Вікіпедія

Приходько Микола Тарасович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Приходько.

Приходько Микола Тарасович (рос. Приходько Николай Тарасович) (1920—1943) — диверсант-розвідник партизанського загону Мєдвєдєва часів радянсько-німецької війни (1941-1945рр). Кур'єр особливого призначення. Зв'язковий Миколи Кузнєцова на Рівненщині до 1943 року. Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Партизанське псевдо «Павленко».

Приходько Микола Тарасович
(рос. Приходько Николай Тарасович)
Прізвисько Павленко
Народження 22 травня 1920(1920-05-22)
Здолбунів, Річ Посполита, Волинське воєводство; нині районний центр Рівненщини, Україна
Смерть 22 лютого 1943(1943-02-22) (22 роки)
Ровенський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Поховання Рівне, Дубенське кладовище
Країна  УНР
Приналежність СРСР СРСР
Вид збройних сил партизан, розвідник, диверсант
Рід військ військова розвідка
Освіта 3 класи польської школи імені Тадеуша Костюшка; вечірня школа; самоосвіта
Роки служби 1942 — 1943
Звання кур'єр (особливого призначення)
Формування партизанський загін Мєдвєдєва ("Переможці")
Командування Медведєв Дмитро Миколайович, Кузнецов Микола Іванович
Війни / битви диверсійні акти проти німецьких окупаційних військ на Рівненщині і Волині
Інше
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Микола Тарасович Приходько‎
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна
посмертно
CMNS: Приходько Микола Тарасович у Вікісховищі

Біографія ред.

Ранні роки ред.

Микола Тарасович Приходько народився 13 квітня 1920 року (за іншими даними 22 травня) в м. Здолбунів в тодішній Річі Посполитій, у багатодітній родині, яка мешкала в будиночку поблизу залізниці[1] (праворуч від будинку-музею М. Т. Приходька та залізничної переїзної будки). Восени 1939 року вулиці дали ім'я Ф. Дзержинського. До сьогодні цей будинок не зберігся.

Батько Миколи — Тарас Панасович працював обхідником залізничної колії, мама — Наталія Антонівна — також працювала на залізниці. Коли Миколі виповнилося три роки, мама померла. Згодом Тарас Панасович одружився вдруге, а багатодітна родина налічувала вже дванадцятеро дітей[2]. Родина жила бідно. Миколі довелося кинути навчання і працювати в наймах у багатших земляків в селі Глинськ, що між Дубном і Здолбуновим.

Після відходу у 1921 році території, де розміщений Здолбунів, до Речі Посполитої, згодом до Здолбунова було перенесено і повітовий центр з Острога (тоді знаходився на польсько-радянському кордоні).

Річ Посполита прододила активну політику деукраїнізації і полонізації населення[3], що вкупі із впливом робітників-комуністів справила враження на юнака. Не зважаючи на юрби голодних «східняків», що сунули до кордону за шматком хліба в 1933[4], прихід Червоної армії у вересні 1939 родина Приходьків сприйняла як добрий знак.

Згідно з офіційною біографією часів СРСР, Микола йде працювати вантажником на залізницю. Багато читає, навчається у вечірній школі. Він, за рекомендаціями старих комуністів Чугунова й Удовиченка[5], одним з перших у місті подає заяву на вступ до абсолютно нового молодіжного формування — комсомолу. Миколу, авторитетного й здібного організатора, призначають позаштатним інструктором Здолбунівського райкому ЛКСМУ. Також юнак працює контролером у клубі залізничників. Оскільки з боку старших земляків нерідко траплялися випадки саботажу «других Совєтів», активний і енергійний юнак за неповних два роки «виріс» з вантажника до начальника забезпечення здолбунівського транспортного вузла[6]. Зрозуміло, що стрімкий злет по кар'єрним щаблях був би неможливий без абсолютної лояльності режиму і співпраці з органами НКВС. Зарахування у мєдвєдєвський загін «Переможців» лише підкреслює таку співпрацю. На відміну від піхоти, за якою можна виставити загородзагін, диверсант, що викинутий в глибокий тил ворога літаком, наданий діяти за своїм вибором. Микола Приходько лишився вірним Радянській владі до останнього подиху і останнього патрона.

Роки війни ред.

Перший загін гітлерівських мотоциклістів, мешканці Здолбунова побачили 30 червня 1941 року. Передовий загін отримав відсіч і відступив, проте, вже наступного дня за підтримки легких танків, гітлерівці були в місті.

