Мудрий Василь Миколайович

український політик

Василь Миколайович Мудрий (псевдо «Вавринич»; 19 березня 1893, с. Вікно, тепер Гусятинський район, Тернопільщина, Україна — 19 березня 1966, Нью-Йорк) — український громадський і політичний діяч, журналіст. Віцемаршал Сейму Польщі.

Василь Мудрий
Василь Мудрий, 1935 р.
Народився 19 березня 1893(1893-03-19)
с. Вікно Скалатський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 19 березня 1966(1966-03-19) (73 роки)
Нью-Йорк, США
Країна  Долитавщина
 ЗУНР
 УНР
 Польська Республіка
 США
Національність українець
Діяльність журналіст, політик
Відомий завдяки громадський, політичний діяч, журналіст
Alma mater Львівський університет (філософія)
Знання мов польська
Посада Голова УНДО,
секретар УНК у Кракові;
перший віце-президент УГВР;
директор Українського конгресового комітету Америки
Партія УНДО

Життєпис ред.

Народився в с. Вікно Скалатського повіту, Королівства Галичини та Володимирії.

З 1912 р. навчався на філософському факультеті Львівського університету. З 1913 р. — член управи Українського студентського союзу і Львівської Академічної громади. 1917 р. переїхав на Наддніпрянську Україну; вів курси української мови, літератури та історії в м. Проскурові. З 1918 р. — завідувач земських шкіл і комісар освіти Проскурівського повіту. У 1920 р. повернувся до Галичини, де брав участь в організації Львівського таємного українського університету; з 1922 р. — його секретар.

У міжвоєнний період Василь Мудрий також очолював або був активним учасником діяльності громадських організацій, що є підтвердженням його великих організаторських здібностей. Це, зокрема, Комітет будови надгробного пам'ятника Іванові Франку, Діловий комітет Українського громадського комітету рятунку України (ДК УГКРУ), Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ).

У період 1921—1931 років — член Головної управи товариства «Просвіта», з 1932 р. — заступник його голови. З 1923 р. — співробітник у газеті «Діло»; з 1927 р. — її головний редактор. 1925 р. — один із засновників Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), з 1926 р. — перший заступник його голови, з 1935 р. — голова. У 1930-х рр. проводив політику т. зв. «нормалізації» українсько-польських відносин; у 1935 р. обраний депутатом польського сейму і головою Української Парляментарної Репрезентації. У 1939—1941 рр. жив у м. Кракові. У червні 1941 року став секретарем УНК у Кракові. Протягом 1941—1944 рр. жив у м. Львові. Член Великого Збору УГВР (11—15 липня 1944), де обраний першим віцепрезидентом. З осені 1944 року — на еміграції в Німеччині, де очолював Центральне представництво української еміграції, був заступником голови Виконавчого органу Української Національної Ради. 1949 р. виїхав до США; жив у м. Нью-Йорку, працював в Українському конгресовому комітеті Америки (УККА; у 1953—1966 рр. — його виконавчий директор); пізніше був головою Об'єднання українців в Америці «Самопоміч» і редактором його друкованого органу «Новий світ». З 1953 р. — дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член його Головної Ради.

Помер у 19 березня 1966 року.

Наукові праці та нариси ред.

  • «Боротьба за огнище української культури на західноукраїнських землях» (1923);
  • «Українське національно-демократичне об'єднання і його національне середовище» (1929);
  • «Лихоліття України» (1933);
  • «Український університет у Львові, 1921—1924» (1948); (один з примірників можна знайти в фонді спеціальних колекцій бібліотеки УКУ у Львові)[1]
  • «Іван Франко як громадський діяч» (1957).

Публікував також численні статті в західноукраїнській пресі (до 1939 р.) і пресі української діаспори.

Джерела та література ред.

Посилання ред.