Надсон Семен Якович
Надсон Семен Якович (14 (26) грудня 1862, Санкт-Петербург — 19 (31) січня 1887, Ялта) — російський поет. Значну частину життя провів в Україні.
| Надсон Семен Якович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
14 (26) грудня 1862 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Помер |
19 (31) січня 1887 (24 роки) Ялта, Таврійська губернія, Російська імперія ·туберкульоз |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | The First Saint-Petersburg Gymnasiumd і Павловське військове училище (1882) |
| Знання мов | російська[1][2] |
Біографія ред.
Семен Якович Надсон народився у Санкт-Петербурзі 14 грудня 1862 року в сім'ї надвірного радника єврейського походження[3] Якова Семеновича Надсона та дворянки Антоніни Степанівни Мамонтової. За рік після народження родина переїхала до Києва. Батько Надсона помер від психічного розладу залишивши вагітну дружину, і молодша на півтора року сестра Надсона — Ганна з'явилася на світ уже по його смерті. Родина залишилась жити в Києві, де мати працювала економкою та вчителькою доньки в поміщика Фурсова.
У 1869 році родина повернулася до Санкт-Петербурга, тут Надсон вступив у підготовчий клас 1-ї класичної гімназії. У столиці сім'я проживала у брата матері — Діодора Степановича Мамонтова. Мати Надсона невдовзі вдруге вийшла заміж — за Миколу Гавриловича Фоміна, керівника Київського відділення Російського товариства страхування і транспортування поклажі. Родина знову переїхала до Києва, а Надсона віддали на навчання до 2-ї київської гімназії.
Мати майбутнього поета захворіла на сухоти, а вітчим через ревнощі і тривалі сімейні скандали наклав на себе руки на дачі під Києвом. Деякий час родина перебувала у скруті, отримуючи незначну допомогу від родичів батька Надсона, а після цього вчергове повернулася до Санкт-Петербурга за підтримки другого брата матері — Іллі Степановича Мамонтова. У 1872 році Надсона віддали до 2-ї військової гімназії, закінчивши яку в 1879 році, він вступив у Павловське військове училище. Під час навчання сильно застудився та захворів на сухоти. 1880-й рік Надсон провів у Тифлісі на лікуванні. В 1882 році у званні підпоручика почав військову службу в Каспійському полку, яка протривала лише два роки[4].
Після відставки у 1884 році декілька місяців був секретарем редакції «Недели», але через суттєве погіршення стану здоров'я за підтримки друзів виїхав на лікування до Вісбадена, а потім до Ніцци. Утім краще Надсону не ставало, і влітку 1885 року друзі вирішили відвезти його в Україну, де він і провів останній період свого життя. Спочатку півтора роки мешкав у селі Носківці Подільської губернії. Пізніше перебрався у кліматично-лікувальний заклад Боярки неподалік від Києва, де познайомився з композитором Миколою Лисенком.
Живучи в Боярці, щоб не залежати фінансово від друзів і літературного фонду, Надсон почав писати фейлетони для київської газети «Заря»[5]. Стан здоров'я хворого поета дедалі погіршувався. Друзі перевезли його в Ялту, де він і помер. Тіло було доправлено у Санкт-Петербург та поховане на Волковому кладовищі.
Творчість ред.
Не дивлячись на те, що Семен Надсон помер у віці 24 років і за життя встиг видати лише одну збірку творів, його творчість здобула визнання ще за життя і у 1886 році Надсон отримав Пушкінську премію.
Численні твори Надсона покладені на музику і перетворились на пісні і романси, серед них:
- «Пора» Сергія Рахманінова
- «Весеннее утро» та «Заря лениво догорает» Цезаря Кюї
- «Признание» Миколи Лисенка та інші.
Вірші Семена Надсона перекладені українською:
- «Про любов твою, друже, я марив не раз» у перекладі Лесі Українки, вірш використовується в тексті п'єси «Блакитна троянда»[6]
- «Вмерла муза моя» у переклади Михайла Старицького[7]
- «Друже — брате сумний» у перекладі Павла Грабовського
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Семен НАДСОН. lechaim.ru. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 11 лютого 2018.
- ↑ Автобиография (Надсон) — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Архів оригіналу за 24 червня 2022. Процитовано 11 лютого 2018.
- ↑ Літературознавча енциклопедія
- ↑ M.Zharkikh. Леся Українка – Блакитна троянда. Дія друга. www.l-ukrainka.name. Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 11 лютого 2018.
- ↑ Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/54 — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Архів оригіналу за 19 червня 2021. Процитовано 11 лютого 2018.
Посилання ред.
- «Заря» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 385.