Виконуючи свої обов'язки, Микола активно займається евакуацією на Схід особливо цінних вантажів, і полишає Здолбунів останнім потягом.

Рухаючись на схід в бік залізничного вузла Козятин, потяг був обстріляний німцями поблизу Славути. Приходько та ряд інших пасажирів складу були заарештовані і направлені назад в сторону Здолбунова. Скориставшись непильністю вартових, Микола тікає, перепливає Тетерів на колоді і дістається до лінії фронту. Після чого потрапляє у м.Пензу. Тут його призначають завгоспом-комірником радгоспу № 24 Пензенського райтрансторгхарчу, проте активний енергійний юнак щоразу звертається із проханням направити його на фронт.

В загоні Медвєдєва ред.

 
Ця мапа ілюструє описані в статті події. Позначки: 1 - Місце, де стояв бронзовий бюст, присвячений останньому бою Приходька М.Т (викрадений в 1990х) 2 - Місце бою 3 - Грабник, конспіративна квартира Івана Приходька 4 - зараз вул. Драгоманова, на ній була рейхсканцелярія Еріха Коха, зараз Рівненський краєзнавчий музей, і діяв Микола Кузнєцов

Залізнична бронь лишала Приходька певний час в тилу, хоч активіст сам рвався на фронт. Здібності лояльного до радянської влади "западенця" знадобилися НКВС, коли весною 1942 у Підмосков'ї надійшов наказ сформувати оперативну диверсійну групу для диверсійної роботи на Рівненщині. Група викидалася літаками невеликими партіями в район, який німці облюбували як столицю Рейхкомісаріата Україна, під саме місто Рівне, резиденцію гауляйтера Еріка Коха.

До складу загону увійшли кадрові диверсанти з НКВС (майбутнє ядро ГРУ), воїни-іспанці після поразки Республіки в Іспанії; звісно, що загону неможливо було б вільно почуватися без лояльних радянській владі місцевих мешканців, яких не виділяли б поведінка, мова, вирізняло знання місцевості, звичаїв та традицій. За таким принципом до загону потрапили Микола Приходько зі Здолбунова, Микола Гнидюк та Петро Голуб із Ковеля та ряд їхніх земляків з Рівненщини та Волині.

Перша група загону Медвєдєва десантувалася у травні 1942-го (чотирнадцять осіб). 20 червня з п’ятою групою прибув полковник [7]Медведєв. 25 липня в розташування загону спеціального призначення приземлилася сьома група, до складу якої, увійшли Микола Іванович Кузнєцов (для більшості “Переможців” він так і залишився Миколою Васильовичем Грачовим; у німців — обер-лейтенант вермахту Пауль Зіберт), Микола Приходько, Микола Гнидюк, Борис Сухенко, Петро Голуб та лейтенанти Соколов і Волков, яких познайомили з “місцевими” [8]лише за кілька днів до вильоту.

Діяльність Приходька полягала у здійсненні засідок і захоплення по можливості важливих гітлерівських військових чиновників. Так на шосе Рівне-Костопіль група радянських партизанів у формі та з пов’язками шуцполіцаїв на чолі з лейтенантом Паулем Зібертом підірвала “опель-адмірал”, у якому слідували двоє високопоставлених офіцерів зв’язку. В полон було взято графа Гаана, начальника відділу зв’язку рейхскомісаріату, та імперського радника зв’язку Райса із Берліна. Серед відібраних у полонених секретних документів найцікавішою виявилася топографічна карта з нанесеними шляхами сполучення й лініями зв’язку німців на території України, Польщі й Німеччини. Завдяки цим документам та свідченням полонених гітлерівців Москва отримала відомості про точне розташування ставки Гітлера (“Вервольф”) поблизу Вінниці.

В подальшому командування загону довірило Миколі налагодження зв'язків із місцевим населенням Рівного і Здолбунова. З цього моменту Приходько нерідко покидає розташування загону в Лопатені північно-західніше Цумані (тепер межа Волинської і Рівненської областей), і виконує надважливі завдання в столиці Рейхкомісаріата Україна і найважливішому на цих теренах залізничному вузлі в Здолбунові.

До співпраці з партизанами Приходько залучає своїх родичів (тітку Ганну, старшого брата Івана). Квартира Івана в районі Грабника (нині вул. Івана Франка в Рівному) стає першою конспіративною квартирою "Переможців".

