Національний інститут східних мов і цивілізацій

Національний інститут східних мов і цивілізацій (фр. Institut national des langues et civilisations orientales, INALCO, неофіційна назва Langues O) — вищий навчальний заклад в Парижі.

Національний інститут східних мов і цивілізацій
Галузь промисловості higher educationd[1]
Дата створення / заснування 1669, 1971, 1795 і 1914
Логотип
Зображення
Коротка назва INALCO
Сфера роботи сходознавство, oriental languagesd, регіонознавство[d] і регіонознавство[d]
Засновник Жан-Батист Кольбер і Joseph Lakanald
Посада керівника організації Q88386270?
Голова Jean-François Huchetd
Менеджер/директор Valérie Liger-Belaird
Країна  Франція[2]
Адміністративна одиниця Париж
Член у Renaterd[3], Sorbonne Paris Citéd, Sorbonne Paris Cité University (group)d, Європейський університет добробутуd[4] і Університетське Агентство Франкофонії[5]
Кількість осіб, що навчаються 8082[6], 6314[6], 7083[6], 5548[6], 6828[6], 6843[6], 6590[6], 7263[6], 6850[6], 6986[6], 5591[6], 5812[6], 6675[6], 5503[6], 6767[6], 5841[6] і 6145[6]
Організаційно-правова форма public scientific, cultural or professional establishmentd[1]
Батьківська організація Sorbonne Paris Cité University (group)d
Дочірня організація Mondes Iranien et Indiend, Languages and Cultures of Sub-Saharan Africad, Center for South Asian Studiesd, CRLAOd, Center for Southeast Asian Studiesd, TULDMd, Presses de l'Inalcod і PLIDAMd
Розташування штаб-квартири Париж і Париж
На заміну Національна школа живих східних мов[d]
URL каналу inalco.fr/rss.xml
Кількість підписників у соціальних мережах 10 634
Точка доступу API idp.inalco.fr/idp/shibboleth
Категорія працівників Категорія:Викладачі Національного інституту східних мов і цивілізацій
Мапа
Офіційний сайт(фр.)
Офіційний сайт(англ.)
CMNS: Національний інститут східних мов і цивілізацій у Вікісховищі

Координати: 48°49′38″ пн. ш. 2°22′34″ сх. д. / 48.82739000002777630° пн. ш. 2.376340000028° сх. д. / 48.82739000002777630; 2.376340000028

Історія ред.

1669 року Жан-Батист Кольбер заснував у Парижі Школу мов для молоді, яка готувала перекладачів зі східних мов. Пізніше, 1795 року, відкрилася Школа східних мов (фр. Ecole des langues orientales), завданням якої була підготовка перекладачів для дипломатії і торгівлі[7]. 1873 року відбулося злиття обох шкіл. 1914 року навчальний заклад було названо Національною школою живих східних мов; свою нинішню назву інститут носить з 1971 року[8].

Сьогодення ред.

Нині INALCO є одним з провідних вишів, які займаються дослідженням і вивченням східних мов, а також цивілізацій Азії, Африки, Океанії та Східної Європи (зокрема і України)[9][10].

Тут викладаються 93 мови і навчаються більше 9000 студентів[9]. Особлива увага приділяється також вивченню історії, географії, політичних і економічних відносин, соціальних інститутів різних країн. INALCO має близько 200 партнерських угод з навчальними закладами понад 100 країн і пропонує студентам як дистанційні курси, так і спільні програми з іноземними вузами[11]. Інститут також входить до Співтовариства університетів та установ Сорбонна-Париж-Сіте[fr][12].

Структура ред.

Відділення інституту
  • Африка
  • Південна Азія та Гімалаї
  • Південно-Східна Азія / Басейн Тихого океану
  • Арабістика
  • Китаїстика
  • Кореїстика
  • Юдаїстика
  • Японістика
  • Русистика
  • Євразія
  • Східна і Центральна Європа
  • Мови і культури Америк
Філії
  • Міжнародна торгівля (підготовчий центр з міжнародних економічних відносин, CPEI)
  • Комунікація та міжкультурна підготовка
  • Дидвктика мов
  • Міжнародні відносини
  • Інформатика та мультилінгвізм

ЛІтература ред.

  • Pierre Labrousse (sous la dir. de), Langues'O 1795—1995 : deux siècles d'histoire de l'École des langues orientales, Paris, Éditions Hervas, 1995, ISBN 2-903118-90-6
  • Marie-Claire Bergère et Angel Pino (sous la dir. de), Un siècle d'enseignement du chinois à l'École des langues orientales : 1840—1945 : bicentenaire des Langues orientales, Paris, L'Asiathèque, 1995 ISBN 2-911053-06-0
  • Marie de Testa & Antoine Gautier, Drogmans et diplomates européens auprès de la Porte ottomane, éditions ISIS, Istanbul, 2003, ISBN 975-428-258-7
  • Louis Bazin, L'École des Langues orientales et l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres (1795—1995), in: Comptes rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres 139, No. 4, 1995, p.983-996, online

Примітки ред.

  1. а б SIRENE
  2. Directory of Open Access Journals — 2003.
  3. https://discovery.renater.fr/renater/
  4. http://www.inalco.fr/euniwell
  5. https://web.archive.org/web/20221123144401/https://www.auf.org/les_membres/nos-membres/
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ministère de l'Enseignement supérieur et de la Recherche data.gouv.fr: Plateforme ouverte des données publiques françaises — 2011.
  7. Michel Nusimovici. Les Ecoles de l An III. ENS de Rennes. Процитовано 17 грудня 2018.  {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |сайт= (довідка)
  8. Une histoire riche. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018. 
  9. а б Institut national des langues et civilisations orientales (INALCO – Langues O'). La Chancellerie des Universités de Paris. Процитовано 17 грудня 2018. 
  10. Langues et civiliations. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018. 
  11. L Inalco en France et dans le monde. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018. 
  12. Université Sorbonne Paris Cité. INALCO. Процитовано 17 грудня 2018. 

Посилання ред.