Марія Тереса Карреньо
Марія Тереса Карреньо Гарсіа де Сіна (ісп. María Teresa Carreño García de Sena; 22 грудня 1853, Каракас — 12 червня 1917, Нью-Йорк) — венесуельсько-американська піаністка і композитор. Її називали королевою і Валькирією фортепіано.
| Марія Тереса Карреньо | |
|---|---|
| ісп. María Teresa Gertrudis de Jesús Carreño García | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 22 грудня 1853[1][2][…] або 1853 |
| Місце народження | Каракас, Венесуела |
| Дата смерті | 12 червня 1917[1][2][…] |
| Місце смерті | Нью-Йорк, Нью-Йорк, США[4] |
| Поховання | Національний пантеон Венесуели |
| Роки активності | з 1863 |
| Громадянство | Венесуела |
| Професії | композиторка, диригентка, піаністка, оперна співачка |
| Вчителі | Луї Моро Готшалк |
| Співацький голос | сопрано |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | класична музика |
| Батько | Manuel Antonio Carreñod |
| Діти | Eugenia Harris-D'Albertd і Hertha Weber-D'Albertd |
| Автограф |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Марія Тереса Карреньо зросла музичної та літературної сім'ї, в 1862 році переїхала в США, де основним вчителем юної піаністки став Луї Моро Готшалк. У десятирічному віці дебютувала з Бостонським симфонічним оркестром, виступала у Білому домі перед Авраамом Лінкольном.
З 1866 року жила переважно в Парижі, познайомилася з Гуно і Россіні, брала уроки у Антона Рубінштейна, грала разом з Листом, в 1873 році вийшла заміж за скрипаля Еміля Соре.
У 1874 році повернулася в Сполучені Штати. Пробувала себе як оперна співачка, в 1876 році познайомилася зі співаком Джованні Тальяпьетрой, який виконував головну партію в постановці «Дон Жуана» Моцарта і в якій Карреньо співала Церліну. Незабаром вступила з ним у другий шлюб. Карреньо і Тальяпьетра разом організували у 1885—1887 роках власну оперну трупу, з якою гастролювали на батьківщині Карреньо у Венесуелі. Гастролі були неуспішні. Це призвело, мабуть, до загострення відносин між подружжям і до розлучення[5].
У 1889 році Марія Тереса Карреньо знову вирушила до Європи, успішно провела гастролі до Німеччини і вийшла заміж утретє за композитора Ежена д Альбера. Неодноразово гастролювала в усіх найбільших містах Європи, в Північній і Південній Америці, Австралії, Африці; в 1891 році відвідала столицю Російської імперії місто Санкт-Петербург[6].
Останні роки життя Карреньо знову провела в Америці. В 1917 році під час гастролей на Кубі вона відчула нездужання і померла невдовзі після повернення в Нью-Йорк. Її похорон зібрали вершки міжнародного музичного співтовариства, включаючи Ігнаца Падеревського, Вальтера Дамроша, Франца Кнайзеля, Мішу Ельмана та інших[7]
Залишила близько 40 творів для фортепіано, вокальної та камерної музики. Прем'єрний запис альбому фортепіанних п'єс Карреньо здійснила в 2013 році Олександра Елер.
У Каракасі створений Фонд Тереси Карреньо, діє театр її імені[8].
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ https://www.presencecompositrices.com/compositrice/carreno-teresa
- ↑ Mario Milanca Guzmán. Teresa Carreño: manuscritos inéditos y un proyecto para la creación de un Conservatorio de Música y Declamación [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Rev. music. chil., jul. 1996, vol.50, no.186. (ісп.)
- ↑ Соловьёв Н. Ф.]]. Каррено, Тереза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ https://query.nytimes.com/gst/abstract.html?res=9D07E0DA123BE03ABC4D52DFB066838C609EDE [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] Musicians gather at Carreno's bier] // The New York Times, June 15, 1917. (англ.)
- ↑ Jean-Pierre Thiollet, 88 notes pour piano solo, "Solo nec plus ultra", Neva Editions, 2015, 51. ISBN 978 2 3505 5192 0.
Посилання ред.
Література ред.
- Belloni E. Teresa Carreño: colori di madre. — Milano: Charta, 2001.