Вікіпедія

Пономарьов Борис Миколайович

Бори́с Микола́йович Пономарьо́в (4 (17) січня 1905 року, місто Зарайськ, Рязанська губернія, тепер Московська область — 21 грудня 1995 року, місто Москва) — радянський партійний діяч, ідеолог, академік АН СРСР з 29 червня 1962 року (член-кореспондент з 20 червня 1958, професор з 1932 року). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1956 роках, член ЦК КПРС у 1956—1989 роках. Секретар ЦК КПРС (з 31 жовтня 1961 до 25 лютого 1986). Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (з 19 травня 1972 до 25 лютого 1986). Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 5—11-го скликань (1958—1989) від РРФСР. Герой Соціалістичної Праці (17.01.1975).

Пономарьов Борис Миколайович
рос. Бори́с Никола́евич Пономарёв
 
Народження: 17 січня 1905(1905-01-17)[1][2]
Зарайськ, Рязанська губернія, Російська імперія[3]
Смерть: 21 грудня 1995(1995-12-21)[1][2] (90 років)
Москва, Росія
Поховання: Кунцевський цвинтар
Країна: Російська імперія і Росія
Освіта: Етнологічний факультет МДУd і Інститут червоної професури
Ступінь: доктор історичних наук
Партія: КПРС
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Ленінська премія
медаль «50 років Монгольській Народній Революції» Орден Клемента Готвальда Орден Переможного лютого
знак «50 років перебування в КПРС»
Орден Георгія Димитрова Орден Карла Маркса

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився в родині службовця.

Член РКП(б) з 1919 року.

У 1919 році поїхав добровольцем РСЧА на Східний фронт на боротьбу з військами адмірала Колчака. У 1919—1920 роках — у Червоній армії. У 1920 році — помічник секретаря військово-революційного комітету міста Зарайска Рязанської губернії.

У 1920 році, після демобілізації, працював токарем механічних майстерень Зарайської прядильно-ткацької фабрики «Красный Восток». Брав активну участь в організації комсомольських осередків. У 1920—1923 роках — на комсомольській і партійній роботі в Зарайська: секретар Зарайського повітового комітету комсомолу (РКСМ), член Бюро Рязанського губернського комітету РКСМ; секретар партійної організації фабрики «Красный Восток» у Зарайську.

У 1923—1926 роках — студент факультету суспільних наук Московського державного університету імені Ломоносова (МДУ). У 1926 році закінчив етнологічний факультет МДУ.

У 1926—1928 роках — на партійно-пропагандистській роботі в Туркменській РСР і на Донбасі: член і заступник керівника пропагандистської групи ЦК ВКП(б).

Потім працював викладачем у вищих навчальних закладах. У 1932 році закінчив Інститут червоної професури у Москві.

У 1932—1934 роках — заступник директора Історико-партійного інституту Червоної професури та завідувач кафедри історії партії цього ж інституту, в 1934—1937 роках — директор Інституту історії партії при Московському комітеті ВКП(б).

У 1936—1943 роках — політреферент Секретаріату і помічник керівника Виконавчого комітету Комінтерну Георгія Димитрова.

У 1943—1944 роках — заступник директора Інституту Маркса-Енгельса-Леніна-Сталіна при ЦК ВКП(б).

У 1944—1946 роках — заступник завідувача відділу міжнародної інформації ЦК ВКП(б).

З 24 липня 1946 по 25 липня 1947 року — 1-й заступник начальника, з 25 липня 1947 по 1949 рік — начальник Радінформбюро при Раді Міністрів СРСР.

У 1948—1955 роках — 1-й заступник завідувача відділу зовнішніх зносин; Зовнішньополітичної комісії; Комісії, потім Відділу зв'язків з іноземними комуністичними партіями ЦК ВКП(б) (КПРС).

У 1955—1957 роках — завідувач відділу зв'язків з іноземними комуністичними партіями, з 1957 по 1986 рік — завідувач міжнародного відділу ЦК КПРС (по зв'язках з комуністичними партіями капіталістичних країн). Був одним з основних осіб, що формували зовнішню політику СРСР.

З 31 жовтня 1961 до 25 лютого 1986 року — секретар ЦК КПРС.

Голова Наукової ради АН СРСР «Історія робітничого і національно-визвольного руху» (1962—1985). Відповідальний редактор десятитомника «Історія Радянського Союзу з найдавніших часів до наших днів» (1963). Керівник авторського колективу підручника «Історія КПРС» (1960, 4-е вид. 1971—1974). Член Головної редакції багатотомної «Історії КПРС».

З 1986 року — на пенсії. Похований на Новокунцевському кладовищі в Москві.

Основні праці ред.

Автор понад 100 наукових і публіцистичних праць, серед яких:

  • Історія Комуністичної партії Радянського Союзу (1959, 7-е вид. 1985; редактор);
  • Перемога в ім'я світу: Велика Перемога та її міжнародне значення (1985);
  • Живе та дієве вчення марксизму-ленінізму: Відповідь критикам (1986);
  • Великий Жовтень. 70 років. Науково-технічний прогрес (1987);

Нагороди та звання ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Munzinger Personen
  3. ↑ Пономарёв Борис Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пономарьов_Борис_Миколайович&oldid=41868669