Набедреник (облачення)
Набе́дреник — складова богослужбового облачення православного чи греко-католицького священиків. Символізує — «меч духовний» (з грецької — єпиґонатій), себто Слово Боже, яким озброєний священнослужитель для боротьби з невір'ям і нечестям за правду і справедливість, і яке означає перемогу Господа над смертю. Надається священникам у нагороду за ревну й тривалу службу.
| Набедреник | |
 | |
| Країна |
 Естонія |
|---|---|
 Набедреник у Вікісховищі | |
.jpg)
.jpg)
Опис ред.
Набедреник — це чотирикутний прямокутний плат матерії, який підвішується на стрічці за два кути через плече на правому стегні священнослужителя. Відіграє аналогічну роль як у єпископів палиця у вигляді ромба, яка підвішується за один кут зверху сакоса на правому стегні. За наявності палиці (у протоієрея та архімандрита) набедреник — на лівому стегні. За своїм символічним змістом і палиця, і набедреник символізують «меч духовний», тобто Слово Боже, виражене в чотирьох Євангеліях.
Історично процес формування сучасного списку одягу священства, необхідного для богослужіння, завершився, на загал, близько VI століття[1]. На цей час в одязі священника вже вирізняються підризник, єпитрахиль і риза (або фелон). Ці три облачення є найдревнішими за своїм походженням.
В наш час поширені також інші елементи богослужбового одягу, право носити які єпископ надає священнослужителям як нагороду за старанну і довгу службу[2]. Це — набедреник, палиця і митра, які були запозичені з візантійського світського костюма Середньовіччя. Палицю і набедреник носили імператор і вищі військові чини, як особливий плат, який захищав ногу від натирання піхвами з мечем. Згодом палиця була елементом тільки єпископського облачення, лише пізніше, починаючи з XVII століття нею стали нагороджувати деяких священиків.
Набедреник в Російській православній церкві ред.
Набедреник з'явився в Російській православній церкві в XVI столітті.
За матеріалами рукописів XVII століття, приналежністю архімандритів, ігуменів і протопопів був один тільки набедреник, без палиці[3]. Однак архімандритам деяких знаменитих монастирів царськими, патріаршими (митрополичими) грамотами або грамотами єпархіальних архієреїв дарувалися права носіння одночасно палиці та набедреника. У «Нарисі історії Руської Церкви» майбутнього єп. Гермогена (Добронравина) згадується, що у 1561 році архімандрит Троїце-Сергієвої лаври перший отримав право служіння в митрі, набедренику, палиці і з рипідами[4]. У 1651 році царем Олексієм Михайловичем аналогічні права були даровані архімандритові Соловецького монастиря. Так само протягом XVII століття архімандритам різних монастирів дарувалося право служіння як з однією «полицією», так і з «полицією і набедреником». При цьому будь-якої послідовності у наданні літургійних відмінностей не було: архімандриту могли надати право служіння в митрі («шапці сріблокованій»), з рипідами, «на килимі» і з осіненням свічками, але без палиці та набедреника[5].
У 1675 на Московському соборі було проведено упорядкування ієрархічних нагород. Можливо, під впливом присутніх на соборі представників грецьких помісних Церков, набедреник зник зі списку богослужбового облачення духовенства, в той час як палицю (у текстах постанов собору — «єпигонатій») одягали архімандрити трьох монастирів — Троїце-Сергієвого, Володимирського Різдвяного і Московського Чудового. Інші архімандрити, ігумени і протопресвітери могли носити єпигонатій тільки за даруванням з боку царя або патріарха. При цьому робилося суворе зауваження про неприпустимість самовільного присвоєння літургійних відзнак[6], що говорить про стихійний характер їх поширення. Однак відразу після собору даровані раніше архімандритам монастирів права носіння деяких архієрейських шат, включно з палицею та набедреником, були підтверджені.
З початком Синодального періоду і пов'язаного з цим перетворенням набедреника в нижчу літургійну нагороду надання архімандритам прав на носіння набедреника поступово зникає. Однак у 1780-ті Амвросієм (Подобєдовим) у його перебування архієпископом Крутицьким архімандритам Лужецького Можайського монастиря було «велено… носити мантію зі скрижалями, служити з набедреником, палицею, в шапці, на килимі і мати посох»[7].
В наш час набедреник дається священикові (ієрею та ієромонаху) за ревне служіння Церкві як перша нагорода (зазвичай через 3 роки після рукопокладення), або відразу на хіротонії ставленика, котрий має семінарську духовну освіту. Нагородження перебуває у компетенції єпархіального архієрея і відбувається на Божественній літургії під час Малого входу.
Література ред.
- Набедреник // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1061. — 1000 екз.
- Набедренник // Православие. Словарь-справочник. — 2-изд., испр. и доп. — М.: ДАРЪ, 2007. — С. 560.
Примітки ред.
- ↑ vidy-odezhdy-svyashchennika-chast-2.html
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 серпня 2018. Процитовано 6 грудня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 320.
- ↑ Константин Добронравин. Очерк истории Русской Церкви: от начала христианства в России до настоящего времени. — СПб : Странник, 1866. — С. 60.
- ↑ иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 454-400.
- ↑ иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 338-341.
- ↑ иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 376.
Посилання ред.
- Иерархические награды Русской Православной Церкви. mospat.ru. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 28 березня 2017. (рос.)
- Чин награждения набедренником, палицею, митрою. lib.eparhia-saratov.ru. Архів оригіналу за 26 грудня 2012. Процитовано 28 березня 2017. (рос.)