Вікіпедія

Право на здорове довкілля

Право на здорове довкілля або право на стійке та здорове довкілля — це право людини, яке захищають правозахисні організації та екологічні організації для захисту екологічних систем, що забезпечують здоров'я людини[1][2][3]. Це право взаємопов’язане з іншими правами людини, такими як право людини на воду та санітарію, право на їжу та право на охорону здоров'я[4]. Право на здорове довкілля використовує правозахисний підхід для захисту якості довкілля, на відміну від правової теорії, розробленої для прав природи, яка намагається розширити права людей або інших юридичних осіб на природу[5].

Бурштинська теплова електростанція

Право зобов'язує державу регулювати та виконувати екологічне законодавство, контролювати забруднення довкілля та іншими шляхами забезпечувати справедливість та захист громад, яким шкодить екологічна проблема[6]. Право на здорове довкілля було важливим правом для створення екологічних правових прецедентів для судових процесів про зміни клімату та інших екологічних проблем[7][8].

Право на здорове довкілля є основою поняття прав людини та зміни клімату. Такими міжнародними угодами. зокрема, є Стокгольмська декларація 1972 року, Декларація Ріо-де-Жанейро 1992 року та Глобальний пакт про довкілля[en][9]. Понад 150 держав ООН визнали це право в тій чи іншій формі через законодавство, судовий процес, конституційне право, договірне право чи інші юридичні норми[4]. Африканська хартія прав людини і народів, Американська конвенція про права людини та Ескасуська угода мають положення про право на здорове довкілля[10] [11]. Інші рамкові документи про права людини, такі як Конвенція про права дитини, питання екології згадуються тією мірою, якою вони пов'язані з основними напрямками документу, в цьому випадку прав дітей .

В Україні право на безпечне для життя і здоров’я довкілля закріплене у статті 50 Конституції, що належить до Розділу ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена»[12].

Спеціальні доповідачі ООН з прав людини та навколишнього середовища Джон Нокс (2012–2018) та Девід Бойд (2018–дотепер) зробили рекомендації щодо формалізації цих прав у міжнародному праві[13]. Це було схвалено низкою комітетів на рівні ООН, а також місцевими юридичними організаціями, такими як Колегія адвокатів Нью-Йорка у 2020 році [14].

Примітки ред.

 

  1. ↑ The Case for a Right to a Healthy Environment. Human Rights Watch (англ.). 1 березня 2018. Процитовано 22 квітня 2021.
  2. ↑ The Time is Now for the UN to Formally Recognize the Right to a Healthy and Sustainable Environment. Center for International Environmental Law (амер.). 25 жовтня 2018. Процитовано 10 лютого 2021.
  3. ↑ Knox, John H. (13 жовтня 2020). Constructing the Human Right to a Healthy Environment. Annual Review of Law and Social Science (англ.). 16 (1): 79—95. doi:10.1146/annurev-lawsocsci-031720-074856. ISSN 1550-3585. Архів оригіналу за 7 квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021.
  4. ↑ а б Good practices on the right to a healthy environment. OHCHR. Процитовано 15-05-2021.
  5. ↑ Halpern, Gator. Rights to Nature vs Rights of Nature (амер.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 10 лютого 2021.
  6. ↑ Boyle, Alan (1 серпня 2012). Human Rights and the Environment: Where Next?. European Journal of International Law. Т. 23, № 3. с. 613—642. doi:10.1093/ejil/chs054. ISSN 0938-5428. Процитовано 22 квітня 2021.
  7. ↑ Atapattu, Sumudu (2018), Knox, John H.; Pejan, Ramin (ред.), The Right to a Healthy Environment and Climate Change: Mismatch or Harmony?, The Human Right to a Healthy Environment, Cambridge: Cambridge University Press: 252—268, ISBN 978-1-108-42119-5, процитовано 10 лютого 2021
  8. ↑ Varvastian, Sam (10 квітня 2019). The Human Right to a Clean and Healthy Environment in Climate Change Litigation (англ.). Rochester, NY. SSRN 3369481.
  9. ↑ The Case for a Right to a Healthy Environment. Human Rights Watch (англ.). 1 березня 2018. Процитовано 10 лютого 2021.
  10. ↑ Shelton, Dinah (2002). Human Rights, Health & Environmental Protection: Linkages in Law & Practice. Health and Human Rights Working Paper Series No 1. World Health Organization.
  11. ↑ Regional Agreement on Access to Information, Public Participation and Justice in Environmental Matters in Latin America and the Caribbean (PDF). CEPAL. 4 березня 2018. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2021. Процитовано 20 квітня 2021.
  12. ↑ Конституція України. zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Процитовано 25 квітня 2021.
  13. ↑ OHCHR | Right to a healthy and sustainable environment. www.ohchr.org. Процитовано 10 лютого 2021.
  14. ↑ Human Right to a Healthy Environment: UN Formal Recognition. nycbar.org (англ.). Процитовано 10 лютого 2021.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Право_на_здорове_довкілля&oldid=39837172