Озинський район

Озинський район рос. Озинский район — муніципальне утворення в Саратовській області. Адміністративний центр району — смт Озинки. Населення району — 18 222 осіб.

Озинський район
рос. Озинский район
Герб Прапор
Муніципальне утворення: муніципальний район
смт	Озинки
Країна	Росія
Область	Саратовська область
Номерний знак	64, 164
Офіційна мова	російська
Населення
- повне	18 222 осіб (2014)
Площа
- повна	2 400 км² км²
Часовий пояс	MSK (UTC+3)
Дата заснування	23 липня 1928
Голова районної адміністрації	Перин Дмитро Володимирович
Вебсайт	ozinki.sarmo.ru
Озинський район на мапі Саратовської області
Озинський район на мапі Саратовської області
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Озинський район

Географія

Розташований на південному сході області, в сухостеповій зоні у межах Сиртової рівнини Загальних Сирт. Територією району протікають невеликі річки басейну Великого Іргиза: Велика Чаликла, Камишлак, Солдатка. На автодорозі «Енгельс — Уральськ» і на залізничній станції в Озинках знаходяться митні пости по кордону з Казахстаном. У південній частині району простягнулися Сині Гори (максимальна висота 227 м). На півночі мінімальна висота — в долині річки Камелік — 35 м.

Історія

Район утворений 23 липня 1928 року в складі Пугачовського округу Нижньо-Волзького краю.

З 1934 року район в складі Саратовського краю, з 1936 року — у складі Саратовської області.

В районі знаходиться військовий аеродром Озинки, покинутий в 1998 році.

Економіка

У районі нині працює підприємство з видобутку та випалу вапна, і елеватор. Розвідані великі запаси калійно-магнезіальних солей, горючих сланців, а також природного газу.

Провідна галузь — сільське господарство. В районі величезні сільськогосподарські угіддя — 385 тисячі га.

Пам'ятки

У районі зустрічаються цікаві пам'ятки археології, які входять до переліку об'єктів історичної та культурної спадщини. У села Непряхіно знаходиться унікальна палеолітична стоянка, що перевершує за своїми розмірами найдавніші міста Близького Сходу.

Унікальність даної території полягає в тому, що за відсутності явних слідів життєдіяльності стародавньої людини і при нечисленному остеологічному (кістковому) матеріалів ссавців, що в цілому не характерно для стоянок, тут, в межах виходу кварцитових пісковиків, розташовувалася майстерня з виготовлення найпростіших кам'яних знарядь людей пізнього палеоліту. Перераховане дозволяє розглядати об'єкт як найдавнішу «гірничопромислову» ділянку, а саме «рудник» з видобутку кварциту. Передбачається, що кварцитовий пісковик і кварцит, поширені в даному районі, використовувалися для виготовлення витончених кам'яних знарядь і в більш пізній час, в неоліті. Широке поширення цих кам'яних виробів на території Лівобережного Поволжя дозволяє простежити шляхи розселення древніх людей в цьому регіоні.