Ніколаєв Іполит Володимирович

Ніколаєв Іполіт Володимирович
	Ніколаєв Іполіт. Портрет роботи В. Ніколаєва. 1887
Народження	11 (23) травня 1870 Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть	не раніше 1937 Данія
Країна	Російська імперія; Данія
Навчання	Петербурзька академія мистецтв
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Київ
Архітектурний стиль	модерн, неокласицизм, необароко, неоготика, неороманський, неоросійський, неовізантійський
Найважливіші споруди	Покровська церква на Солом'янці

Іполит Володимирович Ніколаєв (23 травня 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія — не раніше 1937, Данія) — українсько-російський архітектор і педагог, працював переважно у Києві^[1], син Ніколаєва Володимира.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколаєв.

Життєпис ред.

Народився у Петербурзі у 1870, був першим сином Ніколаєва Володимира, який пізніше став відомим київським архітектором.

Початкову освіту здобув у Київському реальному училищі.

Навчався в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі — здобув звання класного художника 2 класу, нагороджений малою та великою срібними медалями. Закінчив Академію у грудні 1892^[2].

Вже у травні 1893 призначений міським архітектором Києва; фактично почав виконувати ці обов'язки у 1892, ще будучи студентом, через тяжку хворобу попереднього міського архітектора Адольфа Геккера^[3]. Керував приватною забудовою у деяких районах Києва; складав проєкти та виконував будівництво за дорученням Міської думи. Зокрема, розробляв ескізи прикрас міста з нагоди відвідин царської родини у 1911. Був членом будівельної комісії з побудови комплексу Київського політехнічного інституту.

Займався педагогічною діяльністю. Викладав у Київському художньому училищі.

З 1904 керував архітектурним проектуванням і кресленням у КПІ. Служив архітектором Фундукліївської жіночої гімназії (1896–1897).

У 1913 підготував збірник нормативних документів для будівництва у Києві^[4].

Був одружений з данкою Єлизаветою (Ельзою) Генріксен. У листопаді 1917, через революцію, покинув посаду міського архітектора Києва та виїхав до Батьківщини дружини, опинився відрізаним від України наступними подіями. Надалі залишався у Данії, тримав фотографічний заклад. Останнє повідомлення про Іполіта (його лист брату Леоніду) датовано кінцем 1937.

Нагороди ред.

За час служби Іполіта нагороджено орденами Св. Станіслава 3-го ступеня та Св. Анни 3-го ступеня. Завдяки співпраці зі скульптором-італійцем Етторе Ксіменесом при спорудженні пам'ятника Олександру II у Києві удостоївся ордену Корони Італії.

Творчість ред.

На ранньому етапі своєї творчого шляху Іполіт перебував під впливом батька-архітектора. Особливо виразно це проявилося у єдиній побудованій ним сакральній православній будівлі, декорованій у «руському стилі». Для житлових і суспільних будівель використовував, головним чином, форми неоренесансу та «цегляного стилю». На початку XX століття Ніколаєв-молодший появляв більшу свободу та різноманіття творчих прийомів. Опанував форми модернізованих неостилів.

Окремі виконані проекти у Києві ред.

Міські суспільні будівлі ред.

Колишній чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус Олександрівської лікарні

Колишня будівля міського училища імені М. В. Гоголя

Корпуси Олександровської міської лікарні (вул. Шовковична, 39/1): пологовий дім, 1893–1894 (проект за участі А. К. Геккера; будівля недобудована, тепер отоларингологичний центр); дорослий інфекційний корпус, 1897–1900 (у 2000–2010 на реконструкції); дитячий інфекційний корпус, 1900 (згодом лікарняна аптека); чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус, 1914–1917 (будівництво за участі міського інженера С. Г. Смірнова, пізніше так і недобудований, нині урологічний центр).
Міське початкове училище імені В. А. Жуковського, 1902–1904 (вул. Лук'янівська, 62; будівля реконструйована, нині центральний офіс ДАІ).
Міське початкове училище імені М. В. Гоголя, 1902–1904 (вул. Предславинська, 30-а; нині школа-гімназия № 56).
Будівля Лук'янівської поліцейської дільниці, 1902 (вул. Січових Стрільців, 91; нині адміністративне приміщення).
Будівля Бульварної поліцейської дільниці, 1909 (вул. Жилянська; не зберіглося).
Міська санітарна станція зі службами, 1905–1909 (кут вул. Володимира Винниченка та Некрасівської (8); будівля недобудована).
Міська внутрішня митниця, 1910–1911 (вул. Жилянська; нині корпус заводу «Транссигнал»).
2-й міський театр, 1911–1912 (Петровська алея; капітальна театральна будівля поруч із розважальним комплексом «Шато-де-Флер», згорів у 1920).
Спроектував інтер'єр кінотеатру Шанцера на Хрещатику (1898 p.).

Сакральні будівлі ред.

Покровська церква на Солом'янці. Фото кінця XIX ст.

