Мануйлівка (Новоукраїнський район)
Ману́йлівка — село в Україні, у Маловисківській територіальній громаді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Населення становить 842 осіб. Колишній центр Мануйлівської сільської ради, до складу якої входить також с.Лутківка. Село виникло наприкінці XVIII століття [1] [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.].
| село Мануйлівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Кіровоградська область |
| Район | Новоукраїнський район |
| Громада | Маловисківська міська громада |
| Облікова картка | Облікова картка |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1787 р. |
| Населення | 842 |
| Поштовий індекс | 26207 |
| Телефонний код | +380 5258 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°36′12″ пн. ш. 31°42′05″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д.Координати: 48°36′12″ пн. ш. 31°42′05″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
184 м |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Мануйлівка | |
 Мануйлівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Історія ред.
Село Мануйлівка є центром Мануйлівського старостинського округу, до складу якого також входить село Лутківка. Розташоване у верхів'ї річки Мала Вись, що належить до басейну Південного Бугу. Територія Мануйлівського старостинського округу лежить у південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. У надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини : глина, пісок, камінь. Територія старостинства багата на родючі чорноземи, в селі є кілька ставків на р. Мала Вись.
Залюднена місцева територія була здавна, тут трапляються випадкові знахідки: нуклеуси, уламки кам'яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки старої кераміки. На межах з сусідніми населеними пунктами (Паліївка, Олексіївка) є два кургани залізного віку.
Утворення села пов'язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у XVIII столітті. Дана територія до середини XVIII ст. входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком у джерелах згадуються у верхів'ях р. Мала Вись, в «байраках» Довгенькому, Густому, Ясеновому пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця». В с. XVIII ст. незалюднена територія біля витоків Малої Висі належала певний час командиру Новосербії генералу Івану Хорвату.
Як встановив дослідник Б. Шевченко, у 1772 році, після спустошливого нападу ординців, на захід від земельної дачі Олексія Лутковського 1248 десятин під заснування слободи отримав офіцер Чорного гусарського полку — капітан Крита (Кріть). Також він в окрузі 1-ї роти полку мав ще 158 десятин рангових земель, у тому числі 18 десятин під вигін та садибу. На землях капітана Крити й почалося формування сучасного села Мануйлівка, яке спочатку називалося «слободою Критовою». Наприкінці XVIII століття певний час власником села був Мойсєй Звєрєв, який розділив ці володіння між власними доньками[1].
Перша детальна статистична інформація в доступних писемних джерелах про с. Мануйлівка відноситься до 1787 року. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача №75: «Д.(деревни) Манойловки капитана Крити», у якій тоді проживало 68 чоловіків та 70 жінок (всього 138 чол.), розмір дачі-1248 дес. «удобной земли». Документального пояснення походження сучасної назви села немає; можливо, від ймовірного імені «капітана Крити»: Мануйло, Мануїл. Також є ймовірним походження назви "Мануйлівка" від імені землевласника Мануйла Поповича, який у XVIII ст. короткий час володів "дачею" під вівцезавод на лівому березі Малої Висі. Місцеві дворяни- землевласники влаштували тут економію, збудували згодом досить великий і розкішний маєток. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян — кріпаків.
У першій половині XIX століття село розвивалося, і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. На мапах його підписують: «Мануйловка (Маргаричева)». На 1856 рік Мануйлівка була поділена між трьома власниками: капітаном артилерії Іваном Вікторовичем Лутковським (30-32 двори), поміщицею Котовічевою (14 дворів) та поміщиком Котовічем (10 дворів). У с. XIX століття у «Списку населених місць Херсонської губернії» 1859 року село Мануйлівка формально розділене на два окремі населені пункти з 30 і 24 дворами.
В 1861 році місцеві кріпаки отримали волю та у власність — свої наділи середнім розміром близько 4 десятин. У другій половині XIX століття на території сучасної Мануйлівки, на мапах та в державній статистиці, позначають два окремі населені пункти: Мануйлівка (Котовича) та Мануйлівка (Маргаричева), також вживаються назви «Обертасова», «Перша частина», «Друга частина». За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» «деревня Мануйловка 1-я часть (Маргаричева, Абертасова)» нараховувала 54 двори, 323 чол. населення; «деревня Мануйловка 2-я часть (Котовичева) с экономией Н.Ф. Мяновского»- 46 дворів, 233 чол. населення. Також поруч з Мануйлівкою згадується хутір Грохольського.
У 1860-х роках на мапах біля Мануйлівки вперше позначають забудови під назвою «хутір Обертасова». Подружжя дворян Абертасових - Костянтин Олександрович та Юлія Олександрівна - в ІІ пол. ХІХ ст. були місцевими землевласниками. Згодом тут постане великий цегляний панський будинок, приміщення якого за радянської влади використовувалося під маслозавод у 1930—1960-х роках XX століття, та під плодово-консервний завод у 1960—1990-х роках. На початку XX століття цей будинок та територія поблизу села були частиною значних земельних володінь розміром близько 5,5 тис. десятин графа польського походження Казимира Карловича Сцібор — Мархотського. Крупними місцевими землевласниками також були Н. Ф. Мяновський, Фон Мейстер, що придбав землі Грохольських. На 1916 р. в Мануйлівці 1-й частині (Маргаричева, Абертасова) нараховувалось 118 господарств, 570 чол. населення. З кінця XIX століття тут діяв відділок церковно — приходської школи, а бл. 1909 р. була побудована земська школа; згадується й заклад торгівлі - «винна лавка». В селі Мануйлівка 2-га частина (Котовіча) було 79 господарств, 290 чол. населення.
Під час подій революції та громадянської війни 1917—1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, в лютому 1918 року в Мануйлівці вперше було проголошено встановлення радянської влади. Політична боротьба супроводжувалась і кровопролиттям: в 1918 р. був убитий повстанцями місцевий житель, прихильник більшовицьких ідей, Підопригора О. З.. Уродженець села Сінельник Г. М. у 1919 році очолював «надзвичайну комісію» (НК) в м. Новомиргород та був членом більшовицького ревкому, за що також був убитий антибільшовицькими повстанцями. Жителі села у цей період були свідками жорстоких бойових сутичок між більшовицькими частинами, німецько-австрійськими військами, армією УНР, загонами отамана Нестора Махна, білогвардійцями генерала Денікіна, повстанцями Холодноярської республіки.
У 1921—1922 роках в селі остаточно було встановлено радянську владу, тут діяла Рада селянських депутатів, комітет бідноти, організатором якого був місцевий селянин Волощук Пилип. В системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село Мануйлівка вже не поділялося на частини, а стало єдиним населеним пунктом, центром окремої Мануйлівської сільради. Колишні самостійні села- частини Мануйлівки стали кутками цього села з власними назвами — «Котовіча», «Маргаричева». Із закінченням громадянської війни в 1920—1921 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. На лівому березі Малої Висі, навпроти Мануйлівки, утворився новий населений пункт — Новокостянтинівка, який був окремим селом у 1920—1960-х роках XX століття у складі Мануйлівської сільської ради, а згодом приєднаний до села Мануйлівка. В 1922 році тут народився майбутній видатний педагог, послідовник В. Сухомлинського, заслужений учитель УРСР, краєзнавець Г. М. Перебийніс. У 1921—1922 роках місцеві селяни пережили Голодомор. В роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. У 1925 році незаможні селяни Мануйлівки утворили товариство «Поновлена праця». У 1920-х роках у приміщенні Мануйлівської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа на чолі з директором Пономарьовою Н. М.
У 1928 році в усіх тутешніх селах почалась примусова колективізація, були утворені СОЗи: «Червоний пролетар» в Мануйлівці, ім. Калініна та ім. Дзержинського в Новокостянтинівці. З переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Мануйлівці в 1930 році було утворено колгосп імені газети «Комуніст», у Новокостянтинівці — колгосп «Червоний путіловець». Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», в ході якого цілі родини втратили землю та майно, й опинилися в далекому Сибіру, чи були вислані на околиці сіл. Є відомості й про активний опір колективізації. В 1932—1933 роках жителі сіл Мануйлівка, Новокостянтинівка, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. Мануйлівка, за невиконання плану хлібозаготівель, була занесена на сумнозвісну «чорну дошку», восени 1932 року місцеві активісти й комсомольці провели «викачку» продовольчих запасів селян у фонд хлібозаготівлі, прирікши людей на голодну смерть. За спогадами очевидців, в період Голодомору померло близько половини сельчан [Архівовано 28 листопада 2021 у Wayback Machine.], мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей.
