Охлократія
Охлокра́тія (дав.-гр. οχλοκρατία, (лат. ochlocratia); від όχλος — натовп і κρατία — влада) — вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу. Охлократія характерна для перехідних і кризових періодів.
Визначення ред.
У наш час під охлократією розуміють:
- владу суспільно-політичних груп, що у реальній політиці керуються популістськими ідеологемами, апелюють до підсвідомості населення. Такий тип влади орієнтується та спирається на декласовані, люмпенізовані та маргінальні верстви, динамічно реагує на суспільні настрої, стереотипи й архетипи масової свідомості у їхніх примітивних, масованих проявах, вдається до провокацій для спонукання масових пристрастей і заворушень;
- як наслідок: політична ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп.
Перебування охлократів у владних структурах спричиняє публічний галас, безвихідні ситуації, політичні авантюри, бешкети, скандали. Охлократія — показовий політичний феномен, характерний для суспільств, чия політична система перебуває на межі загальнонаціональної катастрофи.
Історія утворення поняття ред.
Поняття охлократії походить з античної грецької теорії держави історика Полібія (Polybios, 200–118 до н.е.) і воно ще досі не втратило свого аналітичного значення.
За Полібієм демократія піклується про загальний суспільний добробут, охлократію ж він бачив як форму занепаду, в якій загальне поступається місцем жадобі й егоїзму. Тому він вважав охлократію виродженням, дегенерацією демократичної форми державного устрою. Відокремити ці поняття державоустрою поза рамками політичної теорії видається неможливим.
Ця ідея відокремлення (диференціації) бере свій початок у античних грецьких філософів Платона (лат. Plato, 427–347 до н.е.) та Аристотеля (грец. Αριστοτέλης, лат. Aristoteles, 384–322 до н.е.): вже Платон відрізняв «добрий» та «поганий» демократичний устрій, але не ввів до цього жодної власної термінології. [1]
Аристотель пізніше описав в «Політеї» (гр. "πολιτεία, politeia — політичний устрій, конституція) як «добру» і «Демократію» (гр. δἠμος, dēmos — народ) як «погану» форму Держустрію, в яких править Народ.[2]
Полібій остаточно термінологічно відокремив ці два явища, надав дефініцію «охлократія» негативному варіантові народовладдя, залишивши дефініцію «демократія» позитивному варіанту державної форми.[3]
Ґрунтовно в античній теорії держави з часу Платона залишилося ідея, що кожна з форм державної влади (монархія, аристократія, демократія) — мають свою дегенеративну протилежність, що орієнтується тільки на задоволення інтересів верхівки (тиранія, олігархія, охлократія)[4].
Якраз при розгляді цих обох форм народовладдя, стає зрозумілою різниця між суспільним добробутом (демократія) і інтегрованими інтересами окремих громадян: якщо кожен піклується тільки про себе і поводиться із цих власних інтересів, він руйнує врешті-решт загально-суспільний добробут.[5]
Із цього висновку, що основні політичні форми нестабільні, Полібій дійшов до ідеї циклічного руху державних форм, в якому ці форми одна з одною відносно пов'язані.[6]
Основні форми державного устрою (за Полібієм):
| Число правителів | Спільні інтереси | Егоїзм |
| один | Монархія | Тиранія |
| декотрі | Аристократія | Олігархія |
| всі | Демократія | Охлократія |
За В'ячеславом Липинським, охлократія — повне панування войовників з придушенням будь-якої свободи. Сюди Липинський зараховує азійські деспотії, європейські революційні диктатури, новітній фашизм, більшовизм і Московський царизм.
У 1837 році Авраам Лінкольн писав про самосуд і «зростаючу зневагу до закону, яка пронизує країну – зростаючу схильність замінювати дикі та люті пристрасті замість тверезого вироку судів, і що гірше, ніж дикі натовпи для виконавчих міністрів справедливість».[7]
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Platon, Politikos, 292a.
- ↑ Aristoteles, Нікомахова етика, 1160a(рос.)
- ↑ Polybios 6,4,6; 6,4,10; 6,57,9.
- ↑ порівн.: W. Nippel, Politische Theorien der griechisch-römischen Antike, в кн.: Politische Theorien von der Antike bis zur Gegenwart. BPB, Bonn 1993, S. 17-46, 30. ISBN 3-89331-167-X,
- ↑ Ту ж саму різницю можна знайти у Жана-Жака Руссо при розрізненні між «volonté générale» та «volonté de tous»; як приклад конфлікту групових та індивідуальних інтересів, порівняйте: «Дилема в'язня» в Теорії ігор.
- ↑ Polybios 1,1,6,3-10.
- ↑ Sitemap. ponly.com (амер.). 14 червня 2020. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 15 липня 2022.
Література ред.
- Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. ; за ред. М. П. Требіна. — Х . : Право, 2015.
- Охлократія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Пушкін В. Охлократія // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 528. — ISBN 978-966-611-818-2.
- Охлократія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1263-1264. — 1000 екз.
Посилання ред.
- Обыкновенный паразитизм (часть 4) : [рос.] / Илья Константинов // Каспаров.ru. — 12.05.2015. (Охлос+Номенклатура — начерк соціуму сучасної Росії.)