Онишкевич Мирослав Григорович

український політик

Онишке́вич Григо́рович Миросла́в (псевдо: «Орест», «Білий», «Богдан», «Олег») (26 січня 1911(19110126), Угнів, повіт Сокаль — 6 липня 1950, Варшава) — полковник УПА, діяч ОУН(б), командир Військової Округи «Сян».

Мирослав Онишкевич
 Полковник
Загальна інформація
Народження 26 січня 1911(1911-01-26)
с. Угнів, повіт Сокаль,Львівська область
Смерть 6 липня 1950(1950-07-06) (39 років)
м. Варшава, Польща Польща
Громадянство  Українська держава (1941)
Національність українець
Псевдо «Орест», «Білий», «Богдан», «Олег»
Військова служба
Приналежність  Українська держава (1941)
Вид ЗС  УПА
Командування
ВО-6 «Сян»

Старший брат Тараса Онишкевича (обласного коменданта боївок СБ Львівщини).

Життєпис ред.

Мирослав Онишкевич народився 26 січня 1911 року в Угневі, на Львівщині . Після закінчення народної школи в Угневі навчався в мірничій школі в Ковлі. Вчився також в українській гімназії у Львові, яку не закінчив у зв'язку з хворобою.

У 1929—1931 роках навчався, був арештований польською поліцією та засуджений на один рік за співпрацю з ОУН. Після тюрми служив у польському війську, звідки знову потрапив на два роки до тюрми, звідки був звільнений з нагоди амністії після смерті Ю. Пілсудського в 1935 році. Онишкевич повернувся до Угнева, де працював в адвокатській канцелярії д-ра І. Козака. В 1936 році Мирослав Онишкевич одружився з Стефанією Зварич, а через рік пізніше народився їм син Володимир.

Боротьба в лавах ОУН та УПА ред.

Невдовзі Мирослав Онишкевич переїхав з родиною до Львова, де зайнявся веденням крамниці, а насправді весь свій час віддавав роботі в революційній ОУН. Якийсь час був співробітником націоналістичного просвітницького видавництва «Дешева книжка»[1].

З початком війни взяв активну участь у похідних групах в центральні і східні області України, де перебував до 1943 року. Повернувшись назад в Угнівщину, взяв активну участь у формуванні Української Повстанчої Армії. Його було включено до першого військового штабу ОУН у Галичині. Він відповідав за організацію військових структур УПА в чотирьох округах Львівщини.

У січні 1944 р., після загострення українсько-польських стосунків на Волині Мирослава Онишкевича відряджено на Сокальщину та Равщину для вишколювання нових підрозділів УПА, в чому йому допомагав його рідний брат, сотник УПА Тарас Онишкевич («Галайда»).

В кінці квітня 1944 року був заступником командира 2-ї Воєнної Округи «Буг» Остапа Линди на псевдо «Ярема», зокрема в цей час саме Мирославу командир УПА-Захід Василь Сидор-Шелест підпорядкував новостворену й поповнену новобранцями сотню «Залізняка»[2].

В 1944 році в бою з польськими партизанами його брат «Галайда» загинув.

Перед відходом німців командира «Ореста» перевели до Головного Військового Штабу УПА, де його застав прихід більшовиків.

Перехід німецько-радянської лінії фронту здійснив в липні 1944 року разом з сотнею «Залізняка»[2].

З березня 1945 він перейшов на Закерзоння.

На початку березня 1945 року в Гуті-Любицькій мав особисту зустріч з командиром куреня «Месники» Іваном Шпонтаком, котрого повідомив про його призначення ще й комадиром створеного 27-го тактичного відтинку «Бастіон»[3].

З жовтня обійняв пост командира Військової Округи «Сян». Фактично він розпочав виконувати ці функції лише на початку грудня 1945 р. після зустрічі з провідником ОУН на Закерзонні Ярославом Старухом («Стягом»).

Виконуючи доручення Головної Команди УПА, командир Орест розвантажує терен, висилаючи відділи УПА на Захід і Схід. Сам, незважаючи на важку хворобу легенів та на щораз більший натиск червоних польських військ, залишається на рідних землях.

Після розпуску відділів УПА у листопаді 1947 р. проживав на Західних землях Польщі разом зі своїми краянами з Угнева, які були депортовані туди під час операції «Вісла», а потім переховувався в селі Тоновіще Вроцлавського воєводства.

У березні 1948 р. Онишкевич з одним вояком своєї охорони «Богданом» був арештований польською поліцією, а в травні 1950 р. Військовий районний суд у Варшаві засудив командира «Ореста» до найвищої міру — розстрілу.

Згідно з протоколом страчений 6 липня 1950 р. у в'язниці в Мокотові у Варшаві. Його тіло закопали в безіменній могилі, ймовірно, на військовому комунальному цвинтарі на варшавських Повонзках.

На судовому процесі у Варшаві Онишкевич сказав:

«Зачитаний акт мого засудження я зрозумів, до звинувачень признаюся повністю, але не вважаю себе винним, оскільки я виконував волю своїх патріотичних переконань і обов'язок українця, який боровся за створення Незалежної української держави. Радянський Союз і Польща – це вороги українського народу, і єдиним способом для створення власної Української держави була збройна боротьба...»

Пам'ять ред.

У 2000 р. в Угневі на будинку, де народилися брати Онишкевичі, відбулося відкриття та освячення пам'ятної таблиці братам Онишкевичам, яку виконав скульптор П. Дзиндра.

Див. також ред.

Література ред.

Примітки ред.

  1. Михайленко С. Етюд одного повстанця. Про життя українців Закерзоння, українсько-польські та українсько-німецькі стосунки.//Україна Incognita/Газета «День», 2012-05-31. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014. 
  2. а б Іваник, 2012, с. 408.
  3. Іваник, 2012, с. 409.

Посилання ред.