звідси пішов на Москву. В 1606 році в Путивлі і його окрузі спалахнуло грандіозне народне повстання під проводом Івана Ісаєвича Болотнікова.

Надзвичайно важливою була роль Путивльського краю в подіях визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Всі козаки з повіту виїхали «в полки к гетьману». Тут рятувалось мирне населення від репресій шляхетських військ. Тут повсталі закуповували провіант, одержували зброю, боєприпаси, спорядження та інше. Через Путивль здійснювались дипломатичні зв'язки Богдана Хмельницького з Москвою.

Путивль відвідували визначні історичні діячі — українські гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. Двічі побував у місті московський цар Петро I. У середині XVII ст. Путивль відвідали і високопоставлені церковні ієрархи: єрусалимський патріарх Паісій, константинопольський патріарх Афанасій, антіохійський патріарх Макарій.

З кінця XVII ст. Путивль втрачає своє військово-стратегічне значення і перетворюється в рядове провінційне місто Росії. В 1797 р. Путивльський повіт входить до складу Курської губернії.

У 1719 році в Путивльському повіті була заснована велика суконна мануфактура, яка була одним з найважливіших виробників сукна в Російській імперії у XVIII—XIX ст. Мануфактуру заснував купець Іван Дубровський в с. Глушкове Путивльського повіту. Спочатку на ній працювало близько 300 чоловік. В кінці XVIII ст. чисельність зросла і становила більше трьох тисяч, а на початку XIX ст. працівників було вже понад 18 тисяч. Це були кріпаки з навколишніх сіл. Крім них основну масу працюючих складали козаки Корижської сотні, Сумського полку. Щорічно підприємство виробляло близько 100 тисяч аршин сукна. В окремі роки XVIII ст. виробка становила майже 200 тисяч аршин. Мануфактура працювала в основному на вітчизняній сировині і мала добре обладнання: 70 верстатів, 220 самопрядок, 140 залізних веретен, 138 прядильних коліс. Підприємство було одним з найважливіших постачальників сукна для царської армії. Продукція мануфактури була широко відома не тільки на Слобідській Україні, але й далеко за її межами. Продавали її в Москві, Петербурзі, Києві та багатьох інших містах. З мануфактурою була пов'язана символіка старовинного герба міста Путивля: на геральдичному щиті зображено золотим кольором два ткацьких човники.

У 1839—1861 рр. в селі Волокитиному, в маєтку місцевого поміщика Андрія Михайловича Миклашевського, діяв порцеляновий завод. Миклашевський, прагнучи поставити виробництво з розмахом, на європейський взірець, запросив із Франції досвідченого техніка-кераміста Августа д'Арта, який керував заводом до 1851 р. Згодом його наступником став талановитий майстер з місцевих кріпаків Федір Петруня. Виробництво, що було засноване на даровій праці кріпаків, приносило господарю великі прибутки. Наприклад, лише в 1851 році Миклашевський мав прибутку майже 30 тисяч карбованців сріблом. Розкішний посуд, вази, статуетки, предмети побуту завоювали величезне визнання не лише в Російській імперії, а й за кордоном: Сирії, Персії, Італії, Польщі. Завод Миклашевського мав свої магазини в Петербурзі, Москві, Києві, Курську, Харкові та інших містах. Волокитинська порцеляна експонувалася на всіх Всеросійських ярмарках і отримувала великі золоті та срібні медалі. Значне місце серед продукції волокитинців посідало виробництво церковних атрибутів. Іконостас, що було зроблено спеціально для Покровської церкви цього села, згадується в багатьох архівних документах. Високохудожні вироби цього підприємства зараз зберігаються в багатьох музеях світу: Англії, Польщі, Франції, Росії (Санкт-Петербург, Москва, Курськ, Тула, Рильськ), Києві, Харкові, Сумах, Путивлі.

На початку XX ст. на Путивльщині діяли 3 монастирі (Молчанський, Софроніївський і Глинський), 57 православних церков (в тому числі 9 — у м. Путивлі). Напередодні Першої світової війни в Путивльському повіті налічувалось 190 тис.жителів, зокрема, в м. Путивлі — 13 тис.жителів.

У 1926 р. Путивль і прилегла до нього територія була передана до складу УРСР. У 1920—1930-х роках Путивльский район був автономним російським національним районом у складі УРСР. В 1929 р. в Путивлі почав діяти молокозавод, а в 1932 р.- овочесушильний завод. В 1939 р. Путивльський район увійшов до складу Сумської області.

У роки Німецько-радянської війни Путивльщина стала колискою партизанського руху в Україні. У вересні-жовтні 1941 р. в Спадщанському лісі сформувався партизанський загін, який в подальшому перетворився на велике з'єднання партизанських загонів Сумської області. Під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва воно пройшло з боями всією Україною — від Путивля до Карпат. А сформована на базі цього з'єднання Перша Українська партизанська дивізія в 1944 р. здійснила рейд на Сан і Віслу.

У 1959 р. в Путивлі почав діяти завод радіодеталей (пізніше — виробниче об'єднання «Сейм»).

У 1963 р. Путивльський район був ліквідований, а в 1965 р. знову відновлений.

У 1986 р. в місті Путивлі був створений Державний історико-культурний заповідник, основними завданнями якого є охорона і пропаганда культурної спадщини рідного краю.

