Вікіпедія

Любовичі (Коростенський район)

село в Житомирській області, Україна
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Любовичі.

Любо́вичі — село Малинської міської громади Коростенського району Житомирської області України. Колишній центр Любовицької сільської ради (до 17 липня 2020 року)[2], якій також підпорядковувались села Білий Берег, Новоселиця, Стасева, Ялцівка[3]. Населення — 518 осіб (на 2001 рік)[4].

село Любовичі
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Громада Малинська міська громада
Код КАТОТТГ UA18060130340037387
Облікова картка Любовичі 
Основні дані
Перша згадка 1569 (455 років)
Населення 518 (на 2001 рік)
Площа 2,069 км²
Густота населення 250,36 осіб/км²
Поштовий індекс 11632
Телефонний код +380 4133
Географічні дані
Географічні координати 50°47′32″ пн. ш. 29°25′35″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря 		141 м
Водойми річки Різня, Мутвиця
Відстань до
обласного центру 		100 км
Відстань до
районного центру 		10 км
Найближча залізнична станція Щебзавод
Відстань до
залізничної станції 		9 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Клубна, 8, с. Любовичі, Коростенський район, Житомирська область, Україна, 11632
Сільський голова Мельник Віктор Григорович
Карта
Любовичі. Карта розташування: Україна
Любовичі
Любовичі
Любовичі. Карта розташування: Житомирська область
Любовичі
Любовичі
Мапа
Мапа

Географія ред.

Любовичі розташувались за 4 км від міжнародної автотраси М07 (Київ — Ковель — державний кордон з Польщею на прикордонному переході «Ягодин») — поворот з траси на Ялцівку. В народі ця автотраса зветься «Варшавкою» та на території України збігається з європейським автомобільним шляхом E373 (Київ — Ковель — Люблін). Найближча залізнична платформа Щебзавод[5] Південно-Західної залізниці знаходиться за 9 км, а залізнична станція Малин[5] — за 12 км від села. Відстань до районного центру Коростень — 60 км, до обласного центру Житомир — 100 км, до столиці країни Київ — 80 км.

Село розташоване на правому березі річки Різня. На схід та північний схід від села, на лівому, протилежному, березі річки Різня, знаходиться Любовицьке лісництво. За декілька кілометрів на захід від Любовичів біля міжнародної автотраси М07 бере свій початок на висоті близько 160 м над рівнем моря річка Мутвиця, яка перетинає південну частину села[6]. На схід від села розташований ландшафтний заказник «Заплава пам'яті Небесної Сотні».

Клімат ред.

За класифікацією Кеппена клімат в Любовичах є вологим континентальним з теплим літом або Dfb-типу (Df — клімат помірно холодний з рівномірним зволоженням; третя літера використовується для позначення температури найтеплішого місяця року: b — тепло, 18—23 °С).

Найвища середня температура спостерігається в липні — близько 21 °С; найпрохолодніший місяць року — січень, з середньою температурою -3.8 °C. Варіація середньої температури за рік становить близько 24.8 °C. Середньорічна температура становить 8.7 °С.

Кількість опадів є значною, навіть під час найсухішого місяця. Найменша кількість опадів випадає в лютому — близько 39 мм. У липні опади сягають свого піку — близько 94 мм. Варіація опадів між найсухішим і найвологішим місяцями становить 55 мм. За рік тут випадає в середньому 677 мм опадів.

Клімат Любовичів (1991—2021)
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −1,7 −0,4 5,6 14,0 20,0 23,3 25,2 24,5 18,8 11,8 5,4 0,6 12,3
Середня температура, °C −3,8 −3 1,8 9,3 15,4 19,1 21,0 20,1 14,7 8,4 3,2 −1,4 8,7
Середній мінімум, °C −6,1 −5,9 −2,1 4,1 10,0 14,1 16,2 15,3 10,7 5,1 1,0 −3,5 4,9
Норма опадів, мм 42 39 47 51 66 74 94 61 59 48 48 48 677
Джерело: Climate-Data.org

Історія ред.

Люди селилися в цій місцевості з давніх часів. Як свідчення, між селами Пинязевичі й Любовичі збереглися високі могили-курганці.

1569-1793 роки ред.

З 1569 року після укладення Люблінської унії землі Малинщини входили до складу Волинського воєводства Речі Посполитої. Офіційною датою заснування села Любовичі вважається 1617 рік[7]. Натомість існують джерела, які свідчать про те, що 1569(1571) року Любовичі вже існували та належали роду Горностаїв[8][9].

