Малголленд Драйв (фільм)

фільм 2001 року

«Малголленд Драйв» (англ. «Mulholland Drive») — психологічний трилер, знятий у сюрреалістичній манері, написаний і поставлений Девідом Лінчем 2001 року. У головних ролях знялися Наомі Воттс, Лора Геррінґ та Джастін Теру.[2]

Малголленд Драйв
Mulholland Drive
Жанр трилер
нео-нуар
драма
Режисер Девід Лінч
Продюсер П'єр Едельман
Сценарист Девід Лінч
У головних
ролях
Наомі Воттс
Лора Геррінґ
Джастін Теру
Енн Міллер
Оператор Пітер Демінгd
Композитор Анджело Бадаламенті
Художник Jack Fiskd
Кінокомпанія Le Studio Canal Plus
Les Films Alain Sarde
Asymmetrical Productions
Babbo, Inc.
The Picture Factory
Дистриб'ютор Universal Pictures
Тривалість 146 хв.
Мова англійська
Країна США США
Рік 2001
Дата виходу 12 жовтня 2001
Кошторис $15 млн.
Касові збори $20 112 339[1]
IMDb ID 0166924
www.mulholland-drive.com
CMNS: Малголленд Драйв у Вікісховищі

Фільм було високо оцінено багатьма критиками, отримав приз за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі 2001 року та номінацію на премію «Оскар» у тій самій категорії.

Історія створення ред.

Із самого початку сценарій та сюжет було написано для зйомки телевізійного серіалу. Містичного та заплутаного — щось на зразок Лінчевого «Твін Піксу». За шість тижнів зйомок замовнику (американська телекомпанія ABC) було представлено на розсуд пілотну версію серіалу. Продюсери каналу відмовились від співпраці з режисером, пояснивши свій вчинок незадоволенням роботою режисера.

Відтак, Девід Лінч дописав сценарій (сюжет серіалу мав бути значно простішим, аніж сюжет фільму) та взявся за зйомку фільму. На головні ролі він узяв двох актрис — Наомі Вотс та Лору Герінг. Кастинг відбувся у досить дивний спосіб — актрис відібрали лише за фотокартками та півгодинної розмови опісля. Лінч стверджував, що не був знайомий із акторськими здібностями Наомі та Лори до зйомок у «Малголленд драйв».

Фільм присвячений Дженніфер Сайм — молодій актрисі, чия історія схожа з історією Бетті — героїні Наомі Вотс. Ця дівчина пішла з життя, коли роботу над більшою частиною фільму було вже завершено.

 
Малголленд драйв (вулиця)[en], нічний вид

Малголленд драйв (вулиця)[en] — названа на честь легендарної фігури в історії Лос-Анджелесу, інженера-будівельника, Вільяма МалГолланда[ru]. З дороги відкривається чудовий вид на бассейн Лос-Анджелесу, долину Сан-Фернандо і пам'ятник Голлівуду. У цьому районі розташовані найексклюзивніші та найдорожчі будинки у світі, власниками яких є зірки, що живуть вдовж вулиці. Багато з цих будинків розміщені подалі від дороги та пропонують величний вид на центр Лос-Анджелесу.

Синопсис ред.

«Любовна історія у місті мрій», — так пояснює свій фільм режисер. При цьому зміст та жоден із символів Лінч відмовився пояснювати. «Мені приємно слухати, як по-різному трактують люди мої фільми», — пояснив Девід.

Фільм розповідає глядачеві про темноволосу дівчину Риту (Лора Герінг), яка в результаті аварії втрачає пам'ять. Вона знайомиться із блондинкою Бетті (Наомі Вотс), талановитою молодою акторкою. Разом вони намагаються відновити пам'ять Ріти. У цей час їм на шляху трапляються дивні речі: гроші, знайдені у сумочці Рити, труп у будинку Даян Селвін, чиє ім'я Рита випадково згадала тощо.

Друга частина фільму заплутаніша. У ній показують Даян Селвін — невдалу акторку, що перебуває в депресії через нерозділене кохання; утім Даян має зовнішність Бетті з першої частини (хоч тепер вже не така гарненька й доглянута). Її об'єктом пристрасті є Камілла, яка, однак, має зовнішність Рити з першої частини. Тобто кожна з цих жінок віддзеркалює особистість колишніх Бетті та Рити. «Рита — це та фантазія Бетті, якою б вона хотіла бачити Каміллу», — пояснює в одному з інтерв'ю Наомі Вотс.

Від часу виходу фільму безліч кінокритиків брались за інтерпретування сюжету стрічки. Найпопулярнішою є наступна версія: перша частина фільму — сон справжньої Даяни Селвін про те, якою вона хоче бачити себе та свою коханку Каміллу. Друга ж частина знайомить глядача зі справжньою Даяною, а не вигаданою Бетті, та з її жорстоким життям, у якому вона низько впала як у професійному, так і в особистому аспектах.

