Вікіпедія

Плутонія (роман)

«Плуто́нія» (рос. Плутония) — науково-фантастичний роман російського геолога і географа Володимира Обручева. У романі розповідається про подорож вчених у внутрішню порожнину Землі і відкриття підземного світу, населеного доісторичними істотами.

«Плутонія»
Автор Володимир Обручев
Назва мовою оригіналу Плутония
Країна СРСР СРСР
Мова російська
Жанр наукова фантастика
Видано 1924
Видано українською 1936, 1955

Історія написання ред.

Роман написаний в Україні на маленькій дачі під Харковом в 1915 році[1]. Перша публікація відбулась в 1924 році в Ленінградському видавництві «Шлях до знання» (рос. «Путь к знанию»)[2].

У передмові до роману Обручов писав, що він знає тільки два романи, в яких зроблені спроби в белетристичній формі дати широкому колу читачів уявлення про колишні форми життя. Перший з них — роман Жуля Верна «Подорож до центру Землі», в котрому герої роману опускаються вглиб Землі жерлом вулкана в Ісландії, а назад повертаються жерлом іншого вулкана, пливучи на плоті спочатку по киплячій воді, а згодом навіть по лаві. Володимир Обручев у передмові до роману висловив свої думки так[3]:

Все це дуже неправдоподібно. Жерла вулканів — це відкрита труба, що йде далеко вглиб, вони заповнені застиглою лавою; плотом по киплячій воді, а тим більше-по розжареній лаві, пливти неможливо. Геологічні помилки в цьому романі спонукали мене в 1915 р. створити «Плутонію». До цього випадку я ще нічого не писав для молодих читачів і не збирався цього робити.

Другий — роман Артура Конан-Дойля «Загублений світ» про важкодоступне плато в Південній Америці, сподобався ще менше[3]:

в цьому романі також багато неправдоподібного; він знайомив читача лише з світом, близьким до сучасного, і справив на мене таке слабе враження, що я забув його назву, хоч читав його двічі і не дуже давно, значно пізніше, ніж роман Жуля Верна.

Сюжет ред.

 
Готель «Метрополь» в котрому двічі зустрічались головні герої роману.

Початок 1914 року. Геофізик і астроном Микола Інокентійович Труханов споряджає експедицію в полярні регіони. До складу експедиції запрошені: професор та керівник кафедри геології університету Петро Іванович Каштанов, зоолог Семен Семенович Папочкін, метеоролог Іван Андрійович Боровий, ботанік і лікар Михайло Гнатович Громеко[4]. Труханов переконує запрошених, що на місці останньої «білої плями» в Арктиці знаходиться невідомий та недосліджений ще ніким острів[5].

Судно «Полярна зірка» з екпедицією відпливає з Петропавловська-Камчатського, забравши також каюра[ru] Іллю Степановича Іголкіна[6], який буде відповідати за їздових собак і нарти. Проходячи Берінгову протоку, судно підбирає золотошукача та авантюриста, гірничого інженера Якова Макшеєва[7]. Прибувши 4 (17 червня за новим стилем) 1914 року на щойновідкритий острів (приблизно в районі 81°12΄5˝ північної широти[8][9]), члени експедиції називають його Землею Фрітьофа Нансена. Труханов, будучи калікою[10], залишається на кораблі, а решта шестеро членів експедиції та три нарти, запряжені їздовими собаками, мають рухатися в глиб острова. Труханов передає Каштанову пакет, який він наказує відкрити, якщо учасники експедиції будуть в подиві, що їм робити, але радить без нагальної потреби пакет не відкривати.[11]