На 1691 рік з 19 населених пунктів Київського повіту, які належали дідичу, київському хорунжому, Михайлу-Федору Єльцю ще 1648 року, вціліло лише 9 — Любовичі, Пинязевичі, Пиріжки, Малин, Павловичі, Головки, Новаки, Кам'янка та Сергіївка (належала до малинського маєтку, сьогодні не існує). Після закінчення повстання 1648—1657 років українського народу під проводом Богдана Хмельницького та Руїни у цих селах наприкінці XVII століття кількість населення була незначною внаслідок винищення поляками або примусового виселення за Дніпро на Лівобережжя. За наказом лівобережного гетьмана Івана Самойловича під час цього «згону» 40-тисячні загони українських та московських вояків знищували міста та села дощенту[10].

В період Гайдамаччини любовичани приєдналися до повсталих і розгромили поміщицький маєток, завдавши шкоди поміщикові Любнишевському на суму 649 злотих[11].

1747 року Любовичі разом з Ялцівкою належали барону Аврааму-Ернесту Дефресу[12][13].

1762 року Ігнацій Красицький (пізніше останній князь-єпископ Вармійський) отримав від материного спадку по лінії Єльців Любовичі, Ялцівку та Лумлю, а також 3909 злотих щорічно з дубецьких доходів і в Дубецько всі апартаменти на другому поверсі «палацу». Його брат Антоній отримав Плешевичі та Биків у воєводстві Руськім (зараз територія Мостиського району Львівської області). Мати ж їх Анна з роду Стажеховських, яка була народжена Маріанною Єлець, дочкою Яна-Вацлава Єльця, залишила за собою довічне володіння Дубецько[14].

1793-1917 роки ред.

1793 року після другого поділу Речі Посполитої землі Малинщини відійшли у складі новоствореного Ізяславського намісництва до Росії. З 1795 року у складі Радомисльського повіту Волинського намісництва[15]. З 1797 року у складі Радомисльського повіту Київської губернії.

 
Любовичі на російській військово-топографічній мапі Київської губернії, 1868 рік.

1864 року Любовичі разом з селами Білий Берег і Стасева та 2630 десятинами землі складало маєток, який належав генеральші Олімпії Дебан-Скоротецькій[13].

У «Географічному словнику королівства Польського...» видання 1884 року наводиться наступний опис села Любовичі:

…село, Радомисльський повіт, на лівому березі річки Ірші, 460 мешканців. Разом з Ялцівкою належало до великої спадщини стародавньої місцевої родини Єльців.

— Lubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 449. (пол.)

На початок XX століття в селі діяли школа грамоти, хлібний магазин, крамниця.

1902 року поблизу Любович була прокладена залізниця Київ — Ковель.

У другій частині 15-го тому «Географічному словнику королівства Польського...» з доповненнями, який вийшов друком 1902 року, міститься наступний опис:

…село над Різнею, Радомисльський повіт, муніципалітет — Малин, православна парафія — Заруддя (6 верст), поштова станція — Радомисль (24 версти), 150 домівок, 888 мешканців, гуральня (пол. gorzelnia), смолярня (пол. smolarnia), 861 десятина селянської землі, 2074 десятини власника (1000 десятин лісу), належить Морозовим…

— Lubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 246. (пол.)

4 липня 1909 року в селі з невідомих причин згоріло 13 селянських дворів. Збитків завдано на суму 9300 рублів[16]. 26 серпня того ж року з невідомих причин згоріло у селян Осипенків 5 будинків і 3 сараї. Збитків завдано на суму 1187 рублів[17].

У липні 1914 року відбувся ряд грабежів та розбоїв, вчинених солдатами запасу при проходженні їх на збірний пункт у Радомислі. Перші заворушення відбувалися в північній частині Радомисльського повіту і носили два види виступів, а саме: 1) розгром винних складів і крамниць і 2) розгром поміщицьких садиб та єврейських крамничок[18]:

  • 21 липня солдати запасу розгромили лісову контору міщан Янкеля Морлухова Рабіновича та Йосипа Зельманова Етингера; пограбували речі, які належали Рабіновичу та Етингеру, а також службовцю контори Бєнциону Кільчевському. Збитків завдано на суму 1601,5 рублів. У погромі та грабунку речей звинувачувались запасні: Яків Мельник, Захар Лич, Василь Герасименко, Яків Ігнатенко, Микита Дубас, Дем'ян Проценко, Андрій Клименко, Федір Коваль, Петро Гніденко, Олександр Грек, Никифор Порохня, а також їхні перевізники селяни: Ілля Примаченко, Дмитро Потапенко, Кіндрат Сурженко, Василь Сурженко, Ілля Ігнатенко. Всі звинувачувані затримані[19].
  • 22 липня солдати запасу розгромили помешкання та товари в крамниці міщанина Мошка Гершкова Зубка на суму 1559,5 рублів. У погромі звинувачувались запасні: Захар Лич, Афанасій Потапенко, Микита Дубас, Олександр Грек, Дем'ян Проценко, Яків Мельник, Андрій Клименко, Петро Гніденко, Федір Коваль, Яків Ігнатенко, Василь Герасименко, Никифор Порохня, а також їхні перевізники селяни: Ілля Примаченко, Ілля Ігнатенко, Кіндрат Сурженко, Дмитро Потапенко та Василь Сурженко. Всі звинувачувані затримані. У міщанина Іося Гершкова Зубка запасні пограбували 5,5 рублів грошима та вибили вікна в будинку на суму 1,5 рублі. У поміщиці Софії Василівни Глінко солдати запасу розгромили помешкання та пограбували речі на суму 2000 рублів[20].

1917-1991 роки ред.

В січні 1918 року в Любовичах встановлена радянська окупація[21].

7 березня 1923 року постановою ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини» створений Малинський район[22][23]. В тому ж році була створена Любовицька сільська рада. З 1923 року до 1937 року село в складі Малинського району входило до різних територіальних утворень — Малинської округи Київської губернії, Коростенської округи Волинської губернії, Київської області[23][24][25].

1931 року в Любовичах організовано колгосп «Перемога». У 30-ті роки в селі діяла 7-річна школа, перший випуск якої відбувся 1934 року[11].

22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР було відновлено систему адміністративного поділу область — район, з Київської області виокремлена частина адміністративних районів, зокрема й Малинський, які було включено до складу новоствореної Житомирської області[26].

Німецько-радянська війна ред.

176 жителів села були учасниками німецько–радянської війни, з них 143 загинули на фронтах; 95 удостоєні бойових нагород.

Київська оборонна операція ред.
  Зовнішні зображення
  Бої на підступах до Києва 15 липня — 19 серпня 1941 року (141 Кб)

У середині липня 1941 року лінія фронту наблизилася до Малинського району. Участь в оборонних боях з переважаючими силами противника на київському напрямку брали війська 5-ї армії (генерал-майор танкових військ Потапов Михайло Іванович), у ході яких зазнали важких втрат, але своїми контрударами змогли скувати значні ворожі сили на київському напрямку[27]:

21 липня 1941. Лінія фронту пролягала безпосередньо поруч з Любовичами. Командир 15 стрілецького корпусу (ск) наказав 228 стрілецькій дивізії (сд) зайняти оборону по річці Різні від її гирла до Діброви, що й було виконано підрозділами 737 та 748 стрілецьких полків (сп).

25 липня 1941. Відбулося фактичне злиття 799 сп з 748 сп та 767 сп з 737 сп 206 сд. О 21:30 отримано бойовий наказ штакора 15 — заволодіти рубежем Ворсівка, Вишевичі та встановити зв'язок з 37 сд, яка обороняла Білу Криницю, Березці. Виконуючи цей наказ, 767 сп з 589 гаубичним артилерійським полком (ГАП) вийшов вночі в вихідний район і до 9:00 26 липня 1941 року зайняв Пинязевичі, Ялцівку та повів наступ на північно-східні околиці Городища, а 799 сп продовжував наступ на східні околиці Малина у складі 45 сд.

30 липня 1941. Супротивник, підтягнувши до дивізії піхоти з танками та артилерією, о 7:00 за підтримки авіації, артилерії і танків перейшов від оборони до наступу. Головний удар був нанесений з району Малина в стик 45 сд та 41 танкової дивізії (тд) в напрямку Малин, Пиріжки, Баранівка. Дивізії, не витримавши натиску ворога, почали відходити від Малина — частини 45 сд у північно-західному напрямку, частини 41 тд у північно-східному напрямку, відкривши шлях супротивнику на Баранівку. 228 сд чинила завзятий опір супротивнику зі сторони Городища та контратакувала його з Лумлі в напрямку Малинівки 767 сп.

