Кипчацький степ (Де́шт-і-Кипча́к)[1], або Половецька земля[1], іноді Полове́цьке по́ле[джерело?] — у XI—XIV століттях назва східноєвропейської та середньоазійської частини Євразійського степу, від гирла Дунаю до пониззя Сирдар'ї та озера Балхаш, де панували тюркомовні племена кочовиків-половців (кипчаків, куманів). Посідало терени сучасного Казахстану, російського Уралу, Поволжя, Прикавказзя, Східної та Південної України і Молдови.

Половецьке поле. Євразійські території половців (кипчаків), кінець XI — початок XII сторіччя
Мапа Азії в XII сторіччі, показує половецькі землі та їх сусідів

Назва ред.

Географія ред.

Половецьке поле поділялося на Східне (від Алтаю до Волги) і Західне (від Волги до Дунаю).

У XIII століття Половецьке поле стало ядром улусу Джучі (Золотої Орди).

Населення ред.

У пізньому середньовіччі й у новітній час Половецьке поле населяли кипчацької мовної групи: кипчаки та інші тодішні народи, племена.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Квітницький М. В. Половецька земля // Енциклопедія історії України: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2011. — Т 8. — С. 350.
  2. а б Квітницький М. В. Половецька земля // Енциклопедія історії України… Т. 8. — С. 350.

Джерела ред.