Мандрівники переходять через гірський хребет[12] і спускаються вниз по іншій його частині[13]. Прорубавшись через дивну десятикілометрову[14] гряду торосів[15], на її кінці герої починають підйом[14], але, на загальний подив, судячи зі свідчень гіпсотермометра[en], вони навпаки, опускаються на неймовірну глибину[16]. Полярне сонце стоїть в зеніті, до того ж має плями[17] і у нього інший кутовий розмір[18][17]. Герої опиняються в тундрі[19], де блукають мамонти[20] та шерстисті носороги[21]. Учасники вирішують розкрити конверт і читають лист Труханова[22]. Він пише, що насправді спорядив експедицію з іншою метою. Труханов переконаний, що Земля всередині пустотіла та має свій рослинний та тваринний світ, освітлюваний внутрішнім центральним світилом. Довести або спростувати його гіпотезу могла лише спеціальна експедиція. За його розрахунками, один з входів в порожнину Землі повинен був розташовуватися на Землі Нансена[22]. Герої розуміють, що вони справді потрапили в таку порожнину Землі, а місцеве «Сонце» — насправді якесь планетарне тіло, яке учасники експедиції назвали Плутоном, в честь римського бога підземного світу, а всю підземну порожнину — Плутонією.[23]

Докладніше: Порожниста Земля

Вони вирішують розділити експедицію на дві частини: Боровий та Іголкін залишаються стерегти собак і спорядження[24], а решта учасників експедиції, взявши з собою одну з собак — Генерала[25], рушають в глиб Плутонії по річці[25], названій ними на честь Макшеєва[24]. Мандрівники виявляють, що в міру спуску вниз по течії ріки рослинний та тваринний світ поступово змінюється від типового для плейстоценової епохи до більш давніх часів — до пліоцену, до міоцену і т. д.[26] Учасники доходять до місця впадання річки в море Ящерів[27], яке знаходиться в зоні юрського періоду. Герої виявляють в даній зоні, крім характерних для юрського періоду тварин — динозаврів, птеродактилів[28], ще й жахливих величезних мурах[29], які викрадають всі їх речі[30] та забирають в свій мурашник[31]. Опинившись у безвихідній ситуації, герої підходять до краю безмежної Чорної Пустелі[32], збирають в кратері сірку[33], та, зробивши сірчистий газ, отруюють весь мурашник і рятують свої речі. З іншими мурахами герої ведуть постійні бої.

Учасники експедиції виявляють величезні рудні багатства Плутонії — поклади магнітного залізняка[34][35], олівінових з вкрапленнями нікелевого заліза[36], свинцевих руд[35], зокрема свинцевого блиску, самородного золота[37], самородного срібла[35], самородної міді[35], запаси нашатиру[38], вохри[38] та самородної сірки[39], озера з геотермальною водою з температурою приблизно 40°C[40] та мінеральною водою типу «зельтерської»[de][41].

Дослідивши море Бронтозаврів, герої вирішують повертатися назад. Повернувшись, вони виявляють, що Борового та Іголкина за час їх відсутності викрали первісні люди. Спільними зусиллями Борового та Іголкина вдається визволити з полону і всі герої, цілі та неушкоджені, повертаються на земну поверхню і на «Полярну зірку», де їх чекає Труханов. На кораблі вони розповідають про свої пригоди і розмовляють про загадки Плутонії.

«Полярну зірку» зустрічає австро-угорський крейсер «Фердинанд»[42][a], екіпаж якого захоплює «Полярну зірку» і повідомляє про початок війни, згідно з її законами судно і його вантаж конфіскується до закінчення війни[43]. Весь екіпаж «Полярної зірки» висаджують на Камчатці в гирлі однойменної річки[44] і дозволяють взяти з собою тільки особисті речі: одяг, провізію та власні гроші[45]. Пізніше герої транзитом через Японію добираються до Росії і повідомляють про захоплення «Полярної зірки»[44]. Згодом моряки знаходять своє судно в Владивостоці покинутим і повністю пограбованим[44].

Смутні часи продовжуються: Перша світова війна, революція, громадянська війна. Одні учасники експедиції гинуть на фронтах, інші вмирають. Колекції, зібрані в Плутонії, пропали. Труханів вже не сподівається на їх повернення до законних власників.[44] Роман закінчується так[44]:

Випадково до рук автора потрапив щоденник і малюнки одного з померлих учасників експедиції. За цими матеріалами і складена ця книга.
Оригінальний текст (рос.)
Случайно в руки автора попал дневник и рисунки одного из умерших участников экспедиции. По этим материалам и составлена настоящая книга.

