Новозибківський повіт

колишня адміністративна одиниця Чернігівської губернії Російської імперії

Новози́бківський пові́т — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської губернії. Повітове місто — Новозибків.

Новозибківський повіт
Герб повітового центру
Губернія Чернігівська губернія
Центр Новозибков
Створений 1808
Площа 3818
Населення 164 840 осіб (1897)
Густота 43.2 осіб / км²

Повіт лежав у північній частині губернії і межував на півночі з Суразьким, сході Стародубським, південному сході Новгород-Сіверським, півдні Сосницьким, південному заході Городнянським повітами Чернігівської губернії і Могильовською губернією на заході. Площа повіту становила 3354,9 верст² (3818 км²).

Адміністративний поділ ред.

 
Мапа повіту

Повіт поділявся на 3 стани і 11 волостей:

Волость Волосний центр Кількість
сільських общин[1]
І стан
Білоколодязька Білий Колодязь 22
Великотопальська Велика Топаль 42
Лакомобудська Лакома Буда 25
Брахлівська
(з 1918 р. — Чорнооківська)
Брахлів
(з 1918 р. — Чорнооків)
57
ІІ стан
Новоропська Новий Ропськ 31
Семенівська Семенівка 12
Куршановицька Куршановичі 17
ІІІ стан
Людковська Людкове 33
Новобобовицька Нові Бобовичі 6
Денисковицька Денисковичі 9
Малощербинецька Малі Щербиничі 16

та міста Новозибків зі слободою Людков.

Населення ред.

За працею російського військового статистика Олександра Ріттіха «Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России» 1875 року частка українців серед чоловіків призовного віку повіту становила 66 %, росіян — 30 %, білорусів — 2 %, євреїв — 1 %, поляків — 0,01 %, циган — 0,01 %, німців — 0,003 %[2].

Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 164 840 осіб. Згідно з відверто сфальшованими даними 1-го Всеросійського перепису (по Стародубщині в цілому й повіту зокрема) з них 94,16 % — зарахували до російськомовного населення, 0,2 % — до білоруськомовного населення, 5,38 % становили євреї[3]. Про сфальшованість каже передусім те, що за всіма 10 попередніми ревізіями населення українці становили абсолютну більшість населення повіту, зокрема за даними останньої 10-ї ревізії населення 1858 року кількість українців у повіті становила 74,8 тисячі осіб, або 66,7 %, менш спотвореними та все одно вкрай необ'єктивними були дані Всеросійського перепису населення 1917 року, коли в повіті нарахували 43,8 тисячі україномовних громадян, що становило 25,6 % [4]. Зіставними з цими, враховуючи те, що частина українців були російськомовними, виглядають дані перших двох переписів населення СРСР. Так, за даними Всесоюзного перепису 1920 року українці Стародубського повіту становили 43 771 (36,8 %), а за подібним переписом 1926 року нараховано вдвічі менше українців — 24 863 особи[5], або 16 %[6]. Такі дані видатний український географ і демограф Володимир Кубійович піддавав істотним сумнівам.

Персоналії ред.

Примітки ред.

  1. Календарь Черниговской губернии на 1891 год. Чернігів. Типографія губернського правління. 1890. стор. 44 (рос.)
  2. Риттих А. Ф. Племенной состав контингентов русской армии и мужского населения Европейской России. — СПб. : [Картогр. заведение А. А. Ильина], 1875. — С. 186. (рос. дореф.)
  3. Дані перепису населення 1897 року по Чернігівській губернії. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 30 квітня 2009. 
  4. Владимир Кабузан. Украинцы в мире: Динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII в. — 1989 г.: Формирование этнических и политических границ украинского этноса. М., 2006. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 15 січня 2018. 
  5. Тарас Чухлиб. Стародубщина — древняя украинская земля. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 15 січня 2018. 
  6. Национальный состав населения по Брянскому краю. Архів оригіналу за 16 січня 2018. Процитовано 15 січня 2018. 

Посилання ред.