Прибинь (Корюківський район)
Приби́нь — село в Україні, у Корюківській міській громаді Корюківського району Чернігівської області. Населення становить 661 осіб.[2] До 2020 орган місцевого самоврядування — Прибинська сільська рада, якій підпорядковане с. Костянтинівка.[3]
| село Прибинь | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Корюківський район |
| Громада | Корюківська міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1600 |
| Перша згадка | 1600 (424 роки)[1] |
| Населення | 661 |
| Площа | 2,424 км² |
| Густота населення | 272,69 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 15311 |
| Телефонний код | +380 4657 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°59′34″ пн. ш. 32°17′14″ сх. д. / 51.99278° пн. ш. 32.28722° сх. д.Координати: 51°59′34″ пн. ш. 32°17′14″ сх. д. / 51.99278° пн. ш. 32.28722° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
148 м |
| Водойми | Слот |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 15300, Чернігівська обл., Корюківський р-н, м. Корюківка, вул. Бульварна, 6 |
| Карта | |
  Прибинь | |
 Прибинь | |
| Мапа | |
| |
Географія ред.
Село розташоване на річці Слот за 34 км від районного центру і залізничної станції Корюківка.[4] Висота над рівнем моря — 148 м.[5]
Топоніміка ред.
Існує три версії назви села:
Перша говорить про те, що вперше на цій території з'явилися біглі кріпаки, які добиралися сюди болотами і лісами і вийшли на високе місце, де зараз знаходиться сільське кладовище і сказали: «Ну вот и прибыли» від цього і пішла назва Прибинь.
Друга говорить, що назва села пішла від назви річки Прибинка, що протікала серед села. Так село називалось до 1895 року. Залишки долин і меандр говорить про те, що річка була великою, на ній навіть стояли водні млини. До недавнього часу збереглися залишки поль млина в урочищі Крутий Лог. Про його існування перекази доводять до 19-го століття.
Третя версія. Із переказів старожилів сусідніх сіл, а саме села Шишківки, відомо, що сама назва села Прибинь пішла від того що саме в нашому селі жили надзвичайно сильні і майстровиті люди, які одним ударом могли «прибить» тублі, так звані дерев'яні гвіздки
Історія ред.
Точної дати виникнення села встановити не вдалося. По неточним даним можна вважати, що село Прибинь виникло понад 500 років тому назад. З переказів старожилів відомо, що дана територія була покрита лісами. Ліси були дуже заболочені. В той час найкращі землі були захоплені поміщиками, посилилась експлуатація селян. Селяни тікали в глухі місця, рятуючись від сваволі поміщиків.
Перші жителі переселились з Новгорода-Сіверського, які дотримувались напрямку на схід (в напрямку теперішнього села Рудні), але там протікала велика річка і були навколо болота, даної території не можна було пройти. Наступного дня пішли на північ в напрямку сучасного села Шишківка по великому лісу (бор) і дійшли знов до річки Снов і повернулись. На даній території знайшли великого дуба з дуплом (де зараз Прибинське кладовище) на підвищеному місці.
Переселенці стали будувати собі жилі приміщення і вирубували певну ділянку лісу для обробітку землі.Пізніше прибували інші переселенці будували собі житла, доводилось вести господарство примітивними знаряддями праці.
Якщо навкруги були поміщицькі землі та землі монастиря, що стояв у селі Рудні, то Прибинські землі були державні. І люди, які на ній працювали були державними селянами, тому й до сьгодні прибинців називають «козуби».
З давніх переказів та деяких історичних джерел, а саме записів дочки поміщика з села Охрамієвичі (сусіднє село), що тепер зберігаються в музеї міста Сновськ Чернігівської області свідчить, що в селі Прибинь на початку - в середині 17-го століття налічувалось 24 двори і більше 170 мешканців. Село Прибинь, єдине серед сусідніх сіл, так як і села Климівського району Брянської області Росії, називалися до 19-го ст. Литвою. Кордон між Україною і р-осією знаходиться за 10 км від села у лісистій місцевості, де протікає річка Снов, що власне і є кордоном.
Володіння Литовського князівства в цій місцевості було в 16-му столітті і тому виникнення села можна віднести до 16-го століття.