Так само в Здолбунові квартира старшої сестри Приходька Анастасії і її чоловіка Михайла стала конспіративною.

Микола Кузнєцов працював у Рівному за документами Пауля Зіберта, офіцера, що займався заготівлею харчування у Людвипільському й Клесівському гебітах під Рівним. Найчастіше у Рівне Кузнєцова супроводжували в якості фірмана Володимир Струтинський, Микола Приходько чи Миколою Гнидюком. В Рівному діяла комендантська година. Якщо розвідники не встигали вчасно залишати столицю, вони лишалися ночувати на квартирі Івана Приходька. З часом Паулю Зіберту пощастило: він мав помешкання безпосередньо в Рівному. Тепер особливого значення набував зв'язок. Партизани влаштували "зелений маячок" — східніше Козлина було обладнане місце, куди один кур'єр діставляв інформацію з Цумані, інший переправляв її до Рівного (біля 20 кілометрів). Від Кузнєцова інформація на Мєдвєдєва передавалась в зворотньому порядку. На етапі Козлин — Рівне таким кур'єром став Микола Приходько.

Діяльність загону "Переможців" і особисто Миколи Кузнєцова наскільки була корисною для радянського керівництва, наскільки шкідливою для окупованого місцевого населення. Мєдвєдівці влаштовували провокації під виглядом бандерівців з метою дескредитації армії УПА, підрив потягів, знищення високопасадовців німецької армії і політичних діячів,— це викликало шаленну ненависть гітлерівців, в заручники бралися кращі люди Рівного і Здолбунова, страчувався певний відсоток з метою залякування населення. В Рівному таким місцем публічної страти була теперішня Театральна площа. Звісно, двояким було і ставлення до партизан місцевого населення.

Загибель ред.

 
Обставини загибелі Приходька М.Т. Тут: 1 - Місце, де стояв бронзовий бюст, присвячений останньому бою Приходька М.Т (викрадений в 1990х) 2 - Місце, де до 1990х рр був пам'ятний знак "Місце зустрічі зв'язкових загону Переможці чи Зелений маячок; знищений місцевими мешканцями с.Козлин 3 - Грабник, конспіративна квартира Івана Приходька 4 - зараз вул. Драгоманова, на ній була рейхсканцелярія Еріха Коха, зараз Рівненський краєзнавчий музей, і діяв Макола Кузнєцов
 
Пам'ятний знак в селі Нова Українка. Новоукраїнці кажуть, що до 1960х тут була могила Приходька. Проте, це не сходиться із твердженням, що гітлерівці забрали тіло диверсанта у м. Рівне для впізнання. Тоді навіщо було везти його для поховання назад до Нової Українки?

За офіційною версією, описаною Мєдвєдєвим в книгах, надалі продубльованою в літературі і фільмах, ця подія виглядала так. 21 лютого 1943 року Микола привіз чергове повідомлення від Кузнєцова. Відпочив, і вранці 22 лютого з цінним пакетом для того ж Кузнєцова відбув в сторону Рівного. З села Козлин їхав кінною підводою, де в сіні мав чималий запас зброї, у тому числі гранат. При виїзді на шосе Тучин-Рівне між селами Осада Краховецька і Забороль був зупинений патрулем фельджандармів і поліцаїв. Перевірили документи, що були в нормі. Але один патрульний вирішив перевірити, що міститься у підводі під сіном. Приходько, випередивши ворогів, вихопив автомат і відкрив вогонь. Зав’язався швидкоплинний бій. Поранений в ліве плече Микола чимдуж погнав коней по шосе в напрямку Великого Житина. Але назустріч їхала вантажівка з жандармами, які зчинили відповідну стрілянину [9].

Поранений вдруге, Микола зістрибнув у кювет. Розгорівся нерівний бій. Тяжко поранений Приходько мужньо відстрілювався, доки вистачало сил. Далі знищив документи, а останню кулю залишив для себе [10].