Геохронологічна шкала ред.

СидерійРясійОрозирійСтатерійКалімійЕктазійСтенійТонійКріогенійЕдіакарійЕоархейПалеоархейМезоархейНеоархейПалеопротерозойМезопротерозойНеопротерозойПалеозойМезозойКайнозойГадейАрхейПротерозойФанерозойДокембрій
Кембрійський періодОрдовицький періодСилурійський періодДевонський періодКам'яновугільний періодПермський періодТріасовий періодЮрський періодКрейдовий періодПалеогеновий періодНеогеновий періодЧетвертинний періодПалеозойМезозойКайнозойФанерозой
ПалеоценЕоценОлігоценМіоценПліоценПлейстоценГолоценПалеогенНеогенЧетвертинний періодКайнозой
ГеласійКалабрійський ярусПлейстоценПлейстоценПлейстоценГолоценЧетвертинний період
млн років тому

Флора Плутонії ред.

 
Титульна сторінка радянського НФ роману В. Обручева «Плутонія» в перекладі українською мовою видання 1955 року.

Опис флори Плутонії розпочинається з сучасних її представників. Спочатку «земля була буро-чорна, просякнута водою, липка, але не зовсім гола, а вкрита прим'ятими стебельцями дрібної пожовклої травички з покривленими сланкими гілочками низького чагарника, позбавленого листя»[46], згодом «полярна береза і полярна верба, але нових видів, а потім і чахла модрина»[47], по течії річки «береги були вкриті суцільною стіною різноманітних чагарників, що досягали вже чотирьох метрів висоти: кілька порід лози, верба, черемха, глід, шипшина щільно спліталися одно з одним, а над ними подекуди підносилися верховіття білих беріз і модрин»[48], згодом «траплялися вже вічнозелені рослини — мирти, лаври, лавровишні. Горіхове дерево досягало величезних розмірів, не поступаючись перед дубами, буками і в'язами; на південному схилі зустрічалися бук, кипариси, туї і тис. Прекрасні магнолії розпустили свої великі білі запашні квіти. В хащі понад річкою попадався бамбук і різні ліани»[49], «юки, віялові[en] й сагові пальми»[50]. Надалі флора Плутонії залежить від положення зони: чим вона південніше, тим флора давніша.

У романі дається вельми точний опис рослинності. При цьому, однак, автор описує юрський ліс як такий, що повністю складається з хвощевидних та папоротеподібних, хоча там повинні домінувати голонасінні рослини. Можливо, це пов'язано з тим, що на початку двадцятого століття вважалося, що справжні голонасінні розвинулися досить пізно, в той час як зараз з'ясовано, що вони з'явилися ще в кам'яновугільному періоді і їх розквіт почався вже в тріасі. Інше можливе пояснення полягає в тому, що мандрівники більшу частину роману пливуть на човнах по річках і морях Плутонії, а значить, бачать лише напівводну та навколоводних флору, яка дійсно складалася в основному з хвощів і папоротей. По-справжньому далеко від берега вглиб країни мандрівники йдуть лише тричі: в зоні плейстоценового тундростепу (в романі, відповідно до уявлень свого часу, названо тундрою, але це сухий тундростеп, оскільки мандрівники знімають лижі), в зоні олігоценового степу і в Чорній Пустелі.