31 липня 1941. Наприкінці дня 228 сд, опинившись у напівкільці супротивника, чисельністю в три рази меншою за нього, не маючи танків, батальйонної та полкової артилерії, якою володіли німці в достатній кількості, вимушена була відійти за річку Різню та використовувати її для оборони проти наступаючого ворога: 795 сп зайняв оборону на північно-східному березі річки в районі села Лумля, 799 сп — в районі села Різня, 767 сп — в районі села Любовичі й одним батальйоном на північно-західному березі річки Ірша в районі Заруддя.

У перших числах серпня основні зусилля обох ворогуючих сторін у смузі 5-ї армії були прикуті до районів Бондарівки та Малина. На цих напрямках війська противника, вклинилися в оборону радянських військ на 15-20 км та намагалися розвинути успіх на Коростень, охопивши його у кліщі разом із захисниками. В цей час війська 5-ї армії безперервними ударами прагнули відновити становище в обороні[28]:

1 серпня 1941. На малинському напрямку противник продовжував розвивати наступ і до 18:00 силою до сп вів бій на рубежі Лідівка, Рем'янівка, Пиріжки. До двох батальйонів вели бій в районі Діброви. До двох сп вели бій на рубежі Лумля, Різня, Любовичі, Ялцівка. О 17:00 противник зайняв Заруддя, Раковичі. В районі Малина зосередилися сили до сп[29].

3 серпня 1941. 22 механізованому корпусу (мк) видано бойовий наказ зайняти й міцно боронити кордон (вик.) Скурати, Ксаверів, Недашки, Рутвянка, Старі Вороб'ї, Любовичі. Особливо міцно прикрити напрямки на Базар, Хабне[30].

  Зовнішні зображення
  Контрудар 5-ї армії на Малинському напрямку 5—8 серпня 1941 року (80 Кб)

5 серпня 1941. На виконання бойового наказу 228 сд лівим флангом, перейшовши з вечора 4 серпня в атаку, оволоділа Любовичами[31].

7 серпня 1941. 9 мк, 1 повітряно-десантна бригада (пдбр), 22 мк, 124 сд утримували кордон Владівка, Баранівка, Лумля, Різня, Любовичі, вели бій з ворогом силою до піхотної дивізії (пд) з 30-ма танками[32].

Війська лівого крила 5-ї армії (9 мк, 1 повітряно-десантний корпус (пдк) і 22 мк), які завдавали контрудару по малинському угрупованню німецьких військ, зустріли відчайдушний опір 113, 262, 98 та 296 пд противника. Протягом трьох діб вони змогли просунутися лише на 6-10 км.

8 серпня 1941. На завершення дня вели важкі бої: 9 мк — в районі Владівки; 1 пдк (215 механізована дивізія (мд), 1 пдбр, 124 сд) — на рубежі Владівка, Лумля; 22 мк (19 і 41 тд, 228 сд) — на рубежі Лумля, Ялцівка, Заруддя. За результатами цього контрудару становище в районі Малина не було відновлене, але наступ переважаючих сил малинського угруповання ворожих військ було затримано. Це сприяло здійсненню організованого відходу 31 і 15 ск з південного мішка, у якому вони перебували.

Війська 5-ї армії з 9 по 14 серпня покращували свої позиції в інженерному відношенні та вдосконалювали систему вогню. Великі сили супротивника було скуто методом активної оборони — робилися часті контратаки, а також засилання до розташування ворога винищувальних загонів і груп для знищення автомашин, возів з вантажами й захоплення полонених. Ці дії були підтримані добре скоригованими вогневими ударами радянської артилерії та нальотами невеликих груп авіації. Вони завдавали великих втрат противнику й тримали його особовий склад у постійній напрузі[28]:

9 серпня 1941. 22 мк з 228 сд вели оборону по північному берегу річки Різня на фронті Лумля, Любовичі, Заруддя[33].

10 серпня 1941. Сили противника, які діяли перед ПЗФ, групувалися наступним чином: на ділянці (вик.) Коростень, Йосипівка, Омелянівка діяли 113, 98 пд і на ділянці Баранівка, Любовичі - 262 пд (44 армійський корпус (ак)). Противнику на цій ділянці протистояли частини 228 сд, які лівим флангом займали Любовичі, Заруддя, межуючи по річці Тетерів з 27 ск[34].

