Музей д'Орсе (фр. Musée d'Orsay) — національний музей мистецтв у Парижі, розташований в колишньому вокзалі на лівому березі Сени. У музеї представлені переважно французький живопис, скульптура та прикладне мистецтво 18481914 років. Основу експозиції музею складають роботи імпресіоністів та постімпресіоністів. Музей відомий в першу чергу шедеврами Моне, Деґа, Ренуара, Ван Гога.

Музей д'Орсе
фр. Musée d’Orsay
48°51′36″ пн. ш. 2°19′35″ сх. д. / 48.86000000002777455° пн. ш. 2.326388888917° сх. д. / 48.86000000002777455; 2.326388888917Координати: 48°51′36″ пн. ш. 2°19′35″ сх. д. / 48.86000000002777455° пн. ш. 2.326388888917° сх. д. / 48.86000000002777455; 2.326388888917
Тип художня галерея[1][2]
національний[2] і продюсерська компанія[3]
Назва на честь Станція Музей Орсеd
Склад ресторан[4]
Частина від Établissement public du musée d'Orsay et du musée de l'Orangeried[5]
Країна  Франція[1]
Розташування Париж, 62 rue de Lille 75007
Адреса 75343[6] rue de Lilled (62)[6] і Rue de Bellechassed (1)
Архітектор Victor Lalouxd[2]
Засновник Франсуа Міттеран[7] і Валері Жискар д'Естен[7]
Засновано відкритий у 1986.
Відкрито 1986
Оператор Служба музеїв Франціїd
Відвідувачі 3 651 616 осіб (2019)[8][9]
1 044 365 осіб (2021)[10]
Директор Françoise Cachind, Henri Loyretted, Serge Lemoined, Guy Cogevald, Лоранс де Кар і Christophe Leribaultd[11]
Сайт musee-orsay.fr
Музей д'Орсе. Карта розташування: Франція
Музей д'Орсе
Музей д'Орсе (Франція)
Нагороди
Мапа

CMNS: Музей д'Орсе у Вікісховищі

Історія ред.

 
В музеї

Будівля ред.

Будівля музею раніше була вокзалом д'Орсе, побудованим в самому центрі Парижа до Всесвітньої виставки 1900 року. На цьому місці височили руїни колишнього палацу, що згорів під час Паризької Комуни. Наприкінці 19 століття, коли планувалася Всесвітня виставка в Парижі, Орлеанська кампанія залізниць скористувалася привідом для заміни руїн на вокзал та готель. Проект створив професор Академії мистецтв — Віктор Лалу (1850—1937). Будівля в стилі еклектика використовувалась близько 35 років, поки не була визнана застарілою. Її покинули і майже 40 років вона ніяк не використовувалась.

Вокзал був кінцевою зупинкою для потягів з південного заходу Франції. Західна частина будівлі слугувала готелем. З 1939 року через недостатню довжину платформи вокзал стали використовувати для приміських ліній.

У 1970-х роках були наміри знести будівлю, що втратила свою функціональність. Врятувало вокзал присудження 1978 року статусу історичної пам'ятки. Президент Франції Валері Жискар д'Естен запропонував перетворити вокзал д'Орсе на музей мистецтва другої половини XIX століття, що стало б продовженням колекції Лувру на протилежному боці Сени. Пропозиція була сміливою і несподіваною, але було зроблено усе для її реалізації.

Два конкурси проектів ред.

Дирекція музеїв Франції звернулася до уряду і у 1979 р. було проведено конкурс на реконструкцію будівлі. Переможці 1-го конкурсу — архітектори Рено Бардон, Жан-Поль Філіппон та П'єр Кольбок. Зміна вимог до приміщення спонукала до 2-го конкурсу і до групи архітекторів залучили жінку-архітектора, італійку Гає Ауленті. Разом вони і пристосували будівлю під художній музей.

Музей має чотири поверхи, загальна виставкова площа дорівнює 20 000 м². Задум був втілений за президента Франсуа Міттерана, який урочисто відкрив музей 1 грудня 1986 року.

 
Музей д'Орсе з боку Сени

Колекція ред.

 
Бальна зала колишнього отеля д'Орсе, декор

Колекція музею д'Орсе походить головним чином з трьох музеїв:

За задумом, колекції музею д'Орсе охоплюють період від 1848 року до 1914-го, стаючи хронологічним продовженням колекцій Лувру. Мистецькі твори з 1915 року купує та демонструє Центр Жоржа Помпіду.

Колекція музею, збагачена приватними пожертвами, охоплює всі сфери образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва: живопис, скульптура, графіка, меблі, фотографія, архітектура (фрагменти будівель, декоративна скульптура), сценографія-художнє оздоблення опери.

Серед представлених — твори пізнього класицизму, академізму, реалізм, імпресіонізм та постімпресіонізм, твори декоративного стилю модерн (відомого у Франції як ар нуво), новітні течії самого початку 20 століття.

Основні художники і скульптори, представлені в музеї (неповний перелік) ред.

 
Скульптор Ж.-Б. Карпо, Алегорія танцю для Гранд Опера.

Декоративно-ужиткове мистецтво ред.

Галерея ред.

Посилання ред.

Примітки ред.