Протетичні звуки в праслов'янській мові

Протети́чні зву́ки в праслов'я́нській мо́ві — такі звуки, що виникли через дію закону відкритого складу, щоб уникнути зіяння. Фонетичний процес полягав у появі протези на початку слова перед голосними. Зазвичай, це звуки [i̯] та [u̯].

Історія ред.

Передумови ред.

У праслов'янській мові завжди були слова, що починалися з голосного. Це не викликало якихось труднощів, але, коли почав діяти закон відкритого складу, відпали кінцеві приголосні, тому зіяння неабияк поширилося, ускладнивши вимову. Тим паче, що зіяння вступало в суперечність із законом відкритого складу, головним виявленням якого було розміщення всіх звуків у складі за висхідною артикуляцією. Вимова поряд двох голосних порушувала основну властивість фонетичної системи спільнослов'янської мови, цим і зумовлено розвиток протетичних приголосних, що усунув міжслівне зіяння.

Не всі мовознавці пояснюють появу протетичних звуків однаково. Так, О. О. Шахматов, як і П. Ф. Фортунатов, уважав, що їх вимовляли з гортанним придихом, який згодом розвинувся в самостійний звук. Поширенішою є точка зору В. Вондрака, Г. А. Ільїнського, А. Мейє, Ф. Травнічка[ru], згідно з якою початкові приголосні — це все ж протеза[1]. А. Мартіне й Е. Петрович заперечують у появі протези вирішальне значення тенденції усувати зіяння, а вбачають у ній лише другорядну, допоміжу функцію. Гіпотеза, за якою появу протетичних приголосних у мові пов'язано з делабіалізацією початкових голосних і з пересувом палаталізації, видається подекуди безумовно продуктивною й доповнює теорію зіяння, але вона неспроможна пояснити деяких фактів, зокрема наявності в позиції перед [а] та [u][2].

Наразі питання відсутності протези перед [а] та [е] у сполучниках, частках і вигуках досі в науці не розв'язано. На думку П. Ф. Фортунатова, у займенникових основах ще на спільноіндоєвропейськім рівні вимовлявся придиховий [h]: hă, hā, hĕ. Таким чином слова прикривав придиховий [h], а отже, не було умов для появи протези, а коли придих занепав, закон відкритого складу вже перестав діяти: укр. а, еге, ех тощо. Але всі дані П. Ф. Фортунова й О. О. Шахматова, на які вони посилалися, не вагомі[3].

Сонант [ i̯ ] ред.

Протетичний [i̯] виникав перед голосними переднього ряду:

Ця протеза виникла раніше носових голосних, тому в таких словах як прасл. *i̯ętro- або прасл. *i̯ęčati слід розгладати протезу не перед *ę, а перед *е. Винятком є болгарська мова (і дещо російська), де досі спостережено варіанти болг. агне — ягне, аз — яз, абълка — ябълка.

Сонант [i̯] виникав і перед [u], хоча дуже рано в цій позиції почав занепадати, як припускають, «фонетичним шляхом у деяких синтаксичних умовах, що досі не визначено»[3]. Процес утрати [i̯] перед [u] був закономірний для східнослов'янських мов: дав.-рус. оугоу, оунии, оунъ, оунєць, оуноша, унъ. Решта слов'янських мов протезу зберігали, хоч були винятки. Проте згодом під впливом старослов'янської мови приставний [i̯] знову поширився, хоч і непослідовно: укр. юний, юнак, утро / ютро, рос. юный, союз, ужин, уха, узы, біл. юны, юнак. У занепаді [i̯] перед [u] відбилася тенденція в слов'янських мовах сполучати цей [i̯] → [j] із наступним голосним переднього, а не заднього ряду.

Сонант [ u̯ ] ред.

Протетичний [u̯] виникав перед голосними заднього ряду:

Завдяки сонантові [u̯] у сучасних слов'янських мовах відсутні слова, що починались би на [y] чи [ъ].

Інші ред.

У слов'янських мовах відомі й інші другорядні звуки на початку слів, частіше це [g], [h], пор. укр. гусениця, пол. gąsienica. Зовсім рідко знаходимо [r]: дав.-рус. рѫтробы[4].

Наслідок ред.

Виникнення протетичних приголосних ще на спільнослов'янському ґрунті пояснює те, що в усіх сучасних слов'янських, окрім болгарської, мовах усі слова, що починаються на [а] та [е] (окрім сполучників, часток і вигуків), належать не до споконвічно слов'янських, а до пізніших запозичень, наприклад: укр. атом, автор, агент, етика, ера, електрика тощо.

Примітки ред.

  1. С.Б. Бернштейн (2005). Сравнительная грамматика славянских языков [Порівняльна граматика слов'янських мов] (Російською). Москва: Наука. с. 185. 
  2. М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко. (1979). Історія української мови. Фонетика (Українською). Київ: Наукова думка. с. 115–116. 
  3. а б Селищев, Афанасий (1951). Старославянский язык. Введение фонетика [Старослов'янська мова. Уведення фонетика] (Російською). Москва. с. 190-191. 
  4. С.Б. Бернштейн (2005). Сравнительная грамматика славянских языков [Порівняльна граматика слов'янських мов] (Російською). Москва: Наука. с. 186–187. 

Джерела ред.

  • Г.А. Ильинскій. Праславянская грамматика. — Нѣжинъ : Печатникъ, 1916. — С. 163-165.
  • А.И. Изотов. Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении: Учебное пособие. — Москва : Азбуковник, 2010. — С. 49. — ISBN 978-5-91172-025-2.
  • С.Б. Бернштейн. Сравнительная грамматика славянских языков. — Москва : Наука, 2005. — С. 185-187.
  • М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський, В.Г. Скляренко. Історія української мови. Фонетика. — Київ : Наукова думка, 1979. — С. 112-116.