Покровська церква на Солом'янці. Храм для околиці Києва, побудований за ініціативою Міської думи у пам'ять митрополита Платона (Городецького), який помер на Покров 1891. Проект складено Іполітом Ніколаєвим у «руському стилі» у 1893, будівництво завершено у 1897. Згодом, у 1914, церква була розширена з прибудовою дзвіниці за проектом К. І. Сроковського. У радянські часи верхівки башт і дзвіниця були зруйновані, нині відбудовані.
Синагога в садибі Я. Каплера (А. Терещенка), 1897 (вул. Ярославська, 17; не збереглася).

Житлові будівлі ред.

Колишній прибутковий дім Ф. Альошина по вул. Богдана Хмельницького, 36

Житловий будинок на вул. Щекавицькій № 41 (1894 р., не зберігся),
Прибутковий дім А. Терещенко, 1897 (вул. Костянтинівська, 22/17; оздоблений у «цегляному стилі», пізніше належав Я. Каплеру, у домі знаходився готель «Сіон»).
Прибутковий дім Ф. Альошина, 1899 (вул. Богдана Хмельницького, 36; оздоблений у стилі неоренесансу, пізніше надобудований).
Прибутковий комплекс А. Терещенко, 1900 (4-поверховий кутовий корпус і 3-поверховий флігель по вул. Нижній Вал, 37/20; оздоблений у «цегляному стилі»).
Прибутковий дім А. Терещенко, 1902 (вул. В'ячеслава Липинського, 2/16; оздоблений у «цегляному стилі»).
Участь у будівництві багатоповерхового прибуткового будинку підрядника Л. Гінзбурга — «хмарочоса Гінзбурга» по проекту А. Б. Мінкуса та Ф. А. Троупянського, 1910–1912 (вул. Інститутська, 16-18; будівля не збереглася).
Прибутковий дім Бендерських, 1914 (вул. Велика Васильківська, 26; оздоблений у стилі модернізованого ампіру).
Особняк М. Мерінга / М. Собанського на вул. Великій Житомирській № 28 (1893 p.),
Прибутковий будинок М. Комарницької на вул. Великій Житомирській № 4 (1895 p.),
Прибутковий будинок А. Терещенка на вул. Ярославській № 10 (1897 p.),
Прибутковий будинок А.Терещенка на вул. Ярославській № 17 (1897 р., не зберігся),
Прибутковий будинок на вул. Костянтинівській № 22 (1897 p.),
Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 (1897 р.),
Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 б (1897 р.),
Перебудова прибуткової лазні у спиртовий завод на вул. Ярославській № 57 (1897 р.),
Прибутковий будинок Терещенків на вул. Ярославській № 19 (1898 p.),
Прибутковий будинок М. Продаєвича на вул. Ярославській № 21-6 (кін. XIX ст.),
Прибутковий будинок на вул. Фундуклеївській № 38 (1899 p.),
Прибутковий будинок на вул. Оболонській № 37 (1899 p.),
Прибутковий будинок на вул. Нижній Вал № 37 (1900 p.),
Житловий будинок на вул. Воздвиженській № 13 (1900–1901 рр., співавтор М.Казанський, не зберігся).
Прибутковий будинок на вул. Десятинній № 1/3 (1901 р.),
Прибутковий будинок О. Терещенка на вул. Святославській / пізніше Чапаева № 2 / 16 (1902 p.)

Монументи ред.

Архітектурна частина пам'ятника Олександру II, скульптор Е. Ксіменес, 1911 (Європейська пл.; пам'ятник не зберігся).
Архітектурна частина пам'ятника П. А. Столипіну, скульптор Е. Ксіменес, 1913 (вул. Хрещатик — на місці сучасного Майдана Незалежності, знищений киянами у 1917).

Посилання ред.

Киевские монументы итальянского скульптора [Архівовано 28 червня 2012 у WebCite]

Джерела ред.

Іполит Ніколаєв [Архівовано 27 грудня 2014 у Wayback Machine.]
Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — 277 с. — ISBN 978-966-8999-05-5.
Виноградова М., Кальницький М., Малаков Д., Пучков А., Червінський О. Головні та міські архітектори Києва. 1799–1999. — Київ: видання НДІТІАМ — Головкиївархітектура, 1999.
Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — К.: ВАРТО, 2012.
Кальницький М. Архітектор Іполит Ніколаєв // Янус-Нерухомість. — 1998. — № 19. — С.14, 15.

Примітки ред.

↑ Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.169-182.
↑ Императорская Санкт-Петербургская Академия художеств. 1764–1914. Юбилейный справочник. — II. Часть биографическая / Сост. Кондаков С. — Санкт-Петербург, 1914. — С.365.
↑ Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.171.
↑ Сборник строительных постановлений для города Киева на основании Строительного Устава, обязательных постановлений Городской Думы, циркуляров и решений Правительствующего Сената / Сост. Николаев И. — Киев, 1913. (рос.)

[1] Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.169-182.

[2] Императорская Санкт-Петербургская Академия художеств. 1764–1914. Юбилейный справочник. — II. Часть биографическая / Сост. Кондаков С. — Санкт-Петербург, 1914. — С.365.

[3] Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.171.

[4] Сборник строительных постановлений для города Киева на основании Строительного Устава, обязательных постановлений Городской Думы, циркуляров и решений Правительствующего Сената / Сост. Николаев И. — Киев, 1913. (рос.)

[1]

[2]

[3]

[4]