Гетьман Іван Скоропадський,який почав гетьманування в 1708 році, подарував села з навколишніми землями, це «обители села: Перелюб, Прибынь(с озёрами)»в володіння Ільїнського монастиря міста Чернігова.[3]
У 30-х роках XVIII ст. село входило до перелюбської групи стрільців.[6]
В середині 19-го століття один із заможних селян Бардаков побудував прядильню, де вироблялися вірьовки і плели чуні, які продавали на Донбас на металургійні заводи. Він також відкрив перший магазин та маслобойню. Основною сировиною для маслобойні було насіння конопель.
Надалі ці підприємства перейшли у володіння Елькіна Лейби. Робітників наймали навіть з Росії, нащадки їх живуть і досі (Климовський район, Брянської області від села, межа через річку Снов). В 1905 році відбулося повстання робітників на підприємствах, Елькін змушений був втекти під захист поліції в м. Сновськ, а дані підприємства були навіщось зруйновані робітниками.
У 1905 році була збудована дерев'яна церква, остання відправа в якій була проведена 1935 році. При церкві була відкрита церковно-приходська школа.
У 1905—1907 роках населення с. Прибинь брало участь у розгромі підприємств заможних селян та поміщицького винокурного заводу в с. Тополівці(нині Семенівського району). Селяни брали участь у подіях більшовицького перевороту 1917 р.
У 1910 році у Прибині була побудована земством школа, у яку ходили вчитися з навколишніх сіл Шишківки, Рудні, Гути-Студенецької. До цього школа була розташована в сільській хаті. Нову школу німці спалили під час Другої світової війни.
У 1920 роках в селі Прибинь остаточно ствердилась радянська окупація.
У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 21 житель села, що загинув від голоду.[7]
Під час Німецько-радянської війни на фронті та у партизанському русі брали участь 359 мешканців села, 150 з яких загинули. За роки німецько-нацистської окупації було спалено 85 хат та розстріляно 10 жителів.[8]
У вересні 1943 року село повернулось під контроль окупаційних радянських військ.
Було відновлено колгоспи. На 1944 рік їх було 3. У повоєнні роки село відбудовувалось в тяжких умовах життя. Люди жили в землянках, погребах, по 5-10 сімей в одній уцілілій хаті. У 1947-1948 роках був голод.
У 1950 році відновлені колгоспи села об'єдналися в один колгосп імені Хрущова (потім перейменували на Червона Зірка).
У 1956—1957 рр. приміщення церкви, що стояла через дорогу від кладовища на сучасному волейбольному майданчику школи було збудоване сучасне приміщення школи, спортивний зал прибудований в 1974 р. За часи головування Погуляя Олександра Васильовича село було електрифіковано. Це було перше електрифіковане село в Холминському районі. Це відбулося у 1958—1960 рр. У цей же час село було радіофіковано. У 1968 споруджено ставок на основі річки Прибинка.
Сільський будинок культури було збудовано у 1970 році. Дитячий садок був збудований в 1978 р. — це був перший в області дитсадок в селі.
У 1978 р. відбулося укріплення колгоспів і колгоспи с. Прибинь і c. Шишківки було об'єднано.
У 1980 році прокладено асфальт за рахунок колгоспу від ферм до села Шишківка і від села і до Перелюба, збудовано 10 будинків для колгоспників.
У 1995—1996 роках почалося розорення колгоспів.
На 1 січня 2007 р. в селі налічується 293 двори. Населення 586 чоловік з них: пенсіонери — 221.
На території Прибині розміщена центральна будівля сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Десна». СТОВ «Десна» займається вирощуванням зернових культур та тваринництвом. В користуванні мають 395,7 га землі (ріллі і багаторічних трав).
При сільській раді у 2000 році створено комунальне підприємство «Джерело». Основні види послуг, які надаються населенню це — водопостачання, тракторні послуги, послуги з використанням бензопилки, обмір земельних ділянок.
В селі є три магазини і магазин-бар. Магазин і магазин бар підпорядковані Перелюбському споживчому товариству. Ще два магазини належать приватним підприємцям.
Два молокоприймальні пункти, які роблять збір молока подвірним об'їздом. Закупку молока проводять два молокоприймальні підприємства це — «Менський сир» і ДП Коропський сирзавод.
На території села працює відділення зв'язку і відділення Ощадбанку. Фельдшерсько-акушерський пункт.
Село Прибинь входить у межі прикордонної смуги це — ділянка місцевості, яка межує з державним кордоном. За селом закріплений інспектор прикордонної служби. У селі, відповідно до закону створено і діє громадське формування «Кордон» до складу якого входять 10 жителів села, які згідно з цим законом слідкують за дотриманням громадського порядку, разом з прикордонниками виконують наказ про охорону кордону.
