Максін Макс Карлович

російський актор і антрепренер, німецький кінопродюсер

Макс Карлович Максін (справжнє прізвище Пфайфер; нім. Max Pfeiffer; нар. 25 квітня (7 травня) 1881(18810507), Санкт-Петербург — пом. 5 вересня 1947, Берлін) — російський актор і театральний адміністратор, директор київських і одеських театрів (1913—1918), згодом — відомий німецький кінопродюсер.

Максін Макс Карлович
нім. Max Pfeiffer
Народився 7 травня 1881(1881-05-07)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 5 вересня 1947(1947-09-05) (66 років)
Берлін, Німеччина
Поховання Православний цвинтар Тегель
Діяльність кінопродюсер, актор театру
У шлюбі з Лідія Потєхінаd
IMDb ID 0679433

Життєпис ред.

Народився 1881 року. Освіту здобув у Петербурзі на гімназичному відділенні головного німецького училища святого Петра, Петрішуле (1895—1899).

Поступив на сцену у грудні 1901 року в м. Єлисаветграді (трупа Павла Павловича Гайдебурова).

Гастролював з братами Адельгеймами по Кавказу.

Грав у Бахмуті і в Гродно в акторки Імператорських театрів Софії Петрівни Волгіної.

Улітку 1903 року працював у дирекції Єкатеринодарського міського театру.

Зимового сезону 1903/1904 років працював у Новочеркаську.

Зимового сезону 1904/1905 років служив у м. Єлець у антрепренера Івана Андрійовича Панормова-Сокольського.

Виступав у гастролюючих трупах Петербурга, Одеси, Києва. За амплуа — коханець-фат.

Згодом сам став театральним адміністратором. Був членом київського Літературно-артистичного клубу.[1]

З 1913 року був уповноваженим дирекції Київської міської опери.[2]

1915 тримав антрепризу в міському театрі Києва, де з успіхом ставились спектаклі легкої комедії. 31 липня відбувся бенефіс директора трупи М. К. Максіна, спектакль (водевіль «Левъ Гурычъ Синичкинъ») носив урочистий характер — вся трупа, службовці і адміністрація театру вітали Макса Карловича з дебютом в антрепренерській діяльності. Актор С. Л. Кузнецов у своєму виступі відзначив його вміле регулювання театральним механізмом у важкі воєнні часи. Сезон тривав з 20 травня до 21 липня. Валовий збір склав 68 886 руб. 46 коп., витрати — 52 220 руб. Таким чином, М. К. Максін отримав чистий прибуток 16 666 руб 24 коп.[3]

1916 року тримав антрепризу в Київському театрі «Пел-Мел».[4] Часопис «Театр и Искусство» 1917 року (№ 1) відзначав фінансові успіхи театру — антрепренери Максін і Бунін отримали чистого прибутку понад 45 000 руб.

Згадується як адміністратор київського театру Бергоньє, в якому разом з відомим українофілом Петром Милорадовичем очолював Великий театр мініатюр Максіна-Милорадовича. 1917 року за підтримки П. Милорадовича в театрі Бергоньє ставив свої спектаклі Молодий театр легендарного Леся Курбаса.

1918 року в Одесі разом з П. Милорадовичем очолював театр «Мініатюр» в колишньому театрі «Колізей» — театрі Василя Вронського.[5]

Також згадується як орендатор київського театру «Бергоньє», який відмовлявся передавати приміщення цього театру створеному 1918 року Державному драматичному театру. У доповіді Раді Міністрів Української Держави Петро Дорошенко цей крок оцінював таким чином: «Зважаючи на те, що Максін є типичним для сього часу театральним спекулянтом: в Києві їм орендується в даний мент три театральні будинки; в двох він дає невисокого сорту фарс, а в третьому — власне в будинку театру „Бергоньє“, ним утримується дуже низькопробний театр мініатюр, який прислужується до грубого смаку юрби, находжу можливим ввійти з представленням, аби помешкання театру „Бергоньє“ було зреквізовано для потреби Державного драматичного театру».[6] Але через заперечення німецького командування, яке планувало використання театру для культурних потреб німецьких вояків, приміщення театру «Бергоньє» так і не було реквізоване.

1919 року М. Максін емігрував до Німеччини, де зробив успішну кар'єру кінематографіста.

1920 року створив у Берліні російський театр-кабаре «Голубий сарафан».

1921 року Макс Пфейфер починає перші кроки в царині кінематографу під керівництвом Карла Фройліха.

Згодом очолив знімальну групу Фріца Ланга. 1922 року зіграв роль у фільмі Ф. Ланга «Втомлена Смерть».

Також 1922 року Макс Пфейфер займається екранізацією літературної класики в кіногрупі знаного кінопродюсера Еріха Поммера. Серед найбільш відомих фільмів того періоду його творчості:

1928—1947 років працює в Берліні на кіностудії Universum Film AG (UFA) продюсером. Ця кіностудія від середини 1930-х років перетворилась на центр кіноіндустрії нацистського уряду Німеччини. При цьому Макс Пфейфер зміг залишатися незалежним продюсером — він продовжував ставити переважно аполітичні музичні комедії і розважальні фільми.

Макс Максін-Пфейфер помер 5 вересня 1947 року. Похований на берлінському православному кладовищі «Тегель» поруч з дружиною Лідією Потєхіною — могили розташовані в першому ряду 3-го кварталу.

Фільмографія ред.

  • 1928: Угорська рапсодія
  • 1929: Асфальт
  • 1929: Мелодія серця (Melodie des Herzens)
  • 1931: Бурі пристрасті (Stürme der Leidenschaft)
  • 1932: Я вдень, а ти вночі (Ich bei Tag und Du bei Nacht)
  • 1932: Quick
  • 1933: Авель з губною гармонікою (Abel mit der Mundharmonika)
  • 1933: Прекрасні дні в Аранхуесі (Die schönen Tage von Aranjuez)
  • 1933: Велике кохання молодого Дессауера (Des jungen Dessauers große Liebe)
  • 1934: Королева чардаша (Die Csardasfürstin)
  • 1934: Граючи з вогнем (Spiel mit dem Feuer)
  • 1935: Зроби мене щасливим (Mach' mich glücklich)
  • 1935: Пісня про кохання (Liebeslied)
  • 1935: Чорні троянди (Schwarze Rosen)
  • 1936: Боккаччо (Boccaccio)
  • 1936: Студент-жебрак (Der Bettelstudent)
  • 1936: Щасливі діти (Glückskinder)
  • 1937: Гаспарон (Gasparone)
  • 1937: Доля балерини (Sieben Ohrfeigen)
  • 1937: Мила, ти їдеш зі мною! (Und du mein Schatz fährst mit)
  • 1937: Фанні Елслер (Fanny Elßler)
  • 1938: Далі буде (Fortsetzung folgt)
  • 1938: Нанон (Nanon)
  • 1939: Жінка за кермом (Frau am Steuer)
  • 1940: Кора Террі (Kora Terry)
  • 1940: Цнотливий коханець (Die keusche Geliebte)
  • 1941: Жінки — все ж найкращі дипломати (Frauen sind doch bessere Diplomaten)
  • 1941: Танець з імператором (Tanz mit dem Kaiser)
  • 1943: Історії кохання (Liebesgeschichten)
  • 1943: Жінка на три дні (Eine Frau für drei Tage)
  • 1943: Ян і шахрай (Jan und die Schwindlerin)
  • 1944: Тромбоніст (Der Posaunist)

Родина ред.

Був одружений з відомою російською актрисою Лідією Потєхіною, яка свого часу працювала у київському Театрі «Соловцов».

Примітки ред.

  1. Руссова С. Н. Лирический герой В. Маккавейского. Мироощущение «Изгоя» [Архівовано 24 листопада 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Театр і музика //Газета «Рада», № 179. — 19 серпня 1913 року]
  3. Театр и Искусство, 1915. — № 32. — С. 593 [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  4. Хрещатик відомий і невідомий / М. О. Рибаков. — К.: Кий, 2003. — с. 255
  5. Евгений Деменок. Одесские кабаре и театры миниатюр (1909—1920 годы) [Архівовано 10 лютого 2021 у Wayback Machine.](рос.)
  6. Руслан Леоненко. Олександр Загаров у Державному драматичному театрі (Київ, 1918—1919): Організаційні Аспекти. — С. 198 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2022. Процитовано 26 червня 2022.

Посилання ред.