Вікіпедія

Намисто

жіноча нашийна прикраса
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Намисто (значення).

Нами́сто або буси (від ар. búsra, пор. бісер[1]), рідко мони́сто — прикраса з перлів, коралів, камінців та ін., яке носять на шиї. Намиста є одною з найдавніших прикрас, відомих з доби палеоліту[2][3]. Зараз їх носять переважно жінки, але історично вони використовувалися як прикраси й чоловіками. Намисто може називатися також за матеріалом — «коралі», «бісері», «пацьорки». Один елемент намиста (перл, камінець тощо) називається намисти́на[4] (рідше буси́на)[5].

Слово «намисто» є результатом метатези ранішого «монисто» (прасл. *monisto), яке вважають спорідненим з давн.в-нім. mana («грива», «шия»), menni («намисто»), давн-англ. mene, англ. mane («грива»), санскр. मन्य («шия», «потилиця») і виводять від пра-і.є. *mono- («потилиця», «шия»)[6][7].

Українське традиційне намисто ред.

Намисто — найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України.

  Сестру Дідона мала Ганну,
Насправді дівку, хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну;
Приходила і ся сюди,
В червоній юпочці баєвій,
В запасці гарній фаналевій,
В стьонжках, намисті і ковтках. 		 
І. П. Котляревський «Енеїда»

Опис ред.

Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів, зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів — коралів, бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське намисто з венеційського різноколірного скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.

На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто зі «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом.

На Східному Поділлі розповсюджене намисто зі шліфованих річкових перлів, що мало назву «баламути».

Штучне намисто називали дурним, дутим, несправедливим. Намисто з доброго натурального каміння на початку XX століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу («пацьорки»), що поширилося в Україні з середини XIX століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різноколірні намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів.

Дрібне скляне намисто використовувалося для силяння ґерданів на західній Україні.

Спосіб носіння ред.

Намисто завжди було дуже важливим в строї жінок та дівчат: чим більші були намистини й чим більше разків було на шиї, тим заможнішою була їх власниця. Найбідніші повинні були мати 2-3 шнурки коралів, а найбагатші 10-15. Коралі були занизані на шовковий шнурок і розташовані в певному порядку. Спочатку надівався невеликий шнурок з малими намистинами. Далі величина шнурків та намистин поступово збільшувалася. Між коралами розташовували дукачі, які теж були меншими та більшими. В заможних міщан дукачі були завжди золоті, а в менш заможних були срібні з позолотою. Таких дукачів у заможних міщанок було від 6 до 12 штук.

  •  
    Намисто
  •  
    Гуцулка з намистом
  •  
    Церковний хор у Носівці, 1930-і

Див. також ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Намисто

Примітки ред.

  1. ↑ БУСИ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 4 березня 2021.
  2. ↑ Study reveals 'oldest jewellery' [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.], BBC
  3. ↑ Ожерелье, антропологический очерк // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. ↑ Намистина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. ↑ Бусина // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  6. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  7. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.

Джерела та література ред.

Посилання ред.


  Це незавершена стаття про ювелірні вироби.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Намисто&oldid=41424036