У 1930—1931 роках приміщення панського маєтку в Мануйлівці було переобладнане під маслозавод, який працював тут до 1965 року. В другій половині 1930-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. В 30-ті роки продовжувала працювати Мануйлівська школа, яка була реорганізована з початкової у семирічну, а напередодні 1941 року - в середню. У с. Новокостянтинівка, у 1932—1933 роках, в будинку «розкуркуленого» селянина Жука, було створено початкову школу, яка діяла до її ліквідації к 1960-х роках.
Під час Другої світової війни (1939—1945) жителі Мануйлівки мужньо воювали в лавах Радянської армії, пережили страхіття нацистської окупації. Під наглядом старости, поліцаїв вони важко працювали на окупантів на полях місцевого «господарського двору», прибиранні доріг взимку. Десятки молодих людей стали «остарбайтерами» - були насильно вивезені до Рейху на примусові роботи. Інші по кілька разів, ризикуючи життям, втікали з потяга до Німеччини. Близько 246 жителів Мануйлівки, Лутківки, Новокостянтинівки в 1941—1945 рр. пішли на фронт, з них 156 загинули, 68 в роки війни нагороджені радянськими орденами і медалями. Прославились на фронтах уродженці Мануйлівки-військовий льотчик Ф. І. Касьян, офіцер-артилерист І. Ф. Ладига. 13 березня 1944 року бійці 33-го Гвардійського стрілецького корпусу, при підтримці 48-го стрілецького корпусу, звільнили населені пункти сільради від нацистських окупантів. У ці дні на кладовищі с. Мануйлівка було утворено братську могилу радянських воїнів, які загинули у боях поблизу села в 1941, 1944 роках. Згодом, у середині 1950-х років, її було урочисто перенесено в центр села. Зараз встановлено особи 7 (потребує уточнення) з 26 похованих тут бійців.
Після Перемоги, ціною самовідданої і важкої праці місцевих жителів, були відбудовані і налагодили роботу місцеві господарства — колгоспи ім. газети «Комуніст», «Червоний путіловець», Мануйлівський маслозавод. В 1946—1947 роках до повоєнних нестатків і розрухи додався голод. В 1950 році три місцеві господарства були об'єднані в один великий колгосп ім. 17-ї партконференції, контора якого розмістилась в с. Мануйлівка. В 1954 році сусідні Олексієво-Лутківська та Мануйлівська сільські ради були об'єднані в одну — Мануйлівську, село стало її центром. У 1955 році в центрі с. Мануйлівка було встановлено пам'ятник над братською могилою радянських бійців. У 1960-ті роки колгосп ім. 17-ї партконференції, серед інших господарств, став одним з провідних у районі, і спеціалізувався на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби, вирощуванні зернових і технічних культур.
Наприкінці 1960-х років за сумлінну працю бригадир Синельник В. В. та доярка Касьян Л. Д. були нагороджені орденом Леніна, ще 5 колгоспників — орденами Трудового Червоного Прапора, в тому числі — голова колгоспу Чабан Г. Т.[2] Значна частина прибутків колгоспу була направлена на розвиток соціальної сфери сіл Мануйлівка і Лутківка. У 1966 році завершено будівництво приміщення Будинку культури в с. Мануйлівка на 350 місць, до районного центру було прокладено дорогу з твердим покриттям (бруківку), розпочато будівництво колгоспної їдальні, лазні. Наприкінці 1960-х років було повністю завершено електрифікацію будинків жителів сільської ради. В 1965 році Мануйлівський маслозавод було перепрофільовано в плодоовочево-консервний, якісна продукція якого постачалася до інших республік СРСР.