Населення

Розподіл населення за віком та статтю (2001)

Стать	Всього	До 15 років	15-24	25-44	45-64	65-85	Понад 85
Чоловіки	15 704	2626	2487	4560	3936	2026	69
Жінки	18 674	2552	2601	4324	4645	4142	410
Статево-вікова піраміда Чоловіки Вік Жінки 69  85 + 410  127  80-84 508  409  75-79 1134  752  70-74 1432  738  65-69 1068  1068  60-64 1496  597  55-59 799  1065  50-54 1155  1206  45-49 1195  1392  40-44 1298  1152  35-39 1067  1027  30-34 952  989  25-29 1007  1046  20-24 866  1441  15-20 1735  1181  10-14 1092  849  5-9 850  596  0-4 610

Національний склад населення за даними перепису 2001 року:

Національність	Кількість осіб	Відсоток
росіяни	17769	51,65 %
українці	16319	47,44 %
білоруси	104	0,30 %
молдовани	27	0,08 %
німці	20	0,06 %
інші	162	0,47 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
російська	20990	61,02 %
українська	13308	38,68 %
білоруська	23	0,07 %
молдовська	10	0,03 %
інші	70	0,20 %

Етномовний склад району (рідні мови населення)

	українська	російська
Путивльський район	38,7	61,0
м. Путивль	36,9	62,9
Бобинська сільрада	25,2	74,6
Бояро-Лежачівська сільрада	91,2	7,3
Бунякинська сільрада	7,5	92,3
Веселівська сільрада	15,8	83,8
Волокитинська сільрада	91,2	8,7
В'язенська сільрада	93,5	6,3
Зінівська сільрада	36,9	63,1
Козаченська сільрада	9,0	90,8
Сафонівська сільрада	84,9	14,0
Линівська сільрада	7,0	92,8
Мазівська сільрада	27,6	72,2
Манухівська сільрада	43,4	56,6
Мачулищанська сільрада	18,3	81,7
Князівська сільрада	26,2	73,8
Новослобідська сільрада	6,4	93,5
Октябрська сільрада	93,0	7,0
Рев'якинська сільрада	9,8	90,2
Руднєвська сільрада	22,9	76,0
Стрільниківська сільрада	51,3	48,4
Червоноозерська сільрада	41,5	58,3
Чорнобривкинська сільрада	56,4	43,3
Юр'ївська сільрада	11,6	87,9
Яцинська сільрада	54,2	45,5

Населення — 29 723 чоловік, у тому числі міське населення — 16,4 тис. чоловік, сільське — 13,3 тис. чоловік.

Економіка

Основна галузь економіки — сільське господарство. Промисловість представлена в основному невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. В останні роки розвивається середній і малий бізнес, в основному у сфері торгівлі і послуг. Є перспективи для розвитку туризму.

Культура

У Путивльському районі Сумської області на обліку перебуває 84 пам'ятки історії.

У Путивльському районі Сумської області на обліку перебуває 25 пам'яток архітектури.

На території району розташовані 253 об'єкти нерухомої культурної спадщини. Це — пам'ятки археології, історії, архітектури та монументального мистецтва. Архітектурні ансамблі Молчанського монастиря, Спасо-Преображенського собору, церкви Миколи Козацького, а також археологічна пам'ятка «Городок» (дитинець давньоруського Путивля) належать до категорії пам'яток національного значення.

Проблеми збереження і використання історико-культурної спадщини району постійно знаходяться в полі зору Путивльської райдержадміністрації, органів місцевого самоврядування, районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. У 2001 році при підтримці облдержадміністрації був створений благодійний фонд «Вічність», основним завданням якого є сприяння відродженню Молчанського і Софроніївського монастирів. Завдяки спільним зусиллям в останні роки в районі досягнуті певні позитивні зміни у справі збереження культурної спадщини.

22 грудня 2002 року було освячено щойно відроджений Свято-Іллінський храм у Софроніївському монастирі. Зараз тут здійснюються роботи з реставрації Покровської церкви, трапезної палати, а також розпочато роботи з відбудови головного храму монастиря — собору Різдва Богородиці.

26 грудня 2003 року освячено собор Різдва Богородиці у Молчанському монастирі в м. Путивлі.

В районі приділяється увага збереженню пам'яток історії, пов'язаних з Другою Світовою війною 1941—1945 рр.

22 вересня 2001 р. відбулися урочистості з нагоди 60-річчя партизанського руху в Україні, на які прибув Президент України Л. Кучма. Указом Президента цей день був оголошений Днем Партизанської слави в Україні.

Історико-культурна спадщина Путивльщини все більше використовується для туристичних цілей і з метою патріотичного виховання. Щороку місто Путивль відвідує від 20 до 30 тисяч туристів та екскурсантів. З кожним роком збільшується потік туристів із інших областей України. Зростає також інтерес до культурної спадщини нашого краю у ближньому і далекому зарубіжжі. Так, тільки у 2002—2006 рр. Державний історико-культурний заповідник у м. Путивлі відвідали групи з Росії, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Туреччини. Очевидно, що в перспективі туризм повинен стати однією з найважливіших галузей народного господарства району.

Персоналії

У Путивлі пройшли дитячі та юнацькі роки засновників народницької організації «Земля і воля» О. Д. Михайлова та О. І. Баранникова. На Путивльщині довгий час працював художник-реаліст П. О. Левченко (1856—1917) та народився Висоцький Анатолій Лаврентійович (1924—1996) — радянський та український художник, що працював у стилі соціальний реалізм.

Політика

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Путивльського району було створено 39 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 51,83 % (проголосували 11 572 із 22 325 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 43,03 % (4 980 виборців); Юлія Тимошенко та Сергій Тігіпко — по 11,79 % (по 1 364 виборців), Михайло Добкін — 8,49 % (982 виборців), Петро Симоненко — 5,21 % (603 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,54 %.