Дмитро Мєдвєдєв, не маючи інформації до з’ясування всіх обставин загибелі Миколи Приходька, виходив з найгіршого: пакет потрапив до рук гітлерівців. Окрім цього, вороги, які забрали тіло загиблого до Рівного, могли впізнати Приходька як місцевого мешканця, що загрожувало арештами його брату Івану, решті родини, підпільникам Рівного й Здолбунова, в налагодженні роботи яких Микола брав участь. Однак, з’ясувати особу героя гітлерівцям не вдалося, хоча вони й доклали зусиль, оголосили значну винагороду [11].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1943 року Миколі Тарасовичу Приходьку “за героический подвиг, проявленный при выполнении боевых заданий в тылу немецко-фашистских захватчиков” присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Вшанування пам'яті і декомунізація ред.

  • Лише на початку 1960-х йшлося про ексгумацію та перепоховання тіла партизана. Відомі фотознімки про ексгумацію тіла Миколи у 1960-х роках, але невідомо, де і хто її проводив. Тоді ж відбулося перепоховання решток на Алеї Героїв Радянського Союзу на цвинтарі по вулиці Паризької Комуни (нині — Дубенській) у Рівному.
  • У 1964 році на Привокзальній площі Здолбунова відбулися урочистості з нагоди відкриття пам’ятника Герою Радянського Союзу Приходьку Миколі Тарасовичу
  • Постановою від 23 березня 1967 року за № 174 Рада Міністрів УРСР присвоїла Здолбунівській середній загальноосвітній трудовій політехнічній школі № 1 ім’я Героя Радянського Союзу Миколи Приходька
  • 1967 року в урочищі Лопатень було створено Музей партизанської слави[12].
  • Іменем Миколи Приходька було названо вулицю в м. Рівному. В ході декомунізації ця вулиця увійшла до списку до перейменування. Ось як коментується подання до перейменування:
  вул. Миколи Приходька
Приходько Микола Тарасович
Працював у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни
(13 квітня 1920, Здолбунів — 22 лютого 1943 року, поблизу с. Великий Житин Рівненського району)
Підпільник, псевдо «Павленко», боєць опергрупи НКГБ «Победители», яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. Взимку 1943 р. загинув в районі с. Великий Житин у сутичці з гітлерівцями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1943 року М. Приходьку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно)... [13] 		 
  •  
    Тут до 1990-х років був бронзовий пам'ятник. В буремні 1990-ті комусь конче потрібна була бронза. Лишилася лише стела-постамент
  •  
    Пам'ятник Миколі Приходьку біля вокзалу станції Здолбунів

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Здолбунів як тоді, так і зараз,— великий вузол Львівської залізниці
  2. ↑ Нове життя Микола Приходько — наш славетний земляк 14 травня 2010. Архів оригіналу за 12 травня 2018. Процитовано 11 травня 2018.
  3. ↑ Наслідками чого стали криваві події в роки Другої світової війни. Як парадокси історії, місце загибелі легендарного розвідника в якихось 4х кілометрах від спаленого польськими шуцманами села Ремель. А їхали вони до Ремеля з тієї самої Осади Краховецької, де і почалася сутичка, що призвела до загибелі Миколи Приходька.
  4. ↑ Здолбунів в 70-ти кілометрах від тодішнього кордону, і там не могли не знати про земляків із УРСР, що пухли з голоду)
  5. ↑ Джерело: http://newlife.rv.ua/9-cat-all/1004-2010-05-14-06-28-29.html [Архівовано 2018-05-12 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Цьому сприяла радянська кадрова політика, коли старі кадри усувалися з посад за найменші прояви нелояльності до влади; керівні посади швидко заповнювалися «не зіпсованою буржуями» молоддю і приїжджими зі Сходу.
  7. ↑ Спочатку капітан, потім майор держбезпеки, за загальновійськовими знаками розрізнення полковник
  8. ↑ "Місцевих" в підмосковній базі готували окремо і за окремою програмою
  9. ↑ У цьому місці російські історики пишуть, що Микола відстібнув пораненого коня, а іншого коня погнав у сторону лісу. Так от, не завжди де партизани, там ліс. В сторону Великого Житина лісу нема. Ліс в Козлині, невеликий, до Шубкова (це видно на мапі), звідки Приходько і їхав.
  10. ↑ Є версії, в яких описується, що Приходько вистрелив собі в обличчя, щоб запобігти впізнанню
  11. ↑ Що на користь версії, що обличчя розвідника було спотворене пострілом.
  12. ↑ Партизанський музей у Лопатні: уламок ідеології чи місце пам’яті героїв?
  13. ↑ У Рівному перейменують 32 вулиці
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Приходько_Микола_Тарасович&oldid=40139883