Крім чисто наукового, рослинний світ Плутонії мав і практичне значення для членів експедиції. Так зі стовбурів бамбука вони виготовили плота, котрий розмістили між човнами[51], а шестиметрові стовбури хвощів юрського періоду були використані в вигляді труб та корпусу до міхів для кращого провітрювання мурашника[52]. Внесла свій вклад флора Плутонії також і в харчування членів експедиції, оскільки вони «всі овочеві і борошняні консерви залишили в юрті і з собою з харчів взяли тільки чай, цукор, каву, трохи сухарів та приправи, як сіль, перець, екстракти»[49]. Так, наприклад, приправою до хобота мамонта, впольованого Каштановим[20], стали декілька головок дикого часнику, знайдених ботаніком Громеко[47], суп із гуски герої готували з дикою цибулею[48]. Так само з цибулею приготували порося у вареному і смаженому вигляді[49]. А юрський солодкий комиш, аналог цукрової тростини, вперше побачений ботаніком в пащі молодого ігуанодона[53], загризеного цератозавром[54], поповнив експедиційні запаси цукру, що вже закінчувалися[53]. Чай з солодкии соком комиша підтримав сили героїв, пограбованих мурахами[55] та навіть допоміг втамувати голод під час подорожі за сіркою в Чорну Пустелю, коли їм не вдалося вполювати жодної дичини[56]. Але продукти флори Плутонії могли лишень частково поліпшити та урізноманітити раціон експедиції, а основну частину їжі мало дати полювання і рибальство на представників місцевої фауни.[49]

Фауна Плутонії ред.

Фауна Плутонії, як і флора, залежить від розташування зони. Нижче подані списки тварин, згаданих в романі, розбиті по групах тварин і дані в тому порядку, в якому їх зустрічали герої роману.

Ссавці:

Птахи

Плазуни

Динозаври

Земноводні

Риби

Молюски

Безхребетні

Хронологічна таблиця роману ред.

№ п/п Дата
події 		Короткий зміст Примітки
1 1 грудня
1913 року		 Микола Інокентійович Труханов пише листа до професора геології Петра Івановича Каштанова з пропозицією взяти участь в полярній експедиції з вивчення незвіданої частини Північного Льодовитого океану.
2 2 січня
1914 року		 Опівдні в московському готелі «Метрополь» вперше зустрічаються майбутні члени експедиції: Труханов, Каштанов, Папочкін, Боровий, Громеко та капітан судна. Труханов розповідає плани подорожі.
3 9 січня
1914 року		 Там же члени експедиції, крім капітана корабля, що поїхав приймати судно «за типом „Фрама“, але більш удосконалене», зустрічаються вдруге й дають свою згоду на участь в експедиції.
4 20 квітня
1914 року		 Боровий, Громеко, Каштанов та Папочкін сибірським експресом виїжджають з Москви.
5 30 квітня
1914 року		 Четверо членів експедиції прибули до Владивостока, де їх зустрів прибувший ще 23 квітня Труханов.
6 1 травня
1914 року		 У порт Владивостока причалило судно «Полярна зоря».
7 4 травня
1914 року		 «Полярна зоря» з експедицією покинула бухту Золотого Рогу та повз острови Руський й Аскольда попрямувала на схід, згодом круто повернувши на північний схід в напрямі Камчатки.
8 4 травня-
кінець
травня
1914 року		 Досягнувши широти мису Терпіння[ru] острова Сахалін, судно повернуло східніше, ввійшло в Охотське море і проминувшии острови Парамушир, Маканруші[ru] та Онекотан[ru] Північних Курил увійшло в Авачинську бухту й зайшло до Петропавловська-Камчатського. У місті склад експедиції поповнили 30 їздових собак та ще один член — Ілля Степанович Іголкін, «родом із Забайкалля, з бурят-козаків якоїсь станиці на кордоні Монголії». Подальший шлях судна Тихим океаном пролягав понад східним берегом Камчатки, згодом поміж островом Святого Лаврентія та мисом Чукотським в бухту Провидіння[ru] Чукотського півостріва, де поповнили запаси корабельного вугілля. Обігнувши Чукотський мис, «Полярна зоря» з Берингового моря ввійшла в Берингову протоку, тримаючи курс ближче до її азійського берега. З губи святого Лаврентія до судна на чукотській байдарі[ru] приплив золотошукач за покликанням та гірничий інженер за професією Яків Макшеєв, родом з Єкатеринбурга, який також дав свою згоду на участь в експедиції. Проминувши мис Дежньова в боку Азії та миси принца Уельського, Лісберн і Надії[en] з американського боку, «Полярна зоря» вийшла в води Чукотського моря Північного Льодовитого океану.

