Мі-12

радянський важкий вертоліт

В-12 (також званий Мі-12, хоча офіційного перейменування не було, Homer — за класифікацією НАТО) — найважчий вантажопідйомний вертоліт, коли-небудь побудований у світі. Примітною особливістю є бічне розташування на крилах зворотного звуження гвинтів, які приводяться в рух чотирма двигунами Д-25ВФ.

Мі-12
Призначення: транспортний, прототип
Перший політ: 10 липня 1968 року
Всього виготовлено: 2
Виробник: ОКБ М.Л. Міля
Габарити
Діаметр несучого ґвинта: 2 x 35,00 м
Довжина фюзеляжу: 37 м
Висота з ґвинтами, що обертаються: 12,5 м
Маса
Порожній: 69 100 кг
Нормальна злітна: 97 000 кг
Максимальна злітна 105 000 кг
Силова установка
Двигун: 4 × ГТД Д-25ВФ
Потужність: 6497(одного) к. с.
Характеристики
Екіпаж: 6 ос.
Пасажирів: 196 ос.
Крейсерська швидкість: 240 км/год
Максимальна швидкість: 260 км/год
Дальність польоту: 1 000 км
Практична стеля: 3 500 м

В-12 розроблявся як надважкий транспортний вертоліт з вантажопідйомністю не менше 30 тонн, для перевезення компонентів міжконтинентальних балістичних ракет для частин РВСП.

Конструкція ред.

Перші дослідження за проектом надважкого вертольота, який отримав заводське позначення В-12, почалися в 1959 році. Проектування почалося в 1963 році.

Для здешевлення розробки, а також прискорення побудови і впровадження вертольота конструктори вирішили створювати його шляхом подвоєння гвинтомоторної групи (несучий гвинт, силова установка, головний редуктор і система управління) Мі-6, вже випробуваного і який знаходився в серійному виробництві і широкій експлуатації . Проект повітряного гіганта являв собою чотирьохдвигунний апарат за двогвинтовою поперечною схемою. По кінцях кожної фермової консолі-крила перебувала гвинтодвигунна гондола з двома газотурбінними двигунами Д-25ВФ потужністю по 6500 к.с. кожен. Крило зворотного звуження мало невелике поперечне V. Усередині крила проходить трансмісійний вал, синхронізуючий обороти обох гвинтів. Пальне знаходилося в крильових і зовнішніх підвісних паливних баках.

Фюзеляж В-12 був виконаний у вигляді гігантського напівмонококу. Його передню частину займала двоповерхова кабіна екіпажу. У хвостовій частині фюзеляжу знаходився силовий трап з бічними стулками, які при розкритті утворювали проріз для в'їзду самохідної техніки і вантаження різних вантажів за допомогою потужних електролебідок і тельферів. Центральну частину фюзеляжу займав гігантський вантажний відсік з розмірами: 28,15 х 4,4 × 4,4 м.

Історія ред.

Перший політ вертоліт здійснив 10 липня 1968 року (льотчик-випробувач В. П. Колошенко). У лютому 1969 року підняв 31030 кг корисного навантаження на висоту 2910 м. 6 серпня 1969 — В-12 підняв вантаж в 44205 кг на висоту 2255 м, встановивши світовий рекорд вантажопідйомності для вертольотів, який не побитий дотепер. Другий дослідний зразок В-12 здійснив перший політ 28 травня 1973 (льотчик-випробувач Г. В. Алфьоров).

 
Мі-12

Перший В-12 з реєстраційним номером CCCP-21142/H-833 був показаний на виставці в Ле Бурже в 1971 році. За створення надвантажопідйомного В-12 Американське гелікоптерного товариство нагородило ОКБ М. Міля «Призом І. І. Сікорського», що присуджується за видатні досягнення в вертолітній техніці (В-12 за розміром більш ніж удвічі, а за вагою — більш ніж у чотири рази перевищував найважчі американські вертольоти: CH-53 Сікорського та Боїнг-Вертол «Чинук»).

Всього було побудовано два прототипи (в деяких джерелах згадується третім прототип В-12, який нібито розбився під час випробувань, але ця інформація ніяк не підтверджується).

Незважаючи на досягнуті результати по вантажопідйомності, програма була визнана неефективною — до того часу у військових відпала необхідність у вертольоті такої вантажопідйомності, завдяки створенню на той час більш ефективних і більш легких стратегічних ракет на мобільних пускових установках, а всі потреби народного господарства і Збройних Сил успішно задовольнялися вертольотами Мі-6 і Мі-10. Тому розробка В-12 була припинена, і другий дослідний вертоліт був переданий в музей ВПС в Моніно. Перший дослідний знаходиться на зберіганні в підмосковному Томиліно на території МВЗ, на вічній стоянці.

У день народження М. Л. Міля В-12 на території Московського вертолітного заводу був перетворений на музей.

Цікаві факти ред.

В кінці березня — на початку квітня 2009 року в ЗМІ з'явилися повідомлення, що американська компанія Hotelicopter нібито будує перший в світі літаючий готель, чотириповерховий готель-вертоліт на 18 номерів[1][2], і базою для нього послужив один з Мі-12, куплений, за твердженнями компанії, ще в 2004 році. Однак згодом з'ясувалося, що повідомлення про цей проект — всього лише рекламний хід для залучення уваги до інтернет-сервісу hotelicopter.com, який був запущений приблизно через тиждень після цих повідомлень.[3][4][5][6] Насправді було побудовано всього 2 вертольоти Мі-12, один з яких зберігається на території МВЗ імені М. Л. Міля в Томіліно, а другий знаходиться в експозиції авіаційного музею в Моніно.

Примітки ред.

  1. ? 1238407140 МЕМБРАНА — Радянське диво звернули в перший літаючий Вертотель[недоступне посилання з липня 2019]
  2. Перший у світі літаючий готель готовий до запуску. Архів оригіналу за 16 квітня 2010. Процитовано 16 квітня 2010. 
  3. World's First Flying Hotel — Hotelicopter Hoax <!- Заголовок доданий ботом ->. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 19 березня 2022. 
  4. html Hotelicopter is real, though simply a travel search engine | Webware — CNET <! — Заголовок доданий ботом ->[недоступне посилання]
  5. 04/vibeagent-changes-its-name-to-hotelicopter.html VibeAgent changes its name to hotelicopter <!- Заголовок доданий ботом ->[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Elevate Your Stay | Hotelicopter <!- Заголовок доданий ботом ->. Архів оригіналу за 10 серпня 2009. Процитовано 18 листопада 2012. 

Посилання ред.