13 серпня 1941. 22 мк (41, 19 тд, 228 сд) зміцнився у фронті (вик.) Гуска, східна окраїна Нові Вороб'ї, Рудня-Вороб'ївська, Любовичі, Ялцівка, маючи заслін Заруддя. Перед фронтом корпусу на рубежі Гуска, Нові Вороб'ї діяли до двох батальйонів противника, посилених мінометами[35].

На цих позиціях з невеликими змінами в той чи інший бік війська 5-ї армії оборонялися до початку відходу на річку Дніпро, вимотуючи противника, та водночас самі несли великі втрати. Війська 5-ї армії були здатні утримувати зайняті позиції й надалі, але залишили їх за наказом командуючого Південно-Західним фронтом у зв'язку із загальною оперативною обстановкою — противник загрожував правому флангу ПЗФ з боку Гомеля. Прийняття Ставкою Верховного головнокомандувача рішення на відведення військ правого крила Південно-Західного фронту за річку Дніпро означало кінець півторамісячних запеклих боїв 5-ї армії з основними силами 6-ї німецької армії в районі Коростеня[28]:

19 серпня 1941. Відхід здійснювався нічними переходами з розрахунком заняття нового оборонного рубежу по річках Дніпро й Десна до ранку 25 серпня 1941 року. Послідовність виходу на рубежі головних сил дивізій, що відходили, встановлювалась такою[36]:

а) Можари, Ігнатпіль, Ксаверів, Любовичі — до ранку 20 серпня 1941 року;
б) Прилуки, Народичі, Базар, Кухарі — до ранку 21 серпня 1941 року;
в) і т.д.

21 серпня 1941. ПЗФ продовжував відводити 5-ту армію для заняття оборонного рубежу по річках Дніпро й Десна. До 20:00 частини 15 ск, 1 пдк, 22 і 9 мк і 228 сд залишалися на попередніх рубежах. З настанням пітьми почав також відходити 22 мк: 41 і 19 тд виступили автотранспортом за маршрутом Кропивня, Термахівка, Рудня-Вересня, Чорнобиль, Навози, Сапонова Гута (Козелецький район Чернігівської області; сьогодні не існує); інші частини і 228 сд виступили за тим самим маршрутом походом[37].

Ці події стали частиною Київської оборонної операції 7 липня — 26 вересня 1941 року.

Київська наступальна операція ред.
  Зовнішні зображення
  Київська наступальна (3—13 листопада) та оборонна (13 листопада — 22 грудня) операції 1943 року (89 Кб)

12 листопада 1943 року село визволено від німецьких завойовників військами 1-го Українського фронту (генерал армії Ватутін Микола Федорович) в ході Київської наступальної операції підрозділами 226 сд (полковник Петренко Василь Якович) 24 ск (генерал-майор Кірюхін Микола Іванович) 60 А (генерал-лейтенант Черняховський Іван Данилович)[38]. Під час відходу німецьких підрозділів в селі було спалено 167 будівель.

Повоєнні роки ред.

У повоєнні роки в Любовичах почалася відбудова та відновлення зруйнованого за роки війни — збудовано нові корівники, пилораму; зведено приміщення школи, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), магазини, контору господарства та будинок сільської ради, відновив свою роботу колгосп. 1954 року до складу любовицького колгоспу ввійшла ялцівська виробнича бригада.

На 1973 рік в Любовичах розташовувалась центральна садиба колгоспу, який використовував 3000 га земельних угідь, зокрема 1900 га орних. Провідними сільськогосподарськими культурами були озима пшениця, жито, льон, картопля; тваринництво м'ясо-молочного напрямку. Допоміжні підприємства — два млини, пилорама, льонопереробний пункт. У селі діяла середня школа, у якій працювало 19 вчителів та навчалося 242 учні; будинок культури на 300 місць; бібліотека з книжковим фондом 11,5 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, комбінат побутового обслуговування, два магазини[21].

1974 року при будинку культури засновано жіночий вокальний ансамбль «Любовичанка», який діє й до тепер.

1985 року в центрі села встановлено пам'ятник воїнам-односельцям, який є пам'яткою історії Малинського району (рішення № 616 від 29 вересня 1999 року про взяття на державний облік).

