Педро де Сан Хосе Бетанкур

Педро де Сан Хосе Бетанкур або Педро святого Йосифа (ісп. Pedro de San José Betancur, 21 березня 1626, Вілафлор, Канарські острови — 25 квітня 1667, Антигуа-Гватемала, Гватемала) — святий римо-католицької церкви, терціарій чернечого ордену францисканців, місіонер, перший святий Канарських островів і Гватемали.

Педро де Сан Хосе Бетанкур
Народився 21 березня 1626(1626-03-21)[2][3]
Вілафлор, Kingdom of the Canary Islandsd, Кастильська Корона
Помер 25 квітня 1667(1667-04-25)[1][2][…] (41 рік)
Антиґуа-Ґватемала, Гватемала
Країна Іспанія
Діяльність місіонер, клерик
Знання мов іспанська
Конфесія католицька церква

Життєпис ред.

Педро де Сан Хосе Батанкур народився 21 березня 1626 року в місті Вілафлор (Тенерифе) на Канарських островах в старовинній шляхетській родині, нащадках Жана де Бетанкура. Син Амадора де Бетанкура. В юності під впливом розповідей про конкістадорів, які освоюють Новий Світ, вирішив стати місіонером. Переселившись в Гватемалу, в 1655 році Педро де Сан Хосе Бетанкур вступив там в третій орден францисканців. У Гватемалі він займався місіонерською діяльністю серед ув'язнених, жебраків, хворих і мандрівників. Побудував лікарню. Він є автором статуту для заснованої ним чернечої конгрегації віфлеемітів. У Гватемалі за його благодійну діяльність Педро де Сан Хосе називали «людиною, який був любов'ю».

Прославлення ред.

Педро де Сан Хосе Бетанкур був беатифікований 22 червня 1980 року Римським Папою Іваном Павлом II і канонізований цим же Римським Папою 30 липня 2002 року.

День пам'яті в католицькій церкві — 24 квітня (так як 25 квітня — день пам'яті апостола Марка).

Його шанують в церкві Сан-Франциско Ель-Гранде, в Антигуа-Гватемалі, де знаходиться його могила. У Тенерифе йому поклоняються в печері Санто-Херман-Педро на півдні острова (ця печера використовувалася святим для молитви і укриття зі своєю паствою), а в Вільяфлорі є святилище, побудоване на місці його народження.

Примітки ред.

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121067300 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в SNAC — 2010.
  3. а б в GCatholic.org — 1997.

Джерела ред.

  • «L'Osservatore Romano», № 10-11 (247) 2002, ISSN 1122-7249