З 1966 р. в селі працює сільська бібліотека. Фонд бібліотеки становить близько 8 тисяч примірників, з них до 3 тисяч — дитяча література. Бібліотека обслуговує 500 користувачів. Книговидача за рік становить до 10 тисяч екземплярів. Прибинська бібліотека є опорним пунктом з народознавства. При бібліотеці діє народознавчий жіночий клуб «Любисток» та дитячий народознавчий гурток «Вербиченька». В бібліотеці створена музейна кімната народознавства. З гуртком та клубом вивчають традиції, обряди, звичаї нашої місцевості.
Засіданнями в бібліотеці ці колективи не обмежуються. Беруть активну участь у культурному житті села. Вже стало традицією проводити обрядові колядки та щедрівки, заходи за народним календарем. Фольклорно-народознавчий клуб «Любисток» був запрошений на звіт художніх колективів Чернігівщини і отримав почесну грамоту за талановито виконану народну пісню. В квітні цього року до бібліотеки завітали гості з Києва та Чернігова—фольклорно-експедиційна група. Вони записували на плівку та відеокамеру пісні нашого народу. Був присутній керівник народного ансамблю «Кралиця». Працює і організовує роботу в бібліотеці Борисенко Світлана Миколаївна.
У селі функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ст.
Школа працює за напрямом народознавства. Вчителі та учні зібрали матеріали з історії школи, села і і підпорядкованого с. Прибинь хутора Костянтинівка. Збираємо матеріали народної творчості нашої місцевості. Записали обряди весілля, народин, похорон нашого села. Проводяться свята за народним календарем. У проведенні шкільних свят використовуємо народні традиції. Створена кімната народознавства. Деякі класні кімнати оформлені, як народні світлиці. Приділяємо увагу фізичному розвитку дітей, проводимо змагання, веселі старти, «Тато, мама, я — спортивна сім*я». Готуючись до шкільних і календарних свят намагаємось підготувати виступ дітей на високому художньо-естетичному рівні. При школі створено і діє загін юних прикордонників «Дозор».
У 2005 р. відбулося святкування 100-річчя школи. на якому були присутні почесні гості, колишні випускники, вчителі, директори. Школа має 4 почесні грамоти за участь у конкурсах, 7 грамот і 4 кубки за участь у спортивних змаганнях.
Будинок культури є головним осередком відпочинку жителів села. Кожного вихідного дня для молоді проводяться дискотеки. В будинку культури є більярд, настільні ігри. На всі свята, силами художньої самодіяльності готуються святкові концерти.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Корюківської міської громади.[9]
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Корюківського району, село увійшло до складу новоутвореного Корюківського району.[10]
Демографія ред.
За даними сайту Верховної Ради України у Прибині станом на початок 2012 року мешкає 661 житель.[2]
| 1866 | 1897 | 1988 | 2012 |
|---|---|---|---|
| 1036 | 1588 | 792 | 661 |
| ▲ | ▲ | ▼ | ▼ |
Видатні люди с. Прибинь ред.
- Погуляй Олександр Васильович (1928 р. нар.) — голова колгоспу 1958—1966 рр., який електрифікував і радіофікував с. Прибинь першим в районі. За його головування колгосп «Червона Зірка» став мільйонером.
- Коваль Андрій Макарович (1917—2006 рр.) — людина, яка своїм життям подає приклад для всіх поколінь. З юнацьких років брав активну участь у житті села. Пройшов всю війну і дійшов до Берліна. Не змінюючи професії, мав 55 років стажу роботи ветеринарним лікарем.
- Рябець Микола Семенович — генерал-лейтенант, віце-президент корпорації «Небо України»
- Сірий Гаврош Матвійович (1914—1943 рр.) — прибинський поет, який був репресований у 1937році.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ ВРУ
- ↑ а б Прибинь на вебсайті Верховної Ради України
- ↑ а б Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — С. 656
- ↑ Визначення відстані між містами України, Європи, Азії
- ↑ Прогноз погоди в селі Прибинь
- ↑ Стрільці в структурі козацького стану(укр.)
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — С.319
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — С. 396. — 15 000 прим.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Література ред.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — 1060 с. ISBN 978-966-502-451-4
- Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. За редакцією А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1005 с. ISBN 5-88500-011-5