Чорнобильська катастрофа ред.

Як і більшість населених пунктів Малинського району, село Любовичі у квітні 1986 року постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС — в молоці корів особистих підсобних господарств були зареєстровані одиничні проби, що перевищували тимчасово допустимі рівні вмісту радіоактивних речовин[39].

Село належить до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, і до зони посиленого радіоекологічного контролю; до переліку населених пунктів, жителям яких виплачується грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва за тісними територіально-виробничими та соціальними відносинами — 30% від мінімальної заробітної платні; до переліку населених пунктів, у яких оплата праці громадян, що працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за підвищеними тарифними ставками (відрядними розцінками) і посадовими окладами — при рівнях забруднення ізотопами радіоцезію від 1 до 5 Кі/км² на 20-30 %, але не більше 1 мінімальної заробітної плати; до переліку населених пунктів, у яких діти одержали дозу опромінення щитоподібної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, що перевищує рівні, встановлені МОЗ[40].

Частина мешканців села брала безпосередню участь у роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії та її наслідків у зоні відчуження, й отримала статус ліквідаторів[41].

1991-... роки ред.

Після здобуття Україною незалежності на базі колгоспу створено приватне орендне сільськогосподарське підприємство (ПОСП) ім. Чкалова.

В селі зареєстровано фермерське господарство «Любовицьке» Гарасюти Петра Володимировича[42].

2007 року фахівцями Житомирської філії ВАТ «Укртелеком» у селі відкритий автоматизований радіотрансляційний вузол (АРТВ) мережі дротового мовлення на базі економних транзисторних підсилювачів[43].

2008 року компанія «Юнігран» стала засновником сільськогосподарського підприємства «Любовичі», створеного на базі колишнього сільгосппідприємства ім. Чкалова[44]. «Юнігран» взялася за реалізацію цього проєкту для забезпечення працівників компанії якісною та дешевою їжею, створення робочих місць для мешканців навколишніх сіл. Планувалося виділення площ під посіви зернових (жито, пшениця, ячмінь та овес), картоплі; побудова ферми для утримання близько 3.5 тисяч голів великої рогатої худоби, з яких близько 1 тисячі молочної породи.[45].

28 жовтня 2008 року на запрошення голови спостережної ради ВАТ «Малинський каменеподрібнювальний завод» (група компаній «Юнігран») І. В. Наумця до Малинського району прибув головний агроном фірми «APH Holland» Майндерт ден Ауден. Мета візиту — вивчення можливості залучення європейських технологій з виробництва кормів під молочно-товарну ферму в умовах Полісся. Було обстежено землі і тваринницькі приміщення в селах Любовичі та Ялцівка. Отримані позитивні висновки щодо реалізації даного проекту[46].

У січні 2009 року сільськогосподарське підприємство «Любовичі» на запрошення «Юнігран» відвідали представники відомих на теренах України компаній — українсько-німецької «Maratec» (виробник доїльного і охолоджувального устаткування) та української «Харків-Агропроект» (проєктування виробничих приміщень сільськогосподарського призначення). Розпочати проектні роботи планувалося вже на початку лютого. Але економічна криза та її наслідки внесли деякі зміни — «Юнігран» «законсервувала» будівництво ферми, але не відмовилася від своїх планів.

27 вересня 2009 року в свято Воздвиження Хреста Господнього встановлено і освячено Хреста на місці будівництва майбутнього храму[47]. Поряд з цим місцем б'є джерело, до якого завжди приходять люди. За переказами на цьому місці було Боже явлення та явлення святих янголів, після чого і забило це джерело, як знамення Божої благодаті.

16 червня 2010 року на сесії Малинської районної ради депутатами прийнято рішення про направлення вільних лишків коштів на виконання районних програм та бюджетним установам в сумі — 1424.2 тис.грн., зокрема на ремонт шкільної котельні в селі Любовичі — 40 тис. грн.[48]

В селі діють:

  • середня загальноосвітня школа I ступеня (вул. Героїв України, 91). 2013 року в 12 приміщеннях школи працювали 8 вчителів і навчались 38 учнів у 7 класах[49]. На 2022 рік в освітньому закладі функціонують дошкільне відділення та початкова школа (1-4 класи)[50];
  • фельдшерський пункт;
  • будинок культури;
  • бібліотека;
  • магазини.

Російське вторгнення 2022 року ред.

