П'єр Бенуа

французький письменник

П'єр Бенуа́ (фр. Pierre Benoit); 16 липня 1886, Альбі (Тарн), Тарн, Франція — 3 березня 1962, Сібур, Атлантичні Піренеї, Франція) — французький письменник, член Французької академії (1931)[4]. Автор численних фантастичних та пригодницьких романів, другий з яких, «Атлантида», мав значний успіх у першій половині XX століття.

П'єр Бенуа
фр. Pierre Benoit
П'єр Бенуа у 1932 році
Народився 16 липня 1886(1886-07-16)
Альбі, Тарн, Франція
Помер 3 березня 1962(1962-03-03) (75 років)
Поховання Cimetière de Socoad
Громадянство Франція Франція
Діяльність письменник-романіст
Мова творів французька
Роки активності 19181957
Жанр пригоди
Magnum opus Атлантида[1], Q3227263?, Q3400411? і Le lac saléd
Членство Французька академія[2]
Нагороди
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Премії Велика премія Французької академії за роман (1919)

CMNS: П'єр Бенуа у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Біографія ред.

П'єр Бенуа народився в місті Альбі́, департамент Тарн, на півдні Франції, де служив в гарнізоні його батько, кадровий офіцер[5]. Хоча Бенуа прожив в Альбі менше року, він відчував тісний зв'язок з містом і особливо його собором, який слугував для нього джерелом натхнення. У 1887 році його батько був переведений на службу в Туніс, а потім в Алжир. У 1907 році після служби в 1-му полку зуавів Бенуа вивчає літературу та історію, переїхавши в Монпельє. Отримавши ступінь бакалавра мистецтв, але не зумівши отримати посаду вчителя історії, він стає чиновником, і до 1922 року працює в освітянській сфері. До цього часу відносяться його поеми «Діадумен» і «Прохачки», за яких він отримує премію Товариства французьких літераторів (фр. Société des gens de lettres[fr]).

На початку Першої світової війни П'єра Бенуа мобілізують та відправляють на фронт, проте після битви при Шарлеруа він важко захворює і демобілізується. Отриманий досвід призвів до того, що Бенуа став переконаним пацифістом. Після війни виходять його перші романи: «Кенігсмарк» (1918) та «Атлантида». За другий роман він отримав Велику премію Французької академії[5].

З 1923 року Бенуа працює репортером для відомих паризьких газет, таких як Le Journal, France-Soir, L'Intransigeant. Він подорожує до Туреччини й Ірану, Палестини та Сирії, відвідує Австралію й Таїті, Аргентину і Бразилію, бере інтерв'ю у Хайле Селассіє I, Беніто Муссоліні, Германа Герінга. Паралельно з цим виходять його романи: «Солоне озеро», «Володарка ліванського замку», «Прокажений король», «Колодязі Якова», «Мадемуазель де ла Ферте», «Північне сонце», «Забутий».
Оскільки Бенуа часто подорожував, його романи часто описували інші, незвичні читачеві того часу країни: Алжир в «Атлантиді» (1919), США в «Солоному озері» (1921), Ірландію в «Дорозі гігантів» (1922), Сирію у «Володарці ліванського замку» (1924).

У 1929—1930 роках П'єр Бенуа — президент Товариства літераторів[6]. 11 липня 1931 року він був обраний членом Французької академії.

Попри те, що під час Аншлюсу 1938 року Бенуа знаходився у Відні, він до останнього вірив у можливість союзу між Францією і Німеччиною, і початок Другої світової війни став для нього несподіванкою. У вересні 1944 за підозрою у співпраці з окупантами він був заарештований і відправлений до в'язниці Френ, але через півроку з нього зняли всі звинувачення[5].

З виходом роману «Агріат» у 1950 році до нього знову приходить успіх, і в 1957-му він пише сороковий за рахунком роман «Монсальват», тоді ж продається його п'ятимільйонна книга. Бесіди з ним під назвою «Від Кенігсмарка до Монсальвата» виходять в радіоефір. У 1959 році Бенуа йде на знак протесту з Французької академії після того, як в академію не прийняли його давнього друга письменника Поля Морана.

28 травня 1960 померла дружина Бенуа Марсель, після втрати якої письменник довго не міг оклигати. Помер П'єр Бенуа 3 березня 1962 року в Сібурі, що в департаменті Атлантичні Піренеї у Франції.

Вибрані твори ред.

 
Обкладинка англомовного видання «Атлантиди» 1920 р.
Романи
  • «Кенігсмарк» (Kœnigsmark, 1918)
  • «Атлантида» (L'Atlantide, 1919)
  • «За Дона Карлоса» (Pour don Carlos, 1920)
  • «Солоне озеро» (Le Lac salé, 1921)
  • «Шлях велетнів» (La Chaussée des géants, 1922)
  • «Мадемуазель де ла Ферте» (Mademoiselle de La Ferté, 1923)
  • «Володарка ліванського замку» (La Châtelaine du Liban, 1924)
  • «Колодязі Якова» (Le Puits de Jacob, 1925)
  • «Альберта» (Alberte, 1926)
  • «Прокажений король» (Le Roi lépreux, 1927)
  • «Північне сонце» (Le Soleil de minuit, 1930)
  • «Зелений острів» (L'Île verte, 1932)
  • «Агріат» (Les Agriates, 1950)
  • «Монсальват» (Montsalvat, 1957)
Поеми
  • «Діадумен» (Diadumène, 1914)
  • «Прохачки» (Les Suppliantes, 1920)

Переклади українською ред.

Екранізації ред.

«Атлантида»

У 1921 році режисер Жак Фейдер вперше екранізував роман, поставивши фільм «Атлантида». У 1932 році німецький режисер Георг Вільгельм Пабст зняв ремейк фільму Ж. Фейдера, зрежисувавши однойменний фільм з Бригіттою Гельм у головній ролі. У 1961 році вийшов італійсько-французький фільм «Атлантида», поставлений режисером Едгаром Джорджем Ульмером. Остання за часом екранізація роману була здійснена у 1992 році режисером Бобом Свемом («Атлантида», Франція-Італя).

«Кенігсмарк»

Книга була екранізована тричі: Леонсом Перре в 1923-му, Морісом Турнером у 1935 році та Соланж Терак у 1953-му.

Примітки ред.

  1. Bibliothèque nationale de France Record #12004594z // BnF catalogue généralParis: BnF.
  2. Académie française
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. French Twentieth Bibliography: Critical and Bibliographical William J. Thompson — 2001… — Page 17210 "Maltère, Stéphane: "Le monde littéraire antique dans L'Atlantide de Pierre Benoit, " Cahiers des Amis de Poirre Boneit Frenchaises, no. 10 (1999), 21-30. [BNF] X1361. Monestier, Louis: «Histoire de l'association des 'Amis de Pierre Benoit'. Première partie …»
  5. а б в Hugo Frey, «Afterword» to The Queen of Atlantis, Bison Books, ISBN 0803269161, (p.289-312)
  6. SGDL — Présidents classés par ordre chronologique. Архів оригіналу за 5 лютого 2014. Процитовано 9 жовтня 2017. 

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: П'єр Бенуа

Попередник:
Жорж де Порто-Ріш
Французька академія
Крісло 6

1931—1962
Наступник:
Жан Полан