Пйотр Маньковський
Пйотр Маньковський (пол. Piotr Mańkowski, 1 листопада 1866, с. Саїнка, тепер Чернівецький район, Вінницька область, Україна — 8 квітня 1933, Галичина) — польський релігійний католицький діяч. Єпископ Кам'янець-подільської дієцезії РКЦ.
| Пйотр Маньковський | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 листопада 1866[1] Саїнка, Чернівецький район, Вінницька область |
| Помер | 8 квітня 1933[1] (66 років) |
| Поховання | Кафедральний костел святих Петра і Павла |
| Країна |
.svg){kind=small} Республіка Польща |
| Діяльність | католицький священник, католицький єпископ |
| Alma mater | Вроцлавський університет |
| Посада | дієцезійний єпископd і титулярний архиєпископd |
| Конфесія | католицька церква[2] |
| Рід | Q63531825? |
Життєпис ред.
Син Валерія Маньковского та його дружини Теклі з Лазьніньських. Брат індіаніста Лєона і письменника, драматурга Алєксандера Маньковських.
З 1872 року проживав, навчався у Дрездені спочатку приватно, потім в німецьких школах. 1885 року склав матуру. Закінчив агрономічні студії у Вроцлаві. Осів у дідичних маєтках (Сліди, Романки Могилів-Подільського повіту). 1896 року вступив до духовної семінарії в Житомирі. У 1899 році отримав капланські свячення, став вікарієм катедри Житомира. З 1902 року — пробощ у м. Кам'янець-Подільський. В 1906 році сприяв переїзду та діяльності «негабітованого» згромадження «Доньок Найсвятішого Серця Марії», яке влада визнала нелегальним. Через це 1911 року був усунутий з парафії без права заміни іншою посадою. В Житомирі став канцеляристом Курії єпископа. Учасник Евхаристичних конгресів в Лондоні (1908), Відні (1912), Люрді (1914). Початок І-ї світової зустрів у Кракові, не міг добратись до Житомира. 1917 сандомирський біскуп М. Рикс призначив генеральним вікарієм зайнятої Австро-Угорщини частини Луцько-Житомирської дієцезії. 24 вересня 1918 став преконізований єпископом відновленої Кам'янецької дієцезії РКЦ. Висвячений 30 листопада, «інґрес» — грудень 1919.
Після Берестейського миру (на початку 1920-х) перебував у Бучачі як ординарій Кам'янець-подільської дієцезії РКЦ. Тут заснував Малу духовну семінарію.[3] Брав участь у відновленні діяльності РКЦ в Західній Україні. 1926 року подав у відставку з посади єпископа, переїхав до Володимира. Був призначений архиєпископом еґейським, прелатом архидяикона Луцької капітули РКЦ.
Помер у вагоні потяга між Перемишлем та Львовом. Був похований у криптах Луцької катедри.
Автор 3-х томів спогадів, інших праць.
Примітки ред.
- ↑ а б в Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 118 il. — S. 23. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
Джерела ред.
- Рубльова Н. С. Маньковський Пйотр-Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 501. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Klemantowicz D., Ziomek W. (Uniwersytet Łódzki). Piotr MAŃKOWSKI jako polski ziemianin na Kresach wschodnich w drugiej połowie XIX wieku. — S. 160—166. (пол.)
- Zieliński Z. Mańkowski Piotr (1866—1933) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1974. — T. XIX/3, zeszyt 82. — S. 522. (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |