Вікіпедія

Маркос Алонсо Пенья

Це іберійські ім'я та прізвище. Перше (батькове) прізвище цієї особи Алонсо, а друге (материне) прізвище Пенья.

Маркос Алонсо Пенья (ісп. Marcos Alonso Peña; 1 жовтня 1959, Сантандер — 9 лютого 2023) — іспанський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Ф
Маркос Алонсо
Особисті дані
Повне ім'я Маркос Алонсо Пенья
Народження 1 жовтня 1959(1959-10-01)[4][5]
  Сантандер, Іспанія
Смерть 9 лютого 2023(2023-02-09)[1][2][3] (63 роки)
Зріст 176 см
Громадянство  Іспанія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
Іспанія «Реал Мадрид»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1977–1979 Іспанія «Расінг» 51 (5)
1979–1982 Іспанія «Атлетіко» 90 (10)
1982–1987 Іспанія «Барселона» 124 (28)
1987–1989 Іспанія «Атлетіко» 29 (2)
1989–1990 Іспанія «Логроньєс» 8 (1)
1990–1991 Іспанія «Расінг» 7 (3)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1979 Іспанія Іспанія U-19 1 (0)
1979 Іспанія Іспанія U-20 3 (0)
1978 Іспанія Іспанія U-21 3 (0)
1980–1982 Іспанія Іспанія U-23 2 (0)
1981–1985 Іспанія Іспанія 22 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1995–1996 Іспанія «Райо Вальєкано»
1996–1998 Іспанія «Расінг»
1998–2000 Іспанія «Севілья»
2000–2001 Іспанія «Атлетіко»
2002 Іспанія «Реал Сарагоса»
2004–2006 Іспанія «Реал Вальядолід»
2006–2007 Іспанія «Малага»
2007–2008 Іспанія «Гранада 74»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав, зокрема, за «Атлетіко» та «Барселону», а також національну збірну Іспанії, у складі якої став срібним призером чемпіонату Європи 1984 року. Після завершення кар'єри футболіста тренував ряд відомих іспанських клубів.

Клубна кар'єра ред.

Народився 1 жовтня 1959 року в місті Сантандер. Вихованець футбольної школи клубу «Реал Мадрид».

У дорослому футболі дебютував 1977 року виступами за «Расінг»[6], в якому провів два сезони, взявши участь у 51 матчі Ла Ліги. З другого сезону 1978/79 став основним гравцем клубу, який зайняв 17 місце та вилетів у Сегунду.

Після цього влітку 1979 року Маркос перейшов у столичне «Атлетіко»[7]. У команді з Мадрида він грав три сезони і був основним гравцем, після чого за 150 мільйонів песет перейшов у «Барселону», ставши найдорожчим трансфером країни. У першому ж сезоні Маркос виграв з командою свій дебютним трофей, ним став Кубок Іспанії, у фіналі якого Алонсо забив вирішальний переможний гол на 90 хвилині у ворота рідного «Реалу» (2:1)[8]. Того ж року нападник виграв з командою ще й Кубок ліги та Суперкубок Іспанії, беручи участь в обох вирішальних матчах.

У сезоні 1984/85 Маркос із каталонцями виграв чемпіонат Іспанії. Проте найбільшим матчем для Маркоса став Фінал Кубка європейських чемпіонів 1986 року, в якому він був одним з чотирьох гравців своєї команди, який не забив післяматчеве пенальті — воротар «Стяуа» Гельмут Дукадам не пропустив жодного голу і допоміг румунському клубу виграти найпрестижніший європейський трофей[9]. Натомість наступного місяця клуб виграв другий для себе і Маркоса Кубок іспанської ліги, який став останнім трофеєм для нападника у каталонському гранді. Всього Маркос відіграв за каталонський клуб п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, взявши участь у 124 матчах Ла Ліги.

Влітку 1987 року Маркос повернувся у «Атлетіко», де наступного року зазнав серйозну травму коліна[10]. Так і не повернувшись на колишній рівень, у сезоні 1989/90 він грав у Ла Лізі за «Логроньєс», а потім прийняв пропозицію свого першого клубу, «Расінга», що виступав наразі у Сегунді Б[11]. Маркос допоміг команді зайняти 1 місце та вийти у Сегунду за результатами сезону 1990/91, після чого завершив ігрову кар'єру[10].

Виступи за збірні ред.

1979 року провів одну гру у складі юнацької збірної Іспанії.

Протягом 1979—1982 років залучався до складу молодіжної збірної Іспанії. На молодіжному рівні зіграв у 8 офіційних матчах. Разом з нею був учасником молодіжного чемпіонату світу 1979 року в Японії та Московської олімпіади 1980 року.

25 березня 1981 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Іспанії в матчі зі збірної Англії[12].

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 22 матчі, забивши 2 голи. Він був частиною команди, що 21 грудня 1983 року виграла історичний матч проти Мальти (12:1)[13]. Свій єдиний гол забив проти Ісландії у своєму передостанньому матч 12 червня 1985 року у Рейк'явіку[14].

У складі збірної був учасником чемпіонату Європи 1984 року у Франції, де разом з командою здобув «срібло» проте на поле не виходив.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 5 років, провів у формі головної команди країни 22 матчі, забивши 2 голи.

Кар'єра тренера ред.

Після завершення ігрової кар'єри Маркос Алонсо залишився у футболі як тренер. Його перші кроки були на посаді помічника тренера Хорхе Д'Алессандро в «Атлетіко» в 1994 році[15].

Розпочав самостійну тренерську кар'єру Маркос 1995 року, очоливши тренерський штаб клубу «Райо Вальєкано». Він привів клуб до першої в історії перемоги над «Реалом» на його полі (2:1), а по завершенню сезону 1996 року став головним тренером «Расінга», з яким працював два роки у Ла Лізі.

Згодом протягом 1998—2000 років очолював тренерський штаб «Севільї». У першому сезоні клуб зумів вибороти право на вихід у Ла Лігу, але там у наступному сезоні клуб зайняв останнє 20 місце, після чого Маркос покинув клуб.

2000 року прийняв пропозицію попрацювати у «Атлетіко», але не зумів повернути команду у Ла Лігу, через що залишив мадридський клуб 2001 року.

У кінці сезону 2001/02 очолив клуб «Реал Сарагоса», якому не зумів допомогти зберегти прописку в елітному дивізіоні. Це був останній клуб з Ла Ліги у кар'єрі Маркоса. Надалі він працював у Сегунді з клубами «Реал Вальядолід», «Малага» та «Гранада 74», головним тренером якої Маркос Алонсо Пенья був з 2007 по 2008 рік.

Особисте життя ред.

Син футболіста Маркоса Алонсо Імаса і батько футболіста Маркоса Алонсо Мендоси[16][17].

Титули і досягнення ред.

Барселона
Збірна Іспанії

Примітки ред.

  1. ↑ а б Fallece Marcos Alonso Peña
  2. ↑ а б SDNA Μάρκος Αλόνσο Πένια
  3. ↑ а б Muere Marcos Alonso a los 63 años — RTVE, 2023.
  4. ↑ Enciclopèdia de l'esport català — Grup Enciclopèdia, 2012.
  5. ↑ FBref
  6. ↑ Históricos. Web del Racing de Santander. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 24 квітня 2018.
  7. ↑ El Mundo Deportivo, 06/08/1979. Архів оригіналу за 28 жовтня 2017. Процитовано 24 квітня 2018.
  8. ↑ 2–1: ¡Que final! [2–1: What a final!]. Mundo Deportivo (Spanish) . 5 червня 1983. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 24 квітня 2014.
  9. ↑ Duckadam inspires Steaua. UEFA. 18 квітня 2006. Архів оригіналу за 5 травня 2020. Процитовано 27 вересня 2013.
  10. ↑ а б El Mundo Deportivo, 13/04/1991. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
  11. ↑ Marcos y su volver a empezar [Marcos starting all over]. Mundo Deportivo (Spanish) . 13 квітня 1991. Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
  12. ↑ El País, 26/03(1981. Архів оригіналу за 25 квітня 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
  13. ↑ La Vanguardia, 22/12/1983. Архів оригіналу за 20 лютого 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
  14. ↑ Ficha del Islandia-España en Siguealaroja. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 24 квітня 2018.
  15. ↑ El Mundo Deportivo, 02/11/1994. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 24 квітня 2018.
  16. ↑ Spain unveil provisional party. UEFA. 30 червня 2009. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 26 квітня 2010.
  17. ↑ Bhardwaj, Vaishali (27 березня 2018). From grandfather, to father to son: Chelsea's Marcos Alonso makes football history with Spain debut. London Evening Standard. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 28 березня 2018.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маркос_Алонсо_Пенья&oldid=40410711