Перевертень
Пере́вертень — міфічна істота, здатна тимчасово змінювати свою подобу магічним шляхом, перетворюючись (обертаючись, перекидаючись) з людини на іншу істоту, рослину чи предмет, і навпаки[1][2]. В європейському фольклорі найхарактернішим образом перевертня є людина-вовк вервольф (лікантроп)[ru][3][4][5], у слов'янській міфології відомий як вовкулака[2][6][7].
.jpg)
У міфології ред.
Перетворення людини на тварину — дуже поширений сюжет у міфологіях різних народів світу. Так, у «Слові о полку Ігоревім» описується захоплення Новгорода Всеславом Полоцьким і битва на Немізі. Всеслава представлено чаклуном і перевертнем. А в етнічній культурі північноамериканських індіанців обернення на тварину-тотем племені є показником вищого злиття з духом предка. Богатир російських билин Волх Святославич обертався на «лева-звіра», «рибу-щучину», «гнідого тура-золоті роги», «малим горностаюшкою», «малим птахом-пташицею» й іншими тваринами. У російському фольклорі Вогняний змій може обертатися на красивого юнака й так відвідувати жінок, а Кощій Безсмертний володіє здатністю перетворення на різних істот. У тюркській міфології перевертні — гульябані[ru] згадуються як злі особистості, що мешкають у безлюдних місцях і лякають подорожніх.
На відміну від більшості повір'їв західних країн, «російський» перевертень може обернутися не тільки на тварин, але і на шматок палиці, копицю сіна, клубок, камінь. Перед перетворенням завжди б'ється об землю. Вважалося, що подібний перевертень — це дитя, яке померло нехрещеним, або віровідступник, душа якого «проказить мимоволі». На Півночі перевертня часто іменували «кікіморою». Властивість перевертнів приписували домовикові та відьмі[8]. Прокляті та нехрещені діти чи відьми могли набувати різних речових виглядів і потім теж обертатися на тварин.
У слов'янській міфології вважалося, що перевертень — це перетворена чаклуном у вовка людина, і тому вона могла зберігати повне усвідомлення своєї належності до людського роду та лише зовні нагадувала звіра. Вважалося, що повернути йому колишній людський вигляд цілком реально: для цього слід було надягнути на вовкодлака знятий з себе пояс, в якому були зроблені вузли, при нав'язуванні яких щораз вимовлялося «Господи, помилуй!». Одягнувшись у такий пояс, вовкодлак одразу втрачав шкіру та поставав у людській подобі.
У художньому творі Брема Стокера «Дракула» вампір є також перевертнем: граф постає в кількох іпостасях: старий, молодий красивий чоловік, велетенський кажан, туман і великий чорний пес.
Вважалося, що перевертні можуть бути вродженими й оборотними. Вроджені — це ті, хто несе родове прокляття або в разі, якщо вагітна жінка несподівано побачить вовка чи з'їсть м'ясо тварини, яку вбив вовк.
Перевертні бувають двох видів: ті, які перетворюються на звірів за власним бажанням (за допомогою чаклунських заклинань або інших магічних ритуалів), і хворі на «лікантропію[ru]» — хворобу перетворення на тварин. Відрізняються один від одного вони тим, що перші можуть перетворюватися на тварин у будь-який час дня та ночі, не втрачаючи при цьому здатності мислити по-людськи розумно, а інші — лише вночі (здебільшого в повню), всупереч своїй волі, при цьому людська сутність заганяється глибоко всередину, вивільняючи звіриний початок. При цьому людина не пам'ятає, що вона робила, бувши у звіриній подобі.
Згідно з повір'ями, перевертні можуть володіти багатьма видатними здібностями (що перевищують можливості не тільки людини, але і тварини): надприродною силою, спритністю та прудкістю, довгим життям, нічним зором та іншими.
Витоки образу ред.
Фольклорний образ перевертня може бути пов'язаний зі психіатричним розладом «клінічна лікантропія», при якому людина вважає себе будь-якою твариною, наприклад — вовком[9][10]. Перший відомий опис перевертництва навів грецький лікар Марцелл Сідійський[en] (II століття н. е.), пізніше достатньо багато випадків захворювання наводили судові лікарі під час процесів середньовічної інквізиції.
Інше генетичне відхилення, «вроджений гіпертрихоз», викликає рясний ріст волосяного покриву на обличчі та верхній частині тулуба. Перший задокументований опис гіпертрихозу в одній мексиканській сім'ї проведено 1984 року групою з Університету Гвадалахарі[ru], під керівництвом Хосе Марії Канту[en]. Історично, народжені з цим відхиленням часом влаштовувалися на роботу до цирку, де виступали для розваги публіки як «перевертні» чи «людиномавпи»[11].
У культурі та мистецтві ред.
Тема перевертнів здавна присутня у фольклорі різних народів[12][13], популярна в літературі, кінематографі[14]. Найбільшого поширення в мистецтві отримав образ перевертня-лікантропа[ru], інші образи зустрічаються рідше. Багато рис сучасного образу перевертнів, як-от зараження через укус і вразливість до срібних куль, з'явилися лише в XX столітті, завдяки кінофільмам.
