Вікіпедія

Оголошення війни

Оголошення війни — юридична, дипломатична процедура в міжнародному праві та міжнародній політиці, яка полягає в офіційному, в установленому порядку повідомленні однією державою іншої про припинення між ними миру та перехід у стан війни.

Процедура ред.

У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок військових дій 1907 року (Україна є її учасником), початок військових дій між державами не повинен починатися без попереднього і недвозначного попередження у вигляді мотивованого оголошення війни або у формі ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Оголошення війни, відповідно до міжнародного права, відбувається:[1]

  • шляхом звернення до власного народу;
  • шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника;
  • шляхом звернення до світової спільноти.

Ультиматум, як особливий спосіб оголошення війни, — категорична вимога одного уряду до іншого, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, з погрозою, що у разі невиконання цієї вимоги до спливу певного строку уряд, що пред'явив ультиматум, вживе відповідних заходів. Фактично ультиматум є загрозою війни.

Про стан війни необхідно одразу повідомити нейтральним державам.

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни.

Оголошення війни й агресія ред.

Положення Гаазької конвенції не втратило своєї чинності. Проте, згідно з визначенням агресії, прийнятим на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., оголошення війни, що не є актом самозахисту, відповідно до статті 51 Статуту ООН, не може вважатися фактом, що перетворює незаконну війну на правомірну. Початок агресивної війни без її оголошення є обставиною, що обтяжує та підвищує відповідальність агресора.

В статті 3, яка дає визначення агресії, написано, що актом прямої агресії, незалежно від того, чи була оголошена війна, чи ні, є:

  • вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка із застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її;
  • бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
  • блокада портів або узбережжя держави збройними силами іншої держави;
  • напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави;
  • застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з державою, що їх приймає, з порушенням умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їхнього перебування на такій території після припинення дії угоди тощо.

Правові наслідки ред.

У більшості держав світу, глава держави, який є одночасно Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил, має повноваження оголошувати стан війни з іншою країною, з подальшим схваленням такого рішення парламентом.

Оголошення війни, навіть без початку військових дій, означає у державі початок юридичного стану війни і має певні правові наслідки для усіх воюючих сторін:

  • припиняються дипломатичні і консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств (дипломатам надається право безперешкодно залишити територію супротивника);
  • припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, про воєнний союз, економічні та культурні угоди між воюючими державами). Деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які беруть участь у війні;
  • починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту (союзні договори, договори про взаємну і військову допомогу, договори стосовно правил ведення війни, причому останні не можуть бути денонсовані тощо);
  • майно, що є власністю ворожої держави (за винятком майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації;
  • торгові судна воюючих, що знаходилися до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт супротивника (для цього встановлюється розумний термін для вільного виходу з територіальних вод держави-супротивника — індульт, після закінчення якого такі судна підлягають реквізиції і затриманню до закінчення війни незалежно від їхньої приналежності (державі, приватним компаніям або окремим особам); військові кораблі підлягають обов'язковій реквізиції;
  • до громадян країни-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; вони можуть бути інтерновані або примусово поселені в певному місці (статті 41, 42 «Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни» 1949 р.).
  • власні громадяни кожної з воюючих держав поділяються на мирне населення і збройні сили.

Історія ред.

  Зовнішні відеофайли
  Несподіваність війни. Петров+Мустафін на YouTube, канал «ISLND TV», 4 січня 2024

У стародавньому світі знаходили різні пояснення для виправдання насильницьких дій щодо території іншої країни. Ймовірно, першим звичаєм ведення війни і першою вимогою справедливої війни було її обов'язкове оголошення. У Стародавній Греції напад без офіційного проголошення війни вважався дикістю.

У Законах Ману Стародавньої Індії війна розглядалася як крайній засіб вирішення суперечок. Тому перед оголошенням війни потрібно було висунути ультиматум іншій стороні з висловленням конкретних вимог.

У Стародавньому Римі процедура оголошення війни набула досконалості. Римський політик і філософ Марк Туллій Цицерон визнавав існування права, що регулює введення війни. Законною і справедливою вважалася війна не тільки з поважної причини (наприклад, самооборона), але і та, яка оголошена після виконання процедур. Спочатку проводилася складна процедура висловлення претензій, якщо вони не були задоволені, то через 33 дні вони повторювалися в більш категоричній формі. Далі сенат відкритим голосуванням вирішував питання про оголошення війни. Рішення сенату затверджувалося Народними зборами. за 3 дні до виступу кидався закривавлений спис у бік ворога на кордоні з ним.

Мусульманські традиції ведення війни, які сформувалися в ході арабських походів VII–X ст. і частково спиралися на заповіді Корану, вимагали не починати війну без її оголошення.

У Середні віки правила оголошення війни спочатку не використовувалися. Проте у XII ст. оголошення війни стало обов'язковим скрізь. Італійські міста-комуни, посилаючи ворогові рукавичку, стали першими в Європі, хто суворо дотримувався цього правила. До XVI ст. оголошенням війни був якийсь формальний, навіть урочистий акт. Надалі цим стало чисто дипломатичне повідомлення, інколи навіть без висунення конкретних претензій.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Кириченко С. О., Лобко М. М., Семененко В. М. Щодо питання правового режиму воєнного стану і стану війни // Наука і оборона : журнал. — 2019. — № 2. — С. 9—16.

Джерела ред.

  • Бескоровайний С. Я. Види збройних конфліктів та їх правове регулювання // Юридична наука. — 2014. — № 3. — С. 116—126.
  • Денисенко В. В. Поняття справедливої війни та правова регламентація та її оголошення у стародавньому Римі // Вісник Запорізького національного університету : збірник наукових праць. — Запоріжжя, 2009. — № 2. — С.15-21.
  • Міжнародне право : навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського — К. : Юрінком Інтер, 2006. — 336 с. — ISBN 966-667-174-3.
  • Пронюк Н. В. Сучасне міжнародне право : навч. посібник. — 2-е вид., змін. та доп. — К. : КНТ, 2010. — 344 с.
  • Репецький В. М., Лисик В. М. Поняття та ознаки воєнних злочинів // Альманах міжнародного права . — 2009. — Вип. 1. — С. 120—125.
  • Теліпко В. Е., Овчаренко А. С. Міжнародне публічне право : навч. посібник / за заг. ред. В. Е. Теліпко. — К. : Центр учбової літератури, 2010. — 608 c. — ISBN 978-611-01-0077-9.
  • Тимченко Л. Д., Кононенко В. П. Міжнародне право : підручник. — К. : Знання, 2012. — 631 с.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Оголошення_війни&oldid=41367787