Видання в Україні ред.

Науково-фантастичний роман Володимира Обручева «Плутонія» видавався в Україні, як в перекладі українською (двічі[98]), так і мовою оригіналу. Він, наприклад, вийшов друком у 1936 році у видавництві Держтехвидав УРСР (Харків-Київ) під назвою «Плутонія. Незвичайна мандрівка в надра Землі.» тиражем 15 тисяч екземплярів[99] та в Києві у 1955 році в видавництві «Радянська школа» тиражем 14,6 тисяч экземплярів, як переклад видання 1953 року Географвиду[3][100] (рос. Географгиз, Государственное издательство географической литературы, в 1963 році Географгиз приєднано до видавництва «Мысль»), у 1990 році російською мовою в видавництві «Веселка», як копія з третього тому 24-томного видання «Бібліотека фантастики», виданого в московському видавництві «Правда»[ru] в 1988 році[101].

Переклади ред.

Крім мінімум 62 видань російською та двох видань українською, роман «Плутонія» перекладався і видавався й іншими мовами народів світу[98][102]:

Мова
перекладу		 Перекладач Назва Рік Видавництво Кількість
видань
англійська Фаїна Олександрівна Соласко
(псевдонім, справжнє ім'я —
Фаїна Глаголєва)		 «Plutonia»,
«Plutonia: An Adventure Through Prehistory»,
«Plutonia»		 1956
1961
1988		 рос. Издательство литературы на иностранных языках (Иногиз)
англ. Criterion Books
рос. Издательство «Радуга»		 3
англійська Бріан Пірс
(англ. Brian Pearce)		 «Plutonia: An Adventure through Prehistory» 1957 Lawrence & Wishart[en] 1
англійська ? «Plutonia» 2001 англ. Fredonia Books
(Нідерланди)		 1
естонська Леонід Парашин
(ест. Leonid Parašin)		 «Plutoonia» 1957 Eesti Riiklik Kirjastus[et] 1
іспанська Ісабель Вісенте
(ісп. Isabel Vicente)		 «Plutonia» 1953
1974		 рос. Издательство литературы на иностранных языках (Иногиз)
рос. Издательство «Прогресс»		 2
латиська ? «Plutonija» 1957 LVI[lv] 1
литовська ? «Plutonija» 1956 Valstybinė grožinės literatūros leidykla[lt] 1
німецька нім. H. Strese «Plutonien» 1954
1961		 Verlag Neues Leben[de] 2
німецька Оксана Булгакова Дітмар Хочмут
(нім. Oksana Bulgakowa, Dietmar Hochmuth)		 «Plutonien» 1988 нім. Verlag Neues Leben 1
польська Давид Джарзабек
(пол. Dawid Jarząbek)		 «Plutonia» 1953
1959		 Iskry[pl] 2
португальська ? «Plutônia: uma aventura no centro da Terra» 1960 порт. Brasiliense 1
сербська ? «Plutonija» 1966 серб. Mlado pokolenje 1
татарська рос. Л. Гаделшин «Плутон иле» 1963 рос. Татарское книжное издательство Казан 1
угорська угор. György Gellért «Utazás Plutóniába» 1960 Móra ferenc könyvkiadó[hu] 1
французька ? «La Plutonie» 1988 рос. Издательство «Радуга» 1
чеська чеськ. O. Bojarovi «Plutonie» 1956 Státni nakladatelství dětské knihy[cs] 1

Цікаво знати ред.

Науково-фантастичний роман Володимира Обручева, в якому внутрішню планету названо «Плутоном», написано в 1915 році. А карликову планету Сонячної системи Плутон, названу також в честь бога підземного світу, вченими відкрито тільки в 1930 році.[98]

Зауваги ред.