Та все ж після перегляду фільму зазвичай залишається значно більше запитань, аніж відповідей. Варто зауважити, що до офіційної DVD-копії фільму додається коментар Лінча, який, за словами режисера, може допомогти глядачеві під час розгадування фільму-загадки:[3]

  1. Зверніть увагу на початок фільму, бодай дві підказки з'являються ще до початку фільму.
  2. Зверніть увагу на появу у фільмі червоного абажура.
  3. Ви звернули увагу на назву фільму, на який Адам Кешер прослуховує актрис? Чи повторюється ця назва вдруге?
  4. Страшна автокатастрофа — Зверніть увагу на місце автокатастрофи.
  5. Хто дає ключ і чому?
  6. Зверніть увагу на халат, попільничку та кавове горнятко.
  7. Що відчувається, осмислюється та що зібрано в клубі «Silencio»?
  8. Чи один лише талант допоміг Каміллі?
  9. Зверніть увагу на події, що оточують людину, що позаду «Winkies».
  10. Де тітка Рут?

У ролях ред.

 
Наомі Воттс, Девід Лінч, Лора Геррінг і Джастін Теру на Каннському кінофестивалі (2001).
Актор Роль
Наомі Воттс Бетті Елмс / Даяна Селвін Бетті Елмс / Даяна Селвін
Лора Геррінґ Ріта / Камілла Роудс Ріта / Камілла Роудс
Джастін Теру Адам Кешер Адам Кешер
Енн Міллер Кетрін «Коко» Ленуа Кетрін «Коко» Ленуа
Марк Пеллегріно Джо Джо
Роберт Форстер Гаррі Макнайт детектив Гаррі Макнайт
Брент Бріско Ніл Домгард детектив Ніл Домгард
Ден Гедайя Вінченцо Кастільяні Вінченцо Кастільяні
Анджело Бадаламенті Луїджі Кастільяне Луїджі Кастільяне
Лі Грант Луїза Боннер Луїза Боннер
Джеймс Карен Воллі Браун Воллі Браун
Меліса Джордж Камілла Роудс Камілла Роудс
Біллі Рей Сайрус Джин Джин

Стиль ред.

Часто стиль фільмів Девіда Лінча окреслюють як «жахливий», «темний» та «чудернацький». Усіляко сприяють цьому засоби зйомки. Режисер часто застосовує різні позиції камери, за яких кут зйомки видається глядачам незвичним. Це привертає увагу. Режисер не відмовляється від непослідовності у зйомці планів, часом навіть у хаотичності. Для посилення ефекту Девід Лінч часто вдається до нестабільності у зйомці, тобто до руху камери. Такий ефект створює у глядача ефект присутності, зацікавленість у розвитку подій.

Девід Лінч дуже багато уваги приділяє звуковому супроводу. «Навколо так багато зайвих звуків», — пояснює режисер. За його словами, музика — невід'ємний елемент будь-якого фільму. Щодо трилерів, то вона має бути значно більш продуманою та нести за свобою неабияке змістове навантаження. Вкотре до зйомок Лінч залучив відомого композитора Анджело Бадаламенті (Angelo Badalamenti), з котрим співпрацював вже не вперше.

Критика ред.

Критики тепло зустріли фільм, про що свідчать приз за найкращу режисуру Каннського кінофестивалю 2001 року та номінація на премію «Оскар» у цій же ж категорії. Підбиваючи підсумки першого десятиліття XXI століття, асоціація кінокритиків Лос-Анджелеса, а також видання «Cahiers du cinéma» і «Time Out» визнали «Малголленд драйв» найкращим фільмом цих років. Такі видання, як Rolling Stone, Village Voice, Sunday Times і The Guardian включили фільм до трійки найкращих фільмів десятиліття. ВВС визначило картину найвеличнішою у XXI столітті[4].

У березні 2016 році фільм увійшов до рейтингу 30-ти найвидатніших ЛГБТ-фільмів усіх часів, складеному за результатами опитування понад 100 кіноекспертів, проведеного до 30-річного ювілею Лондонського ЛГБТ-кінофестивалю[5][6].

Дивись також ред.

Скала Малголланд (фільм, 1996)

Примітки ред.

  1. Mulholland Drive (2001) – Box Office Mojo. Box Office Mojo. Архів оригіналу за 21 жовтня 2012. Процитовано 13 лютого 2015.
  2. Малголленд Драйв [Архівовано 14 лютого 2015 у Wayback Machine.] на сайті IMDb(англ.)
  3. Mulholland Dr. (2001) — Trivia — IMDb [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
  4. Mulholland Drive tops greatest film poll (en-GB) . 23 серпня 2016. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 18 серпня 2019.
  5. The 30 Best LGBT Films of All Time. BFI (англ) . 15.06.2016. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 16.03.2016.
  6. Daniel Megarry. BFI Flare names the top 30 LGBT films of all time. Gay Times (англ) . 15.03.2016. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16.03.2016.

Посилання ред.