Присівці

Присівці́ — село в Україні, у Зборівській міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Західна (Мала) Стрипа, на заході району. До 2016 підпорядковане Млиновецькій сільській раді. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Зборівської міської громади.

село Присівці
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Тернопільський район
Громада	Зборівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA61040170410020360
Основні дані
Засноване	1532
Населення	5748
Територія	8.460 км²
Густота населення	92.43 осіб/км²
Поштовий індекс	47204
Телефонний код	+380 3803540
Географічні дані
Географічні координати	49°40′12″ пн. ш. 25°06′43″ сх. д.
Водойми	Західна (Мала) Стрипа
Відстань до обласного центру	2 км
Найближча залізнична станція	Зборів
Відстань до залізничної станції	3 км
Місцева влада
Адреса ради	47201, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, м. Зборів, вул. Хмельницького Б, буд 24
Вебсторінка	Наше село Присівці
Карта
Присівці
Присівці
Мапа
Присівці у Вікісховищі

Населення — 741 особа.

Історія

Перша писемна згадка — 1532. Коли і ким було засноване село — невідомо. Але воно вже існувало перед 1700 роком.

Село Присівці розміщене за 4 км на захід від Зборова на лівому березі Західної (Малої) Стрипи, до якої вливається малий потічок, що випливає з урочища «Безодня». Ліс, що розташований на захід від села, називається Присовецьким. Колись він підходив до самого села, але після Другої світової війни радянська влада наказала вирізати частину лісу.

Про назву села існує дві легенди. Перша розповідає, що люди, йдучи до Зборова, присідали там відпочивати. Від того могла б бути назва Присівці. Друга легенда каже, що пішла вона від слова «пришельці», як натяк, що село було засноване не місцевими людьми. Може, хтось заклав село і спровадив до нього людей з дальніх околиць, які під час війни Богдана Хмельницького з поляками у 1648 році були позбавлені свого житла. Вони поселилися на зрубі дубового лісу, що ріс на території майбутнього села.

Перші помешкання були побудовані в трикутнику річки, яку називали «Безодня». «Безоднями» народ називав джерела, котрі випливали з землі, і в яких неможливо було нічим дістати дна. На схід, північ і південь простягалися заболочені річкою поля. Доступ до села був лише з заходу і сходу, через вузьку в тому місці долину Стрипи. Пізніше розбудувалася нова вулиця — «За рікою» — вздовж північного берега Стрипи, на схилі горбка, що звався «Гора». Ще новішою частиною села було «Заболото», що розташувалося на іншому березі, паралельно до «За річки». Найстарші частини Присовець — «Село» і «Кут». Вони відділені від інших частин річкою Безодня. У місці їх зустрічі наприкінці XIX ст. збудовано церкву.

Біля села була насипана невисока гребля, а наприкінці XVIII ст. збудований водяний млин. Та вже на початку XIX ст. пожежа зруйнувала його і будинки мельників. Погорільці розбудувалися на новому місці, а старе і сьогодні зветься «Згарисько».

Пам'яток у Присівцях залишилося небагато. І світова війна знищила село так, що не залишилось жодного будинку. З ним загинули і всі можливі свідки минувшини. Навіть церкву підірвали австрійські війська, щоб не була орієнтиром для російської артилерії.

Найстаршим пам'ятником Присовецької старовини є хрест на могилі Павла Падальця з кириличною датою 1701, що стоїть біля місця, де колись була стара дерев'яна церква. На кладовищі був ще й другий хрест на могилі отця Чвартацького, пароха Присовець, з датою — 1776. Третій хрест зберігся біля могили Павла Падальця. Тут похований отець Григорій Левицький, який прожив 53 роки та помер 1824 року. Напис на цьому пам'ятнику польською мовою. Четвертий давній хрест, очевидно, камінний, стояв під «Горою» і свідчив про скасування панщини. Він зник у час між двома світовими війнами. Окрім того, до Першої світової війни на козацькій могилі був старезний хрест, що його поставив Микита Цвях у перших роках XVIII ст.

У 1880 році в селі проживало 712 мешканців, з них — 508 греко-католиків; у 1910 році — 1021 житель; у 1921 — 884 мешканці (180 хат); у 1931 — 204 хати з 1053 мешканцями. Зараз в селі 206 дворів і 741 житель.

Хто був першим власником Присовець невідомо. Муровану парафіяльну церкву Собору Пречистої Діви Богородиці збудовано у 1900 році. Та під час Першої світової війни її зруйнували, і у воєнній метушні разом з церквою загинули церковні книги: «Євангеліє» і «Служебник напрестольний». Парафією завідував крилошанин о. Євген Герасимович. До парафії належали села Коршилів та Погрібці.