  1. ↑ ймовірно, мова йде про панцерник «Эрцгерцог Франц Фердинанд» класу «Радецький», котрого Обручов характеризує так: «„Фердинанд“ — крейсер австро-угорського військового флоту, збудований у 1909 році, його водотоннажність ось така, десять гармат ось такого калібру і т. д., 250 чоловік команди…»[42].
  2. ↑ добутий Папочкіним ще на Землі Нансена, на порозі Плутонії. Ніхто не надав цьому значення (навіть полювання на нього в романі не описано) хоча зоологу Папочкіну варто було б — за часів Обручова ареал цього виду був східніше, на островах Канадської Арктики, і вівцебики ще не були реакліматизовані людиною в її азійських і європейських секторах.
  3. ↑ за описом Обручова вони більш схожі на яків, ніж турів.
  4. ↑ невеликі ссавці плейстоценовой зони Плутонії, живуть колоніями, закопують трупи великих тварин в землю, ймовірно таким чином заготовлюють запаси їжі. За описом Обручова нагадують борсука, але судячи по звичках — гризуни. Такий собі збільшений варіант лугових собачок з м'ясоїдними нахилами.
  5. ↑ за описом Обручова цей дивний заєць «швидше скидався на величезного тушканчика».
  6. ↑ у книзі вони мають смугасте забарвлення, як у тигра.
  7. ↑ котрі, проте, відрізняються від сучасних великими розмірами. Прототипом міг послужити вимерлий американський Canis dirus, що перевершував розмірами сучасного вовка, але був ближчий до койотів.
  8. ↑ що відрізняються від сучасних «хіба що розмірами».
  9. ↑ принаймні двох видів: «шабельний тигр»[63][50] та «шабельний лев»[51].
  10. ↑ якщо бути точним, в книзі описано гігантський мурахоїд з рисами мілодона. Саме як мурахоїда його і визначає Папочкін з Каштановим. Викопні рештки мурахоїда подібних розмірів досі не знайдені, чого не скажеш про мілодона.
  11. ↑ геолог Каштанов прийняв панцир гліптодона за горб і намагався взяти геологічні проби[66].
  12. ↑ які, судячи з опису, «товсті, приземкуваті, коротконогі тварини, схожі швидше на невеликих гіпопотамів; але форма голови і короткий товстий ріг самця виявляли їх породу. У самки замість рога була тільки велика мозолеподібна гуля. Малятко, що гралося біля матері, було схоже на велику ліверну ковбасу»[67], були «болотними» носорогами пліоценового типу, згодом згадано ще четверорогого носорога, в котрого «з боків верхньої щелепи стирчало двоє довгих жовтих іклів; на переніссі між маленькими очима здіймалися поруч два невеликі роги, обернені назовні, а за вухами стирчали ще два тупі роги, наче якісь обрубки»[68], олігоценового безрогого носорога белуджитерія («тіло слона, шия коня, голова тапіра і поведінка жирафи»)[69] , міоценових телеоцераса та брахіпотерія.
  13. ↑ за описом Обручова «надзвичайної величини, буро-жовтих з чорними плямами, як у леопарда, з довгими шаблеподібними рогами. Вони пересувалися стрибками, бо задні ноги були значно довші від передніх», за це їх навіть спочатку прмйняли за велетенських зайців[67].
  14. ↑ спільні предки верблюда та жирафа, в романі описані так: «схожі почасти на жирафу, почасти на верблюда. На перших вони скидалися дуже довгою шиєю і головою з невеликими ріжками, а ознаками верблюда були бурий колір і форма тулуба з невеликим горбом»[67]. Згодом одночасно з ними згадано і «безрогих жираф»[60].
  15. ↑ згідно опису, «з дуже великою головою, з котячою будовою тіла і з порівняно довгою гривою на голові й шиї»[67].
  16. ↑ судячи з дуже короткого опису — міоценові ореопітеки, що живуть на заліснених берегах річок (герої книги мигцем бачать їх з човна).
  17. ↑ «завбільшки з сибірського вовка», вони мали відповідну поведінку (заганяли здобич зграєю, при цьому вили та гавкали), але «тулуб, як і довгий, тонкий хвіст нагадував швидше котячу породу. Шерсть на спині і боках була темно-бура, з жовтими поздовжніми смугами, а на череві — жовта. Зуби були майже однакові, всі швидше нагадували ікла»[60].
  18. ↑ «родоначальник сучасних коней» «своїм виглядом більше схожий на американську ламу», майже зовсім без гриви. Тварина «на зріст не більша за великого осла, але граціозніша від нього, бо тулуб тримався на тонких ногах, кожна з яких закінчувалась не одним копитом, як у справжніх коней, а чотирма. Причому, тільки середнє копито було дуже розвинене, а решта — зачаткові»[60].
  19. ↑ за описом Обручова, «дивна й страшна істота, що дуже нагадувала їжатця, але завбільшки з доброго бика, — її голки були завдовжки близько метра»[70].
  20. ↑ «темно-жовтої масті, з котячою головою, досить довгим і товстим хвостом, короткими ногами й тупою мордою, що вищирила гострі зуби. Загалом вона була схожа на велику — майже в два метри завдовжки — річкову видру, але відрізнялась від неї тільки більш помітними вухами і короткою гривою». Тварина мала цікаві щелепи: «у його пащі не можна було розрізнити ні плоских різців, ні гострогорбкуватих кутніх зубів, як у хижаків пізніших часів. Усі зуби були більш-менш гострі, конічні, як у плазунів. Тільки передні, що замінювали різці, були дещо менші від інших і трохи стиснуті; ті, що були з боків щелепи — трохи більші, а ікла були більші за решту і виступали над ними в обох щелепах, надто у верхній»[70].
  21. ↑ за описом Обручова «Розмах крил його становив більше чотирьох метрів, від кінця хвоста до дзьоба було майже півтора метра. Оперення було темно-буре зверху і світло-буре з темними смужками знизу. Майже голу шию навкруги прикрашував комірець з брудно-білих пір’їн, а на початку великого дзьоба виступав великий жовтий наріст.» Прототипом послужив тераторніс з плейстоцену США.
  22. ↑ Обручов описує їх так: «зубатий безкрилий птах крейдяного періоду, близький будовою тіла до сучасних пінгвінів. Крила його були в зачатковому стані і зовсім ховалися в м’якому, волосоподібному оперенні»[73].
  23. ↑ принаймні двох видів: наземні[62][74][50] та велика водяна змія, спогади про гонитву за якою допомогли героям розшукати прихисток від тропічної бурі[74].
  24. ↑ типу агам (на каменях степів олігоценових зони[62]) і великі деревні ящірки на пальмах тієї ж зони[50][66].
  25. ↑ за описом Обручова «ящер був на зріст вищий за людину; його незграбне тіло спиралося на товсті і довгі задні ноги та товстий, що одразу тоншав на кінці, хвіст; передні ноги були короткі й тонкі і мали по п’ять пальців з невеликими гострими кігтями, тоді як на задніх було по три пальці з великими, але тупими кігтями»[85].
  26. ↑ Обручов описує її так: «велика зелена жаба, що мала тридцять сантиметрів у довжину».
  27. ↑ зустрінуті там же, де і вівцебик — на Землі Нансена, що становили разом з ним усю «зоологічну здобич експедиції» до спуску в Плутонію.
  28. ↑ за описом Обручова «розмах крил їх досягав майже сорока сантиметрів. Тіло їх, що відсвічувало металічним блиском, було завдовжки сантиметрів з двадцять; одні були золотисто-жовті, другі сталево-сірі, треті ізумрудно-зелені, четверті темно-голубі, п’яті вогнисто-червоні»[73].
  29. ↑ Обручов описує першого з зустрінутих членами експедиції мурах, що загинули під час зливи, так: «побачили перед собою величезного чорного мураха, тіло якого становило близько метра завдовжки, голова була трохи менша від людської, а скорчені в передсмертній агонії лапи закінчувались гострими кігтями»[29].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ В. А. Обручев. Мои путешествия по Сибири. Гл. XXIV. Некоторые итоги моих путешествий и исследований. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948.
  2. ↑ Издательство «Путь к знанию». Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 20 червня 2017.
  3. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 1.
  4. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 2.
  5. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 2-4.
  6. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 7.
  7. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 9.
  8. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 11.
  9. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 114.
  10. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 4.
  11. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 13.
  12. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 13-14.
  13. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 14-15.
  14. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 17.
  15. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 16-17.
  16. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 17-18.
  17. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 26.
  18. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 18-21.
  19. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 21-22.
  20. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 23-24.
  21. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 24-25.
  22. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 28-29.
  23. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 29.
  24. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 30.
  25. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 32.
  26. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 30-52.
  27. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 52.
  28. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 54.
  29. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 69.
  30. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 64.
  31. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 70-71.