Першим фільмом, який присвячено перевертням, є німий фільм «Перевертень[ru]», що вийшов 1913 року. Після нього були ще кілька німих фільмів про перевертнів. Першим фільмом з озвученням був німецький фільм «Le Loup Garou». 1935 року студія Universal Pictures випустила фільм «Лондонський перевертень[ru]», а 1941 року — «Людина-вовк[ru]». Ці фільми позначили багато стереотипів зовнішності та поведінки кінематографічних перевертнів[15].
Відомі різновиди перевертнів ред.
- Лікантроп[ru] — перевертень, який набуває вовчого чи подібного вовчому вигляду.
- Вовкулака чи вовкодлак — лікантроп у слов'янської міфології.
- Вілктакі[ru] — лікантроп у литовській міфології.
- Вервольф — лікантроп у німецькій і англосаксонської міфології.
- Мардагайл — лікантроп у вірменській міфології.
- Юха — лікантроп у татарській міфології.
- Бісклаверт — лікантроп у бретонській традиції.
- Ульфхеднар — дослівно «вовкоголові» — людина, яка обертається вовком в скандинавської міфології.
- Берсерк — у скандинавському епосі воїн, скажений як вовк і сильний як ведмідь (висловлюються сумніви в тому, що скандинави дійсно пов'язували берсерків із перевертництвом[16]).
- Хулі-цзін або Ху-яо (Яо-ху) — лисиця-перевертень у китайській міфології.
- Кіцуне — лисиця-перевертень у японській міфології.
- Танукі — єнот.
- Лугару[ru] — людина з вовчою головою чи «гібрид» людини з собакою, свинею, коровою чи навіть курчам (зазвичай білим).
- Шелки[ru] — люди-тюлені в кельтській міфології.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Оборачивать // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ а б Максимов, 1903.
- ↑ Неклюдов, 1987—1988.
- ↑ N. W. Thomas, Джон Фергюсон Мак-Леннан. Werwolf // Encyclopædia Britannica. — 11-е. — 1911. — Т. 28. — С. 524.(англ.)
- ↑ Stewart C. T. The origin of the werewolf superstition. — Columbia : Університет Міссурі[en], 1909. — Т. 2, номер 3. — С. 30. — (The University of Missouri Studies. Social science series) Архів оригіналу.(англ.)
- ↑ Токарев С. О. Поверья о животных // Религиозные верования восточнославянских народов XIX — начала XX века / Отв. ред. С. И. Ковалев. — 2-е. — М. : Либроком, 2012. — С. 44. — (Академия фундаментальных исследований: этнология) — ISBN 978-5-397-02283-5.
- ↑ Кринична Н. А.[ru]. Оборотни // Русская мифология: Мир образов фольклора. — М. : Академический проект; Гаудеамус, 2004. — С. 643—644. — (Summa) — ISBN 5-8291-0388-5, ISBN 5-98426-022-0.
- ↑ Даль В. И. Оборотень // О поверьях, суеверьях и предрассудках русского народа.
- ↑ Metzger N. Battling Demons with Medical Authority: Werewolves, Physicians and Rationalization // History of Psychiatry[en]. — 2013. — № 24. — С. 341—355.
- ↑ Ликантропия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ Роджер Хайфілд. «Гарри Поттер» и наука: Настоящее волшебство. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006. — С. 247—252. — ISBN 5-9709-0179-2.
- ↑ Неклюдов, 1998.
- ↑ Нескучна, Софія. Оборотни в туниках (російською) . Газета.Ru. Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 23 квітня 2013.
- ↑ Попов. Бестиарий. Оборотни и вервольфы // Мир фантастики. — 2004. — № 8 (квітень).
- ↑ Хоррор (Фильм ужасов). burton-tim.ru (англійською) . Архів оригіналу за 19 липня 2013. Процитовано 19 липня 2013.
- ↑ Елифёрова М. В. Оборотни и оборотничество: стратегии описания и интерпретации. Материалы международной конференции (Москва, Російська академія народного господарства та державної служби при Президенті Російської Федерації), 11—12 грудня 2015 / Д. І. Антонов. — М. : Дело, 2015. — С. 156. — ISBN 978-5-7749-1103-5. Архівовано з джерела 29 жовтня 2019. Процитовано 2019-01-19.
Література ред.
- Максимов, С. В. (1903). Оборотни. Нечистая, неведомая и крестная сила. СПб: Товарищество Р. Голике и А. Вильворг. с. 105—108.
- Неклюдов, С. Ю. (1987—1988). Оборотничество. У Токарев, С. О. (ред.). [[Міфи народів світу]] (енцикл. у 2 т.) (вид. 2-е). М.: Советская энциклопедия.
{{cite book}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка) - Неклюдов, С. Ю. (1998). Образы потустороннего мира в народных верованиях и традиционной словесности. У Никулин, Н. И.; Садокова, А. Р. (ред.). Восточная демонология. От народных верований к литературе. М.: Наследие. с. 6—43. Архів оригіналу за 19 липня 2013.
- Никифоровский, Н. Я. (1907). Оборотни. Нечистики: Свод простонародных в Витебской Белоруссии сказаний о нечистой силе. Вильна: Н. Мац и Ко. с. 100—103.
- Пашинина, Д. (1999). Оборотничество и оборачивание. 6 (16). Логос: 83—93.
- Оборачивать // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
Посилання ред.
- Перевертень // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Перевертання // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1320. — 1000 екз.
- Перевертництво // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 197.