В селі діяли «Просвіта», «Сокіл», «Сільський господар», «Рідна школа» та інші товариства та кооперативи. Отець Герасимович заснував в селі читальню «Просвіти», на противагу москвофільської читальні ім. Качковського під проводом Процика. Обидві поєднували свою працю з діяльністю драматичних гуртків. В читальні ім. Качковського брав участь письменник і драматург Єронім Луцик, перекладач «Життя Святих» з церковнослов'янської мови на українську.

Луцик, невисвячений теолог, шкільний товариш митрополита Андрея Шептицького, був пізніше православним священиком у Канаді і славився як знаменитий проповідник.

Зі створенням Зборівського повіту почалась гостра боротьба між поляками й українцями та старорусинами за владу. Першою акцією було відібрання «Банку» в Зборові. Селяни повіту організовано прийшли на збори з палицями і обрали нове правління. Згодом банкові надали назву «Віра», яка збереглася до Першої світової війни.

Мешканці села брали активну участь в передвиборчих кампаніях до Віденського парламенту і Львівського сейму. У маніфестаціях і вічах обох партій — української і москвофільської, у Золочівській виборчій окрузі, до якої належав Зборів, кандидував до Відня за поданням української партії адвокат Петрушевич, а староруської — Марків. Заступником його став присовецький дяк Ф. Процик, головний помічник, організатор віч і промовець на них. В тому самому часі Процик був співредактором місячника «Наука». Його редактором був брат Федора, Іван Процик.

Присівчанам довелося стати до боротьби за владу у селі та українську мову в школі. Вона була заснована у 1865 році на 89 дітей, але відвідувало її лише 70. Спершу навчання велося українською мовою. Та згодом ввели двомовне: українська починалася у першому класі, а польська — у другому. Учителем був старий парубок Домбровський, а потім — Олена Завадович, чоловік якої був директором.

Найбільше потерпіло село в Першу світову війну. Через його територію в 1916 році пролягла австрійська лінія оборони. Вся територія була перерита окопами. В результаті боїв всі хати і навіть церква були знищені. Старожили розповідали, що під час одного з боїв на полі між Козацькою могилою та «Безоднею» зійшлися в рукопашному бою австрійські та російські війська. Жорстока бійня тривала кілька годин. Жодна сторона не хотіла поступатись. Поранені сповзали з горба до води, але і тут продовжували битись. В результаті джерело і річка стали червоними від крові. Врешті-решт німецьке командування почало гарматний і кулеметний обстріл і по росіянах, і по австрійцях. Це зупинило бій та роз'єднало ворогуючі сторони.

Мешканці села були виселені і змогли повернутись лише після закінчення бойових дій. В часи утворення ЗУНР вихідці з Присовець очолили керівництво повітом. Повітовим комісаром став Олекса Мельник, військовим комендантом — поручник Петро Хабаровський. Отець Герасимович очолив «Харчову управу». В повітовому уряді був і колишній москвофіл Ф. Процик .

З початком 20-х років почався кооперативний рух. Присівці дали двох піонерів-організаторів. Ними були Лев Герасимович, син колишнього пароха, і Ф. Процик. Але згодом провід у кооперації перебрали Микола Процик і Снітинський, останній зі Зборова. В той час відновлено читальню «Просвіти», згодом гурток «Рідної школи» і «Сільського господаря». «Сокіл» заснували вже у 1930-ті роки. Парохами були: о. Познахівський зі Зборова, о. Мандзюк і о. Павло Савчук. Останній був діяльний у всіх інституціях, крім «Сільського господаря», яке провадив Остап Макух, що купив після Першої світової війни домініканський лан і став одним із найзаможніших селян села.

Земля у селі — чорноземи. Худобу і коней плекали місцевої породи. Садів не вирощували. А пасічництвом займалися кілька заможних господарів. В міжвоєнний період своєї церкви не було. Богослужіння відправляли в невеликій дерев'яній церковці. В 1929 році смерч зруйнував її. Як розповідала одна бабуся, Розалія Бігус, яка жила поряд з церквою, коли смерч почав руйнувати церкву, перелякані люди втікали до хат. Коли бабця забігла до хати, на поріг упав образ, що лежав на престолі. Вона швиденько підняла його. Ікона виявилась неушкодженою.

Присівчани в 1929 році збудували нову невелику тимчасову дерев'яну церковцю, яка простояла аж до 2002 року. В 1930-х роках було започатковано будівництво нової цегляної церкви. Але з початком Другої світової війни воно припинилось. Недобудованою церква стояла аж до проголошення Незалежності України.

Взимку 1939—1940 років кілька жителів Присовець — членів ОУН — були заарештовані та згодом закатовані в Тернопільській тюрмі в 1941 році. Серед них Степан Бігус, один з організаторів ОУН в селі, Михайло Гунько, який 18.09.1939 року в Зборові організував антирадянський виступ.

На початку липня 1941 року німецькі війська підійшли до Зборова. Їхні колони рухались по шосе на Тернопіль. В цей час зі сторони Бережан над'їхала радянська військова колона і зупинилась в Присівцях. Її командир дав наказ прориватись. Але німці вивели танки на прямий постріл, встановили кулемети та завдали червоноармійцям великих втрат. Лише ввечері при допомозі місцевих жителів залишкам радянської частини, вже без машин, вдалось прорватись біля Присовецького лісу на північ. Великі бої точились біля села в липні 1944 року. Ще довго після війни в Присовецькому лісі було видно сліди 7 літаків, що впали сюди під час сильного повітряного бою. Біля лісу і сьогодні є залишки кількох залізобетонних дотів.

Як високопатріотичне село, Присівці на стояли осторонь в національно-визвольній боротьбі. Через лави ОУН та УПА пройшло 11 вихідців із села. Десятки людей були виселені та репресовані за підтримку повстанського руху. В селі кілька разів відбувались бої. З остаточним встановленням радянської влади почалася колективізація. Спочатку Присівці належали до колгоспу ім. Молотова, згодом — 40-річчя Великого Жовтня, а потім були приєднані до Млиновецького колгоспу «Дружба».

З проголошенням незалежності село почало відроджуватись. В першій половині 1990-х років церкву Різдва Пресвятої Богородиці було добудовано. Храмовий празник в селі — 21 вересня.

На цвинтарі було відкрито та посвячено могилу «Борцям за волю України», де поховано учасників національно-визвольних змагань і жертв польського та комуністичного режимів. На ній напис: «Тут поховані громадяни села Присовець та села Коршилова, вбиті окупантами». 9 чоловік — Дмитро Бігус, 1881 р. н., Йосип Николишин, 1911 р. н., Григорій Кладик, 1920 р. н., Стефан Багрій, 1917 р. н., Стефан Метельський, 1906 р. н., Федір Турчин, 1900 р. н., Петро Чорнописький, 1920 р. н., Михайло Рижий, 1920 р. н., Ярослава Теслюк, 1936 р. н. — вбиті поляками 17.09.1939 року під час бою в Зборові, а також каральної акції поляків на Присівці та Коршилів; 4  - осіб Семен Бригідер, 1922 р. н., Василь Баранець, 1920 р. н., Йосип Дідик, 1923 р. н., Міхал Максимів, 1920 р. н. — убиті енкаведистами в Тернопільській тюрмі 01.07.1941 року; двоє повстанців — Василь Питльований, 1922 р. н. та Петро Кузь, 1924 р. н. — загинули в криївці 08.01.1945 року, ще один — Ілля Мельник, 1921 р. н. — загинув в 1946 році.

У 1998 році пайовики відокремилися в окрему спілку і організували СВЗП «Присовецька», яка розпалась у 2000 році.

Зараз у селі є будинок культури і бібліотека, початкова школа І ступеня, у якій викладає 4 вчителі та навчається 29 учнів. У 2004 році на парафію прийшов новий молодий священик о. Михайло Піняга. Завдяки його запалу та організаторським здібностям була утворена молодіжна духовно-спортивна організація «Скеля». Отець організував хорошу футбольну команду, облаштував футбольне поле. Він зумів привернути увагу багатьох молодих людей до заняття спортом, сприяє вихованню підростаючого покоління.

Після ліквідації Зборівського району 19 липня 2020 року підпорядковується Тернопільському району.

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,87%
російська	0,13%

Пам'ятки

Є церква святого Різдва Христового (дерев'яна XIX ст.), насипано могилу Борцям за волю України (1991).

Соціальна сфера

Працюють загальноосвітня школа І ступеня, клуб, бібліотека.

Відомі люди

Народилися

• фінансист, громадський діяч Ярослав Баранець,
• релігійний діяч П. Кабарівський,
• вчений у галузі рільництва, громадський діяч О. Мельник,
• польський історик українського походження Анатоль Левицький (1841—1899, у сім'ї греко-католицького священика Григорія Левицького).

Пов'язані з Присівцями

• проживав релігійни діяч, перекладач Є. Луцик.
• Петро Павлович Кабарівський. Рік народження невідомий. Помер у 1991 році в США. Священик, учасник визвольних змагань, перший військовий комендант Зборівського повіту після утворення ЗУНР. Діяльний в українських організаціях, жертводавець на національні потреби.

• Володимир Михайлович Кузь (12.10.1913 — 1985). Бібліотекар, діяч культури, автор розвідки «Дещо з історії села Присівці», надрукованої у збірці «Зборівщина» у 1985 році.
• Олекса Степанович Мельник (01.04.1887 — 05.04.1935). вчений у галузі тваринництва, громадський діяч, учасник визвольних змагань, повітовий комісар ЗУНР Зборівщини, автор наукових праць з тваринництва.
• Яцунда Ігор Ярославович (1981—2016) — український військовик, учасник російсько-української війни.

Джерела

• Уніят В. Присівці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Presowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 36. (пол.) — S. 36.

Посилання

• https://web.archive.org/web/20100725075601/http://prysivci.org.ua/