Монблан (фр. Mont-Blanc) — десерт, що складається з безе, збитих вершків і каштанової пасти.

Монблан
Походження  Франція
Необхідні компоненти каштан[d]

На основу із меренги гіркої укладається вермішеллю каштанова паста, а потім на вершину гори кладеться трояндочка збитих вершків. Одержаний десерт нагадує найвищу вершину Європи в сніговій шапці, звідки страва і отримала свою назву. В Італії (на імовірною батьківщині страви) цей кондитерський виріб називається Monte Bianco, так само як і гора Монблан італійською мовою. Ідею «Монблан» підхопив Мангеймський морозивник Даріо Фонтанелла, який придумав в 1969 році морозиво-спагеті.

Історія ред.

Пюре з варених каштанів здавна було частиною західноєвропейської кухні. Його додавали в супи, використовували як гарнір або їли у вигляді каші[1][2]. У 1620 році страва дісталася до Франції[3]. Так чи інакше, з часом пасту почали готувати з зацукрованих каштанів, і страва стала десертною. Спочатку викладена «локшиною» каштанова паста називалася просто «вермішель з каштанової пасти», «каштанова вермішель», подавалася без збитих вершків і не викликала асоціацій з гірською вершиною[4][5][6]. Але вже в середині XIX століття є згадки цієї страви зі збитими вершками як «десерт Монблан». Його подавали в паризькій «Цукерні месьє Десса» на вулиці Шуазьйоль[7]. Відтоді починається поширення цього десерту під назвами «каштановий смолоскип» (фр. torche aux marrons), «каштановий Монблан» (фр. Mont-Blanc aux marrons)[8][9][10]. У 1903 році цей десерт бере на озброєння засновник чайного ресторану «Анжеліна» на вулиці Ріволі Антуан Румпельмайер. «Монблан» стає візитною карткою цього закладу і незабаром набуває більшої популярності в Парижі[11]. Слава про десерті розлітається по інших країнах; зокрема, кондитер з Японії Тімао Сакота під враженням від «Монблану» в «Анджеліні» засновує в Токіо в 1933 році власне кафе, центральним стравою якого стає цей десерт, і навіть дає закладу однойменну назву — モ ン ブ ラ ン. Японський варіант приготування страви дещо відрізнявся від французького, оскільки власник кафе використовував як сировину карамелізовані японські каштани, через що колір пасти виходив яскраво-жовтим[12][13].

Примітки ред.

  1. Рецепты с каштаном Domestic economy, and cookery, for rich and poor. — Лондон, 1827. — С. 323, 543, 593, 674.
  2. Viard, André. A // Potage à la purée de marrons Le cuisinier impérial, ou L'art de faire la cuisine et la pâtisserie pour toutes les fortunes, avec différentes recettes d'office et de fruits confits et la manière de servir une table depuis vingt jusqu'à soixante couverts. — Париж, 1806. — P. 14.
  3. Katia Fache-Cadoret (19 жовтня 2019). L'histoire du Mont-Blanc, la pâtisserie hivernale par excellence. Marie Claire (фр.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.
  4. A. Chevrier. Diner de 12 à 16 personnes = Nouveau manuel complet du maître-d'hôtel ou l'art d'ordonner les diners et autres repas. — Париж, 1842. — С. 17.
  5. Étienne. Marrons en pâte de marrons = Traité de l'office. — Париж, 1845. — С. 101.
  6. Жуль Гуффе. Compote de marrons en vemicelle = Le livre des conserves. — Париж, 1900.
  7. Bulletin des Modes = La Mode: revue des modes, galerie de moeurs, album des salons. — Париж, 1847. — С. 75.
  8. Pierre, Maître; Balathier Bragelonne (10 січня 1888). Les Recettes de Maître Pierre. La Petite presse. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.
  9. Asserollette, C. (14 грудня 1889). Ma Cuisine. L'Univers illustré. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.
  10. D. Seignobos. Mont-Blanc = Le livre des petits ménages. — Париж : Hachette, 1893. — С. 425.
  11. Lucile Escourrou (9 січня 2015). Le Mont Blanc : ce grand classique gourmand de l'hiver. Madame Figaro (фр.). Le Figaro. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.
  12. The Mystery of Mont Blanc. http://rei-saionji.com/ (англ.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.
  13. Mont-Blanc Jiyugaoka. Time Out (англ.). Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 27 листопада 2020.