Макама
Мака́ма (араб. مقامة — збори, місце стояння) — жанр шахрайської новели в Середньовіччі в арабській, персько-таджикській і єврейській літературах. Герой макам — спритний і розумний хитрун, жертвами витівок якого стають переважно багатії та вельможі. Макама писалась від першої особи. Оповідач виступав очевидцем дій героя. Сюжет макам — одна чи декілька тісно пов'язаних між собою витівок шахрая. Маками писались у стилі садж (араб. — «голубине туркотіння», ритмізована проза, що має рими), об'єднувались у цикли («макамат») з єдиним оповідачем і єдиним героєм (останнє необов'язково). Макама виникла в арабомовній літературі. Її генезис нез'ясований. Судячи з етимології терміну, спочатку макамами звались оповідання, що розповідались оповідачем перед групою слухачів. Певне вони мали гумористичний характер. Як рудимент традиції усного оповідання може бути витлумачена і наявність у цих творах образу оповідача. Виникнення жанру маками тісно пов'язано із становленням феодального міста.
Перший і найбільш досконалий зразок макам — це «Збори Макам» («Макамат») Баді аз-Замана аль-Хамадані (969–1007), який писав по-арабськи, але жив на території сучасного Ірану. Широко відомий і інший класичний арабський цикл макам — «Макамат» аль-Харірі (1054–1122), що відрізняється від циклу Баді аз-Замана в основному гіпертрофованою витонченістю саджу. Блискучим пам'ятником даного жанру в персько-таджикській літературі є «Хамідове зібрання макам» («Макамат-і-Хамід»), створене у 1155 кадієм (суддею) міста Балха (Афганістан) Хамід ад-Діном Балхом († 1164). Використовуючи канони жанру, він, однак, не циклізував свої маками навколо одного героя. У циклі макам «Ти умудряєш мене» («Тахкмоні») Єхуда аль-Харізі (1165–1225), написаному на івриті в арабській частині Іспанії (Південь Іспанії), до обов'язкових компонентів структури і стилю макам додається так званий «Мусивний стиль» (органічне включення в текст безлічі цитат і зворотів із Біблії).
Макама — безпосередня попередниця європейської пікарескної прози. Найстаріший пам'ятник її «Життя Ласарільйо з Тормеса» може бути інтерпретований як цикл макам, в якому образ головного героя поєднався з образом оповідача. В арабській літературі кінця ХІХ — початку XX ст. були спроби відродити жанр маками, вливши в нього новий, злободенний зміст: «Розповідь Іси ібн Хішама» («Хадіс Іса ібн Хішам», 1906) Мухаммада аль-Мувайліхі (1858–1930) та ін[1].
Примітки ред.
- ↑ Краткая литературная энциклопедия. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 18 липня 2012.
Джерела ред.
- Крымский А. Е., Араб. поэзия в очерках и образцах, М., 1906;(рос.)
- Крачковский И. Ю., аль-И́азиджи, Избр. соч., т. 3, М., 1956;(рос.)
- Глускина Г. М., Неизд. рукописи сочинения Алхаризи «Тахкемони» в Гос. публичной б-ке в Ленинграде, М., 1960 (XXV Междунар. конгр. востоковедов. Докл. делегации СССР, [в. 193]);(рос.)
- Рашковская А. З., Макама Мувейлихи «Хадис Исы ибн Хишама», «Уч. зап. ин-та междунар. отношений», 1963.(рос.)
Посилання ред.
- Макама // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 8.
- Макама // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 311. — 634 с.