Ованес Крнеці
Ованес Крнеці (Кирнеці) (вірм. Հովհաննես Քռնեցի, 1290/92—1347), — вірменський граматик, богослов і перекладач XIV століття. Випускник Гладзорського університету, яскравий представник вірменських уніатів.
| Ованес Крнеці | |
|---|---|
| вірм. Հովհաննես Քռնեցի | |
| Народився |
не пізніше 1292 і не раніше 1290 Kırnad[1] |
| Помер |
6 січня 1347[1] Kırnad |
| Діяльність | священнослужитель, перекладач, грамматик |
| Alma mater | Гладзорський університет[1] |
| Галузь | богослів'я і граматика |
| Вчителі | Єсаї Нчеці[1] |
Життя і творчість ред.
Народився між 1290 і 1292 рр. в Кирні[en], пройшов навчання в Гладзорському університеті. У 1328 році вирушив у Мераге до домініканського священика Варфоломія Болонського (за однією версією, за вказівкою свого вчителя Єсаї Нчеці, щоб вести полемічні спори з домініканцями[2]; з іншого — за власним бажанням, в цілях здійснення свого давнього бажання прийняти католицтво і поповнити свою освіту[3]). Скоро приєднався до послідовників Варфоломія Болонського, вивчив латинську і навчив Варфоломія вірменської мови. Проповідував католицьке вчення, разом з Болонським і своїм однокашником і послідовником Акопом[ru] протягом короткого часу переклав з латини вірменською значну кількість теологічних, філософських і природничонаукових творів[4]. Особливо намагався привернути до себе колишніх товаришів по навчанню, випускників Гладзора[5], умовляв їх відректися від Вірменської церкви. Більш патріотично налаштовані представники вірменської інтелігенції називали його «коренем гіркоти», «лютий», «Іудою серед учнів Христа»[2]. В 1330 році умовив свого дядька Геворга, голову рідного села Ованеса, прийняти католицтво. З допомогою останнього побудував в Кирні вірмено-католицьку церкву св. Богородиці (Сурб Аствацацин)[6] і заснував Кирнайську домініканську конгрегацію[3]. У 1333 році, після візиту до Римського папи, був призначений духовним проводирем католицької громади області Єрнджак[ru][6]. Помер у 1347 році в монастирі Кирни.
З авторських творів Крнеці до нас дійшли полемічний твір «Послання» (1333 р.), граматична праця «Про граматику» (1344 р.), а також написаний у співавторстві з Варфоломієм Болонським богословський трактат «Книга про два єства і одну іпостасі в Христі» (між 1328 і 1330 рр.)[3]. Перший являє собою циркулярний лист, що складається з 19 пунктів, надісланий вардапетам і учням Гладзора, в якому Ованес закликав їх «прийняти помилки нашої нації і примкнути до Римської церкви», намагався довести переваги римсько-католицької церкви, безперспективність боротьби національного духовенства та світських феодалів Східної Вірменії. Другий — «Про граматику» (вірм. «Յաղագս քերականին») — був нововведенням у вірменській граматичній науці[7]. Використовуючи праці як вірменських (Вардан Аревелці, Єсаї Нчеці, Ованес Ерзнкаці Плуз), так і латинських (Прісціан) і грецьких (Аполлоній Діскол) граматиків, Ованесу вдалося відійти від усталеної традиції писати вірменську граматику у формі коментаря до «Мистецтва граматики» Діонісія Фракійського[3][8], в його роботі спостерігається синтез підходів латинських і вірменських граматиків[9]. Деякі аспекти граматики вірменської вперше вивчені у цій роботі[7][8][10]. В основному слідує латинським граматикам, вплив останніх позначився, наприклад, у визначенні граматики або в ототожненні звука і букви[11].
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ а б Григорян Г. М. Очерки истории Сюника. IX—XV вв. [Архівовано 9 січня 2018 у Wayback Machine.] — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1990. — 390 с.
- ↑ а б в г Аревшатян С. С. К истории философских школ средневековой Армении (XIV в.). [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] — Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1980. — 79 с.
- ↑ Мирумян К.А. О роли школы и системы образования в контексте национального бытия в эпоху армянского высокого Средневековья // Вестник РАУ: гуманитарные и общественные науки. — 2011. — № 2. — С. 26. Архівовано з джерела 28 березня 2014. Процитовано 2019-05-03.
- ↑ R. Bedrosian Armenia during the Seljuk and Mongol Periods [Архівовано 6 квітня 2012 у Wayback Machine.], в The Armenian People from Ancient to Modern Times. Vol.1 — New York, 1997 — стр. 269
- ↑ а б Монастырь св. Богородицы Кырны // Энциклопедия «Христианская Армения». — Ер., 2002. — С. 1058—1059. Архівовано з джерела 1 жовтня 2015. Процитовано 2019-05-03.
- ↑ а б Ованес Крнеци // Краткая армянская энциклопедия. — Ер., 1999. — Т. 3. — С. 387.
- ↑ а б С. Гюлбудагян. Иоаннес Крнеци, О грамматике. // Вестник общественных наук АН АрмССР. — 1977. — № 10. — С. 110—111.
- ↑ И. П. Сусов. История языкознания. — М., 2006.
- ↑ В. Амбарцумян. Различительные признаки латинизированного армянского моваа. // Историо-филологический журнал НАН РА. — 2008. — № 1. — С. 159—179.
- ↑ А. В .Десницкая, С. Д. Кацнельсон. История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : «Наука», 1981. — С. 32. Архівовано з джерела 23 жовтня 2013. Процитовано 2019-05-03.