Вікіпедія

Пермські башкири

Пермські башкири — етнічна група башкирів, що проживає на території Пермського краю. Є одним з автохтонних народів регіону.

Мова представників даної етнічної групи відноситься до гайнинського говору північно-західного діалекту башкирської мови[1].

Історія ред.

За наявними даними антропології можна зробити висновок, що самодійські племена відігравали велику роль у формуванні фізичного типу гайнинських башкирів. Топоніміка Тулвинського надріччя має паралелі з північно-заходом Башкортостану. У IV—V ст. харинськими племенами тут був закладений угро-самодійський субстрат, потім посилений за рахунок кушнаренковців і чиїлікців. Даний процес простежується в гідронімах регіону. Наприклад, самодійське слово «бу» («вода») і назва річки Буй, а також гідроніми збереглися в документах XVIII—XIX ст. — Елан-буй, Урман-буй, Лангі-буй, Риж-буй та інші.

За припущенням деяких учених, тюркські племена проникли в ці краї не раніше IX століття. Сусідами гайнинців були башкирські племена Уран і Танип.

В епоху існування Золотої Орди землі всього Прикам'я входили до складу улусу Джучі. З XV століття — частина земель Прикам'я, в тому числі і частина володінь гайнинців на правобережжі Ками і вузька смуга по її лівобережжю, були включені до складу Арської дороги Казанського ханства. У той же час частина земель башкирських родів перебували у складі Ногайської Орди.

В 1557 році північні башкири направили своє представництво на чолі з Айсуак-биєм в Казань і попросили російського підданства. Царською адміністрацією вручені башкирам жалувані грамоти на вотчинне володіння землею, при цьому нові піддані обкладені ясаком[2].

У 1596 році гайнинці знову звернулися до іншого російського царя — Федора Івановича — з проханням підтвердити стару грамоту, що й було ним зроблено. У 1597 році Строганові отримали від царського уряду приуральські землі, включаючи і башкирські, по річці Камі до гирла Ошапа. Цим покладено початок їх спору з гайнинцями, останні з яких нерідко відстоювали свої вотчини від посягань з боку російських і брали участь майже у всіх башкирських повстаннях XVII—XVIII ст. В 1616 році башкири-повстанці обложили м. Осу, а на допомогу жителям міста прийшли Строганові. У Башкирського повстання в 1662—1664 рр., повстанці знищили г. Кунгур і навколишні російські селища, але в січні 1664 р. царські війська змогли розгромити осинських башкирів.

Вотчина башкирів Гайнинської волості Осинського і Пермського повітів займала величезну територію, яка внаслідок захоплень скарбницею, Строгановими, заводами, продажу та оренди поступово скорочувалася. Після придушення повстань силою або поступками царська адміністрація продовжувала свою колонізаторську політику в регіоні. А у 1672 році Теребірде Алієв — представник гайнинських башкирів, домігся підтвердження жалуваної грамоти і вотчинних прав на землю у царя Олексія Михайловича.

Згідно з дозорними книгами 1630—1631 років, в Тулвинському поріччі існували башкирські села Барда, Єлпачиха, Червоний Яр, а за даними кунгурського бургомістра Юхнева, в 1725—1726 роках в Гайнинській волості налічувалося 600 дворів.

Під час повстання в 1681—1684 рр., башкири обложили г. Кунгур і Кішерский острожек Строганових. Башкири Осинської дороги зазнали агресії з боку калмиків, які брали участь у придушенні повстання. У повстаннях в 1735—1740 рр. башкири спалили село Крилово, яке належало Строгановим. Повстанцями Осинської дороги керували Адзимас Абдалов і Аракгул Чурюсин. Вони звернулися за допомогою до айських башкирів і разом з ними, в числі 1300 осіб, розорили російські селища під Осою і Кунгуром[3].

Під час чергового Башкирського повстання в 1755—1756 рр., рух гайнинців попереджено в самому початку — на «бунтівників» напав загін Туктамиша Іжбулатова. В результаті ватажки повстанців схоплені і видані владі.

