Малий мажорний септакорд
Малий мажорний септакорд — септакорд, що складається з великої та двох малих терцій, що утворюється за допомогою додавання до мажорного тризвуку малої септими. У натуральному та гармонічному мажорі, а також у гармонічному мінорі малий мажорний септакорд будується на п'ятому, тобто домінантовому ступені, і тому зазвичай називається домінантсептакордом.
Натомість, в натуральному мінорі та мелодичному мажорі малий мажорний септакорд будується від сьомого ступеню, відтак він не є домінантсептакордом.
Домінантсептакорд в історії музики ред.
Композитори епохи Відродження уявляли гармонію як послідовність інтервалів, а не акордів, «проте, певні дисонансні звучності свідчать про те, що домінантний септакорд зустрічався досить часто».[1]
Монтеверді (зазвичай вважається першим, хто використав акорд V7 без підготовки[2]) та інші композитори раннього бароко починають розглядати септакорд V ступеню як початок функціональної гармонії.
Нижче наведено уривок із «Lasciatemi Morire» Монтеверді, Lamento d'Arianna (1608). У ньому домінантний септакорд (червоним кольором) оброблений консервативно, «підготовлений і розв'язаний як затримання, що чітко вказує на його дисонансний статус».[1]
V7 постійно використовувався протягом класичного періоду з подібним трактуванням, що й у бароко. У період романтизму поступово впроваджується вільніше голосове ведення, що призвело до зменшення функціонального використання в періодипостромантизму та імпресіонізму, зокрема збільшилась кількість використовуваних дисонантних акордів домінантової функції (зокрема розширених), натомість використання малого мінорного — зменшилось. В академічній музиці XX століття або свідомо використовувалась функційна гармонія, або ж навпаки, функційної гармонії уникало, відповідно уникаючи й домінантсептакорди. Натомість джазу і популярній музиці і надалі лишається властивою функціональна гармонія, зокрема й акорди V7.[1]
Уривок із «Мазурки фа мінор» Шопена (1849), соч. 68, No4, тт. 1–4 домінантсептакорди виділено червоним кольором: «септима до цього часу майже набула консонатного статусу».[1]
![{
\new PianoStaff <<
\new Staff <<
\new Voice \relative c'' {
\clef treble \key f \minor \time 3/4
\override DynamicLineSpanner.staff-padding = #2
c4~(_\markup { \italic "sotto voce" } c8[ des] des[ c]
b\trill aes \once \override NoteHead.color = #red b4\< g')\!
bes,!( \once \override NoteHead.color = #red bes8[ c] c[ bes]
a8\trill gis \once \override NoteHead.color = #red a4\< f')\!
}
>>
\new Staff <<
\new Voice \relative c' {
\clef bass \key f \minor \time 3/4
r4 <aes c f> <aes c f>
r \once \override NoteHead.color = #red <g d' f> <g des' f>
r \once \override NoteHead.color = #red <ges des' fes> <ges c es>
r \once \override NoteHead.color = #red <f c' es> <f ces' es>
}
>>
>> }](http://upload.wikimedia.org/score/p/9/p91cebmj4thqy3axo8kndgdvy1uga1y/p91cebmj.png)
Обернення ред.
Обернення Основний тон Функційне позначення Тональне позначення
Для тональності C-durСептакорд квінта (V ступінь) V7 G7 Квінтсекстакорд терція (VII) V6
5G6
5Терцквартакорд квінта (ІІ) V4
3G4
3Секундакорд септима (IV) V
2G
2
Початкові такти фортепіанної сонати Моцарта до, K545 містять домінантні септакорди в оберненнях — терцкварт- і квінтсекстакорди:
 |
Завершальна каденція цєї ж частини містить септакорд в основному вигляді:
 |
У цьому уривку з першої частини струнного квартету op. 127 Бетховена септакорди в другому і третьому оберненнях створюють «величну і багату гармонію»[3] :
 |
Малий мажорний на інших ступенях ладу ред.
Малий мажорний септакорд може утворюватися і на інших ступенях ладу, якщо використовується альтерація. В цьому випадку септакорди дозволяють композитору модулювати в іншу тональність. Ця техніка надзвичайно поширена, особливо з класичного періоду, і прирвела до подальшого інноваційного використання домінантного септаккорду у функції подвійної домінанти (DD7, показано нижче), у ланцюгах домінантсептакордів (V7->V7->V7) і та використанні несправжніх домінантсептакордів (напр. #IV♭3♭5
6
5)
Розв'язання ред.
Домінантсептакорд найчастіше розв'язується в тонічний тризвук, при цьому септимовий тон повинен вестися тільки вниз на велику (в мінорі) або малу (в мажорі) секунду, таким чином переходячи в терцієвий тон тризвуку. Решта голосів, які складають простий домінантовий тризвук, йдуть за правилами мелодичного з'єднання: бас стрибком на кварту вгору або квінту вниз переходить в тоніку, в неї ж розв'язуються терцієвий (ввідний) і квінтовий тони. Таким чином, тонічний тризвук виявляється неповним — з пропущеним квінтовим тоном), але з потроєним основним.
Якщо ввідний тон знаходиться в одному з середніх голосів, його можна вести ходом на терцію вниз, тоді тризвук виходить повним[4].
Зменшена квінта у складі септкорду розв'язується зі звуженням, а збільшена кварта (якщо септима знаходиться нижче за терцію, як у другому такті нижче) розв'язується з розширенням. Септима завжди розв'язується поступово вниз[5][6] а терція розв'язується вгору до тоніки[4], хоча в таких випадках основний тон акорду може знадобитися потроїти.[5]
![{
\override Score.SpacingSpanner.strict-note-spacing = ##t
\set Score.proportionalNotationDuration = #(ly:make-moment 1/12)
\new PianoStaff <<
\new Staff <<
\relative c' {
\clef treble \key bes \major \time 2/4
r8 <es a>-.\p <d bes'>-.[ <c' es a>-.] <bes d bes'>-.\ff r
}
>>
\new Staff <<
\new Voice \relative c {
\clef bass \key bes \major \time 2/4
\stemUp <d bes'>8 \stemNeutral <f c'>-.[_\markup { \concat { "V" \raise #1 \small "7" \hspace #1.2 "I" \hspace #2 "V" \raise #1 \small "7" \hspace #1.7 "I" } }
bes-.] <f, f'>-. <bes, bes'>-. r \bar "|."
}
\new Voice \relative c, {
\clef bass \key bes \major \time 2/4
\stemDown bes8
}
>>
>> }](http://upload.wikimedia.org/score/n/r/nrtne076fj9ifewpzneq23z01plqie0/nrtne076.png)
Обернення домінантсептакорду також розв'язуються у тонічний тризвук за винятком секундакторду, який розв'язується у тонічний секстакорд:
Розв'язання домінантсептакорда та його обернень: А — повний домінантсептакорд; B — неповний домінантсептакорд; C — квінтсекстакорд; D, E — терцквартакорд; F — секундакорд.
Малий мажорний септакорд у блюзовій гармонії ред.
У рок -та поп-музиці, що продовжують традиції блюзу, септакорди IV і V ступенів «майже завжди» є домінантсептаккордами (іноді з додатковими тонами), при цьому тонічний акорд найчастіше є мажорним тризвуком. Приклади: пісні «Rock Around the Clock» і «Fanny Mae» Бастера Брауна. Інколи у вигляді домінантсептакорду представлена також і тоніка, наприклад у піснях «Back in the USA» Чака Беррі та «Your Mama Don't Dance» Loggins і Messina.[8] Використовуваний здебільшого в перші 15 років ери рок-музики, тонічний малий мажорний септакорд звучить дещо «ретроспективно» (наприклад, «Roll With It» гурту Oasis) . В пісні «Rock and Roll Music» Чака Беррі малий мажорний септакорд використаний на усіх основних ступенях — I, IV та V.[9]
Несправжні септакорди ред.
Домінантновий септакорд є енгармонічно рівним збільшеному квінтсекстакорду подвійної домінанти, відомого в західній теорії музики як «німецький акорд». Такий акорд інколи називають «несправжнім»[10] або «хибним» домінантсептакордом. Наприклад, септакорд A ♭ –C–E ♭ –F ♯ (яка зазвичай розв'язується в G) енгармонічно рівний септакорду A ♭ –C–E ♭ –G ♭ (яка зазвичай розв'язується в D ♭):
Примітки ред.
- ↑ а б в г Benward & Saker (2003), vol. 1: p. 201.
- ↑ Goldman (1965), p. 39.
- ↑ Radcliffe, P. (1965, p. 99) Beethoven's String Quartets. London, Hutchinson.
- ↑ а б Benjamin, Horvit, and Nelson (2008). Techniques and Materials of Music, pp. 46–47. ISBN 0-495-50054-2.
- ↑ а б Benward & Saker (2003), vol. 1: pp. 202–204.
- ↑ Benward & Saker (2008), vol. 2: p. 343
- ↑ Allen Forte (1979). Tonal Harmony in Concept & Practice, p. 145. Third edition. ISBN 0-03-020756-8.
- ↑ Stephenson, Ken (2002). What to Listen for in Rock: A Stylistic Analysis, p. 82. ISBN 978-0-300-09239-4.
- ↑ Stephenson (2002), p. 75.
- ↑ М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] / переклад Є. Дроб'язка.- Київ, 1948
Література ред.
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
- М. Римський-Корсаков Практичний підручник гармонії [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.] / переклад Є. Дроб'язка.- Київ, 1948