Обреїмов Іван Васильович
| Іван Васильович Обреїмов | |
|---|---|
| рос. Иван Васильевич Обреимов | |
| Народився |
8 березня 1894 Аннесі, Третя французька республіка |
| Помер |
2 грудня 1981 (87 років) Москва |
| Країна |
 СРСР |
| Національність | росіянин |
| Діяльність | фізик |
| Alma mater | Петроградський університет |
| Галузь | фізика |
| Заклад |
Ленінградський фізико-технічний інститут Харківський фізико-технічний інститут |
| Посада | директор Харківського фізико-технічного інституту |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук |
| Вчителі | Dmitry Rozhdestvenskyd |
| Відомі учні | Прихотько Антоніна Федорівна |
| Аспіранти, докторанти |
Шубников Лев Васильович Вальтер Антон Карлович Прихотько Антоніна Федорівна |
| Членство | Академія наук СРСР |
| Відомий завдяки: | засновник Харківського фізико-технічного інституту |
| Нагороди | |
| академік АН СРСР | |
Іван Васильович Обреїмов (рос. Иван Васильевич Обреимов, 8 березня 1894, Аннесі — 2 грудня 1981, Москва) — радянський фізик, академік АН СРСР (1958).
Життєпис ред.
Народився 8 березня 1894 в місті Аннесі (Третя французька республіка) в родині відомого на Уралі просвітителя, викладача математики Василя Івановича Обреїмова, який був змушений виїхати Росії. Через деякий час родина Обреїмових повернулася до Росії.
У 1909 році після смерті батька родина переїхала до Гатчини, де в 1910 р. Іван із золотою медаллю закінчив Гатчинський сирітський інститут та вступив до Санкт-Петербурзького університету, який закінчив 1914. У 1913 побував у відрядженні до Геттінгенського університету в лабораторії професора Густава Таммана, де провів літній семестр. Після закінчення навчання залишений при Петроградському університеті для підготовки до професорського звання, працював асистентом у професора Д. С. Рождественського.
Протягом 1919–1924 років працював у Державному оптичному інституті, 1924–1929 — у Ленінградському фізико-технічному інституті.
У 1929 році наказом Вищої ради народного господарства УРСР був призначений директором заснованого Українського фізико-технічного інституту в Харкові. Організував будівництво інституту. Поки воно тривало Обреімов в 1929 році в будівлі ділового клубу організував конференцію з теоретичної фізики, в якій взяли участь Л. Д. Ландау, В. О. Фок, Г. А. Гамов, Я. І. Френкель, І. Є. Тамм, М. І. Мусхешвілі, Б. М. Фінкельштейн, а також В. Гейтлер з Геттінгена і П. Йордан з Гамбурга. Це була перша і єдина конференція з теоретичної фізики в СРСР. Після закінчення організаційного періоду в 1933 перейшов в тому ж інституті на посаду голови Наукового товариства студентів і завідувача лабораторії фізики кристалів. В тому ж році І. В. Обреїмов обирається членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню фізики. Одночасно з науковою діяльністю займався і педагогічною на фізико-механічному факультеті Харківського машинобудівного інституту (який 1930 був виділений з Харківського політехнічного інституту, але незабаром знову об'єднаний), на якому читав курси: загальний курс фізики, оптику і фізику кристалів.
У червні 1938 разом з іншими фізиками Українського фізико-технічного інституту (Л. Ландау, Л. Шубниковим, О. Лейпунським та іншими) був безпідставно заарештований (див. Справа УФТІ). В період слідства у Бутирській в'язниці в результаті клопоту А. Ф. Йоффе перед Сталіним йому було дозволено працювати. У в'язниці він написав свою працю «Про застосування френелевої дифракції для фізичних і технічних вимірювань», за яку в 1946 р був удостоєний Сталінської премії. У травні 1941 за відсутністю складу злочину — звільнений. Звільнення Обреїмова добивався Петро Капиця, який написав листа Молотову.
Після звільнення, у вересні 1941 р, евакуювався з Харкова до Уфи, де працював до листопада 1942 в Інституті фізичної хімії АН УРСР ім. Л. В. Писаржевського (керованому академіком О. І. Бродським). У листопаді 1942 р перейшов на роботу в Державний оптичний інститут (Йошкар-Ола). З 1944 до 1954 працював в Інституті органічної хімії АН СРСР, в Інституті елементоорганічних сполук АН СРСР (1954-65), в Інституті загальної та неорганічної хімії АН СРСР (з 1965).
Наукова діяльність ред.
Наукові праці стосуються фізики кристалів, низькотемпературної спектроскопії, оптики. Започаткував вітчизняні дослідження з низькотемпературної спектроскопії молекулярних кристалів (1930–1935, спільно з А. Прихотько), з вивчення механізмів пластичної деформації, заклав основи теорії кінетики дислокацій. Спільно з Л. Шубниковим розробив метод вирощування монокристалів з розплаву (метод Обреїмова-Шубникова), методи вимірювання показників заломлення. 1939 розробив найчутливіший вимірювальний метод експериментальної фізики для вимірювання дисперсії в широкому спектральному інтервалі (метод Обреїмова). Обреїмовим сконструйований цільнокварцевий інтерферометр для низькотемпературних робіт і виконані дослідження з дифракції світла на краї плоскопаралельних пластин (1946). 1948 започаткував дослідження з дисперсії в молекулярних кристалах.
Нагороди ред.
Лауреат Сталінської премії (1946).
Нагороджений Золотою медаллю імені С. І. Вавилова (1959).
Основні праці ред.
- «О приложении френелевой дифракции для физических и технических измерений» (1945).
Література ред.
- Павленко Ю. В. та ін. «Дело» УФТИ (1935–1938). К., 1998;
- Таньшина А. В. Иван Васильевич Обреимов — первый директор УФТИ. Х., 2008.
Джерела ред.
- Ю. О. Храмов. Обреїмов Іван Васильович. / Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.: іл. [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- http://www.ihst.ru/projects/sohist/papers/obreimov.htm [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия(рос.) [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- http://84.237.19.2:8081/hoe/personalia/obreimov.pdf [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]