У 1970-ті роки, в результаті реорганізації, було утворено колгосп ім. Щорса з центральною садибою в Мануйлівці, який під керівництвом голів Горщака Д. Л. та Ніколенка В. І. досяг значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. В 1977 році в селі було заново упорядковано територію навколо братської могили радянських воїнів, встановлено скульптуру Матері в скорботі.
У 1983 році в Мануйлівці було споруджено нове сучасне приміщення восьмирічної школи, у якій почали навчатися й діти з сусідньої Лутківки. В 1991 році школа стала середньою, а з 2001 року - реорганізована на перший у Маловисківському районі навчально-виховний комплекс «ЗОШ — ДНЗ».
У 1980-ті роки семеро жителів Мануйлівської сільської ради проходили службу в Афганістані, з них троє були нагороджені орденами Червоної зірки. У 1984 році в Афганістані загинув у бою житель с. Мануйлівка прапорщик Сергій Водолазко, в 1987 році на його честь названо головну вулицю села, створено сквер та споруджено пам'ятний знак. У другій половині 1980-х років на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працювали жителі села Клименко М., Дозор П., Бівзюк М., Геращенко В., Федоров В., Бахмач О., Фуніков В., Сєров С., Кілик І.
1990-ті роки в Незалежній Україні пройшли для жителів Мануйлівки та Лутківки як період серйозних змін та випробувань. У ході аграрної реформи колгоспники стали власниками паїв, колгосп ім. Щорса було реорганізовано на КСП. У 2000-х роках власники паїв утворили 2 господарства нового типу — СТОВ «Славутич» та «Довіра», 4 фермерські господарства. Згодом СТОВ «Довіра» припинило діяльність, частину місцевих паїв орендує СТОВ «Карат»[3].
17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Маловисківського району, село увійшло до складу Новоукраїнського району[4].
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 914 осіб, з яких 392 чоловіки та 522 жінки[5].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 845 осіб[6].
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| Українська | 97,98 % |
| Російська | 1,78 % |
| Молдовська | 0,24 % |
Освіта ред.
Перші документальні відомості про заклади освіти в с. Мануйлівка відносяться до 1890 року, у якому тут вже діяла церковно — приходська школа грамоти. Згодом, бл.1909 року, в селі була побудована й розпочала роботу земська школа. В радянський період сільська школа зазнала реорганізацій, і була початковою, семирічною, середньою дев'ятирічною, неповною середньою, а з 1991-го — знову середньою школою. З 2001 р. на базі ЗОШ було створено перший у районі навчальний заклад нового типу: Мануйлівський навчально — виховний комплекс «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад»[2] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.].
В 30-х — 60-х роках ХХ століття в с. Новокостянтинівка, яке тепер є частиною с. Мануйлівка, діяла Новокостянтинівська початкова школа.
Видатні особистості ред.
- Григорій Миколайович Перебийніс [Архівовано 1 квітня 2020 у Wayback Machine.] (1922—2006)[8] — видатний педагог, послідовник В. Сухомлинського, директор Маловисківської школи № 3, краєзнавець . Народився в Мануйлівці (Новокостянтинівці), навчався в Мануйлівській школі, в 1946 р. короткий час працював тут вчителем початкових класів (класоводом).
- Іван Федорович Ладига [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] (1920—2010)[3] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — видатний військовий — науковець, артилерист, професор. Народився в с. Мануйлівка, навчався в школі.
- Федір Іванович Касян — відомий військовий льотчик, учасник радянсько — німецької війни 1941—1945 років. Народився в с. Мануйлівка .
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ kokm_admin. Кіровоградський обласний краєзнавчий музей — Прес-реліз. www.kokm.kr.ua (uk-UA) . Процитовано 22 березня 2020.
- ↑ «Історія міст і сіл УРСР»
- ↑ СТОВ «Карат»
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Кіровоградська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Перебийніс Григорій Миколайович — wiki. wiki.library.kr.ua. Архів оригіналу за 1 квітня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
Посилання ред.
- Погода в селі Мануйлівка [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- «Часопис» Персональний блог вчителя історії Мануйлівського НВК Постолюка П. І. [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Кіровоградської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |