Прапор Фінляндії

державний прапор Фінляндії

Пра́пор Фінля́ндії — один з офіційних символів Фінлянлії. Являє собою прямокутне полотнище білого кольору з синім скандинавським хрестом.

Прапор Фінляндії
Прапор Фінляндії
Використання
Пропорції 11:18
Затверджений 1 травня 1918
Кольори
синій
білий
Тип Державний
Приналежність Фінляндія

CMNS: Прапор Фінляндії у Вікісховищі
Національний прапор Фінляндії
Державний прапор, використовується урядом Фінляндії
Державний прапор з роздвоєним кінцем. Військовий прапор Фінляндії
Президентський штандарт

Від XVII століття до 1809 року Фінляндія була частиною Швеції. Після здобуття незалежності був затверджений національний прапор за зразком шведського. Подібні прапори були введені в обіг у фінських яхт-клубах більш ніж на пів століття раніше, коли Фінляндія входила в склад Російської імперії. Перший яхт-клуб був заснований 1861 року в Гельсінкі. Він затвердив білий прапор із синім хрестом і гербом своєї кантони. Інші яхт-клуби наслідували йому, узявши за основу біле поле з синім хрестом, але з гербами відповідних кантон. Перший, хто в 1862 року запропонував зробити білий і блакитний національними кольорами Фінляндії, був поет Захаріас Топеліус.

Після здобуття Фінляндією незалежності 6 грудня 1917 оголошено конкурс на створення національного прапора. Представлено декілька проєктів. Основними кольорами мали бути або червоний і жовтий (кольори національного герба Фінляндії) або білий і блакитний. До остаточного затвердження прапора тимчасово вживали червоне полотнище із зображенням золотого (жовтого) лева національного герба Фінляндії.

1 травня 1918 затверджено сучасний варіант прапора[1].

З цього часу 1 травня у Фінляндії святкується День Прапора.

Конструкція прапора ред.

 
Конструкція прапора
Конструкція прапора 

Див. також ред.


Примітки ред.

  1. Finland. flagspot.net. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 18 липня 2017.

Література ред.

  • Все про світ. Країни. Прапори. Герби: енциклопедичний довідник / [відповідальний за випуск М. Ілляш]. — К. : Школа, 2001. — 622 с. ISBN 966-7657-79-5.

Посилання ред.