Північні башкири взяли участь у Селянській війні 1773—1775 років, завдяки цьому взято повстанцями Оса і розорений Шермеїтський завод. Загалом у повстанні взяло участь більше 1 тисячі гайнинських башкирів, деякі з них (Батиркай Іткінін, Карабай Ашменев, Абдей Абдуллов, Туктамиш Іжбулатов, Джіян Коштіянов, Муксін Медіяров, Адигут Тимясев, Конапай Юнін і Манглет Аїтов та ін) отримали від О. І. Пугачова звання полковника[4].

З кінця XVII століття територія гайнинців увійшла до складу Уфимського повіту, що охопила весь Історичний Башкортостан, з 1708 року — Уфимської провінції, з 1744 року — Оренбурзької губернії, а з 1781 року входить до складу Пермської губернії.

10 (21) квітня 1798 року уряд створив Башкиро-мещеряцьке військо і кантонну систему управління[5]. На території Прикам'я утворений 1-й кантон Башкирського війська, центром якої стало село Єлпачиха. У 1855—1863 рр. ці землі перебували у складі 12-го кантону, а в 1863—1865 рр. — 5-го башкирського кантону.

У радянський період історії в 20-і—30-і рр. ХХ століття в рамках Уральської області здійснено офіційне «переведення» башкир в татари, яке відносилося не тільки до мешканців як етнічно змішаних, так і жителів однорідно башкирських селищ[6].

Господарство ред.

Основним видом господарства у північних башкирів було скотарство, крім цього вони займалися полюванням, рибальством, бортництвом, землеробством і торгівлею.

З виникненням на землі гірських мануфактур, башкири починали працювати на рудних родовищах і металургійних заводах. Всього в 1773 році в Гайнинській волості зареєстровано 360 башкир-рудопромисловців, серед них найбільш відомими є Туктамиш Іжбулатов, С. Тайбеков, В. Клянчев, В. Бактинов, Ісмагіл Тасимов. При цьому останній відомий також як ініціатор створення Гірничого училища в Санкт-Петербурзі, а Іжбулатов Туктамиш був першим депутатом Уложеної комісії від башкирів. При Юговских казенних заводах башкири володіли 234 копальнями із 310.

Демографія ред.

У 1739 році північні башкири проживали в 5 волостях, розташованих у басейні Тулви і по верхів'ях Буя:

  • Гайнинська волость — тут башкири мали 214 дворів;
  • Ірехтинська волость — 183 двори;
  • Уранська волость — 572 двори;
  • Уваниська волость — 106 дворів;
  • Тазларська волость — 52 двори;
Разом — 1127 дворів на 4489 осіб чоловічої статі.

Згідно з П. І. Ричковим, у 1740 році в Гайнинській волості перебувало 562 двори, Ірехтинській — 148, Уранській — 218, разом по усіх трьох волостях — 928 дворів.

За даними ревізії 1745—1747 рр., на території сучасного Пермського краю чисельність башкирів досягла 11 200 осіб, а вже з V ревізії 1795 року — 26 000 чоловік. У 1869 році в Осинському повіті проживало 19 814, а у Пермському повіті — 2 169 башкирів.

За даними першого загального перепису населення Російської імперії 1897 року, на території сучасного Пермського краю башкири проживали: у Пермському повіті — 3 677 осіб, в Кунгурському повіті — 312 осіб, в Осинському повіті — 24 407 осіб, в Оханському повіті — 60 осіб, в Солікамському повіті — 348 осіб, в м. Чердинь — 2 особи; всього 28 806 башкирів[7]. За даними того ж перепису, по Пермській губернії налічувалося всього 85 395 башкирів[8].

Чисельність башкирів регіону за роками
1959[9] 1970[10] 1979[11] 1989[12] 2002[13] 2010[14][15]
39 577 47 812 48 752 52 326 40 740 32 730

У 1989 році велика частина башкирів проживала в Бардимському районі — 24 952 осіб, де вони проживають в таких населених пунктах як Акбаш, Аклуші, Єлпачиха, Краснояр 1, Кузем'ярово, Султанай, Танbп, Усть-Тунтор, Тюндюк і т. д.[16]

Далі за чисельністю башкирів слідували Перм — 11 200 осіб, Чернушинський район — 3 280 осіб, Куєдинський район — 1 954 осіб, Пермський район — 1 430 осіб, Осинський район — 1 363 особи. Також башкири проживають у всіх інших адміністративних районах Пермської області.

Культурні і громадські організації ред.

  • Підрозділ Всесвітнього конгресу башкирів — регіональна громадська організація «Курултай башкирів Пермського краю» та його районні підрозділи.
  • Регіональна національно-культурна Автономія татар і башкирів Пермського краю[17].
  • Центр мови і культури башкирів Прикам'я (м. Чорнушка).
  • Національно-культурний центр «Гайна иле» («Країна Гайна») с. Барда.

Література ред.

  • Асфандияров А. З. История башкирских сёл Пермской и Свердловской областей. Уфа, 1999. Т8.
  • Асфандияров А. 3. Кантонное управление в Башкирии (1798—1865 гг.).  Уфа: Китап, 2005.
  • Асфандияров А. З. История сел и деревень Башкортостана и сопредельных территорий. Уфа: Китап, 2009.
  • Башкиры. История, культура, этнография. Атлас. 2007.
  • Башкиры-гайнинцы: история и современность. — Уфа: Китап, 2012. — 264 с. ISBN 978-5-295-05131-9
  • Кузеев Р. Г. Происхождение башкирского народа: Этнический состав, история расселения. М., 1974.
  • Кульбахтин Н. М. Из истории гайнинских башкир. Уфа, 1996.
  • Тулвинские татары и башкиры: этнографические очерки и тексты. Пермь, 2004.
  • Хотинец В. Ю. Этнопсихологический анализ особенностей развития гайнинских башкир. Барда, 1999.
  • Шумилов Е. Н. Гайнинские (Бардымские) башкиры Пермской области // Ватандаш, № 9, 2004.
  • Шумилов Е. Н. Татары и башкиры Западного Урала. Пермь, 2008.
  • Юсупов Р. М. Антропологическая характеристика современных башкир-гайнинцев // Урал-Алтай: через века в будущее. Уфа, 2008. Т. 2.

Примітки ред.

  1. ↑ Черных А. В., Шитова С. Н., Юсупов Р. М. Пермские башкиры.// Башкирская энциклопедия. В 7 т. Т. 5. П—С. — Уфа, 2009. — 576 с.
  2. ↑ Статья в Башкирской энциклопедии[недоступне посилання] (башк.)
  3. ↑ Статья «Башкирские восстания» в Пермский край: энциклопедия
  4. ↑ Кульбахтин Н. М. Из истории гайнинских башкир. Уфа: Китап, 1996. — 64 с. С. 20-21.
  5. ↑ Указ Императора Павла I. — Именный данный генералу отъ Инфантеріи Барону Игельстрому, съ приложеніемъ примѣчанія на описаніе Оренбургской линіи. Архів оригіналу за 15 квітня 2017. Процитовано 18 березня 2017. 10 (21) апреля 1798 года
  6. ↑ Шумилов Е. Н. . — № 10. — ISSN 1683-3554.
  7. ↑ Чагин Г. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 березня 2017.
  8. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 года. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
  9. ↑ Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1959 года. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
  10. ↑ Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1970 года. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 березня 2017.
  11. ↑ Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1979 года. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 березня 2017.
  12. ↑ Демоскоп. Всесоюзная перепись населения 1989 года. Архів оригіналу за 8 серпня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
  13. ↑ Всероссийская перепись населения 2002 года [Архівовано 21 квітня 2013 у Wayback Machine.]: Население по национальности и владению русским языком по субъектам РФ [Архівовано 4 листопада 2006 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Информационные материалы об окончательных итогах Всероссийской переписи населения 2010 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  15. ↑ Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Пермскому краю: Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года по Пермскому краю [Архівовано 14 квітня 2012 у Wayback Machine.]: Население Пермского края по национальности и владению русским языком по данным Всероссийской переписи населения 2010 года[недоступне посилання з квітня 2019]
  16. ↑ Статья в Башкирской энциклопедии [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (башк.)
  17. ↑ Официальный сайт РНКА татар и башкир Пермского края[недоступне посилання з квітня 2019]

Посилання ред.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пермські_башкири&oldid=38941468