  32. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 72-73.
  33. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 74-76.
  34. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 55-57.
  35. ↑ а б в г д Обручов В. О., 1955, с. 61.
  36. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 92.
  37. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 56-57.
  38. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 74.
  39. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 74-75.
  40. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 73-74.
  41. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 93.
  42. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 119.
  43. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 119-120.
  44. ↑ а б в г д Обручов В. О., 1955, с. 121.
  45. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 120.
  46. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 22.
  47. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 27.
  48. ↑ а б в г д е ж Обручов В. О., 1955, с. 35.
  49. ↑ а б в г д е Обручов В. О., 1955, с. 39.
  50. ↑ а б в г д е ж Обручов В. О., 1955, с. 41.
  51. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 45.
  52. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 80-81.
  53. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 62.
  54. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 60.
  55. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 65.
  56. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 72.
  57. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 14.
  58. ↑ а б в г д е ж и Обручов В. О., 1955, с. 33.
  59. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 31.
  60. ↑ а б в г д е ж и к л м Обручов В. О., 1955, с. 46.
  61. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 34-35.
  62. ↑ а б в г д е ж Обручов В. О., 1955, с. 36.
  63. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 37.
  64. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 38.
  65. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 41-42.
  66. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 42.
  67. ↑ а б в г д е ж и к Обручов В. О., 1955, с. 43.
  68. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 46-47.
  69. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 47.
  70. ↑ а б в г д е ж и к л м н Обручов В. О., 1955, с. 51.
  71. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 113.
  72. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 37-38.
  73. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 48.
  74. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 40.
  75. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 47-48.
  76. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 49-50.
  77. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 53.
  78. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 67.
  79. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 83.
  80. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 100.
  81. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 73.
  82. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 99.
  83. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 55.
  84. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 59-60.
  85. ↑ а б в г Обручов В. О., 1955, с. 59.
  86. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 63-64.
  87. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 83-85.
  88. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 88.
  89. ↑ а б в г д е ж и Обручов В. О., 1955, с. 82.
  90. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 49.
  91. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 58.
  92. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 86.
  93. ↑ а б в Обручов В. О., 1955, с. 91.
  94. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 79-80.
  95. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 86-87.
  96. ↑ Обручов В. О., 1955, с. 88-91.
  97. ↑ а б Обручов В. О., 1955, с. 111.
  98. ↑ а б в Владимир Обручев «Плутония» — Лаборатория Фантастики. Архів оригіналу за 18 липня 2017. Процитовано 16 липня 2017.
  99. ↑ Обручов Володимир Опанасович, «Плутонія. Незвичайна мандрівка в надра Землі.» [Архівовано 23 січня 2019 у Wayback Machine.], Лаборатория Фантастики
  100. ↑ В. О. Обручов, «Плутонія» [Архівовано 21 травня 2017 у Wayback Machine.], Лаборатория Фантастики
  101. ↑ Обручев В. А., 1990, с. 1-2.
  102. ↑ Goodreads: Plutonia>Editions. Архів оригіналу за 22 листопада 2017. Процитовано 16 липня 2017.

Посилання ред.

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плутонія_(роман)&oldid=41154930