Під час повномасштабного воєнного вторгнення в Україну Любовичі не були окуповані. Ворожі позиції знаходились за 15 км на північний схід від села.

Упродовж кількох тижнів березня 2022 року перебувало під обстрілами загарбників з повітря та землі[51].

  Зовнішні відеофайли
  1. Село Любовичі Малинської громади на Житомирщині: рік після обстрілів, канал «Суспільне Житомир» на YouTube, 10 квітня 2023.

Ввечері 29 березня 2022 року село зазнало авіаударів[52].

В результаті численних обстрілів у селі повністю знищені сім житлових будинків, значно пошкоджені більше сотні будинків та школа[53][54].

Демографія ред.

Динаміка населення ред.

Рік Димів, дворів Осіб Примітки
1648[10] 40 — —
1691[10] 12 — Після закінчення повстання 1648—1657 років українського народу під проводом Богдана Хмельницького та Руїни наприкінці XVII століття кількість населення була незначною внаслідок винищення поляками або примусового виселення за Дніпро на Лівобережжя.
1784[13] — 302 —
1828[55] 48 — —
1834[56] — 424 8-ма ревізія: чоловіків — 206, жінок —218.
1838[57] 61 403 Працездатних: чоловіків — 84, жінок —71. Непрацездатних: чоловіків — 110, жінок —138.
1839[58] 63 417 Чоловіків — 200, жінок —217.
1840[59] 62 354 Працездатних: чоловіків — 59, жінок —74. Непрацездатних: чоловіків — 117, жінок —104.
Зменшення кількості наявного населення пов'язане з тим, що через неврожай 1839 року багато мешканців залишали село в пошуках заробітку. Також тривалий час вони були задіяні посесорами для робіт за декілька миль від села.
1841[60] 64 415 Працездатних: чоловіків — 86, жінок —87. Непрацездатних: чоловіків — 117, жінок —125.
1850—1851[61] — 448 9-та ревізія: чоловіків — 217, жінок —231.
1857—1859[62] — 451 10-та ревізія: чоловіків — 219, жінок —232.
1864[13] — 460 —
1878[63] — 649 —
1885[64] 79 556 —
1890[63] — 765 —
1897[65] — 992 Перший загальний перепис населення 1897 року: чоловіків — 489, жінок — 503, з яких 902 особи були православними.
1906[66] — 1043 —
1959[11] — 1231 —
1970[11] — 1036 —
1973[21] 335 1000 —
1989[67] — 720 Перепис населення УРСР від 12 січня 1989 року: чоловіків — 330, жінок — 390. На момент перепису були присутні 707 осіб (чоловіків — 322, жінок — 385) з тих, що постійно мешкали в селі.
2001[11][68] — 518 Перепис населення України від 5 грудня 2001 року.

Природний рух населення у 1905—1918 роках ред.

Інформація з метричних книг, виданих Київською Духовною Консисторією у 1905—1918 роках в Св. Михайлівську церкву села Заруддя четвертого округу Радомисльського повіту Київської Єпархії для запису народжених, поєднаних шлюбом та померлих[69]. Наведені дані по селу Любовичі та по парафії загалом (Любовичі/парафія), до якої в ці роки, окрім села Любовичі, входили села Заруддя (парафіяльна церква), Ялцівка, Рудня Ялцівська, Білий Берег і рудня при ньому, Стасева[70].

Рік Народилося Померло Вік померлих Кількість шлюбів1
Чол. Жін. Всього Чол. Жін. Всього Від нар.
до 1 року		 Від 1 року
до 5 років		 Від 5 років
і більше		 Чол. Жін. Пара Всього Кількість
селян
1905 29/96 33/82 62/178 15/47 17/51 32/98 9/30 9/27 14/41 1 1 9 11/27 20/54
1906 18/76 21/87 39/163 17/40 18/45 35/85 8/34 13/16 14/35 3 3 8 14/43 22/86
1907 21/73 23/80 44/153 14/49 25/65 39/114 10/42 12/29 17/43 0 0 3 3/24 6/48
1908 22/77 17/85 39/162 17/51 6/35 23/86 6/32 10/20 7/34 3 2 8 13/42 21/84
1909 12/69 21/58 33/127 14/41 13/34 27/75 8/35 7/7 12/33 1 4 5 10/33 15/66
1910 25/882 29/82 54/1702 43/78 32/67 75/145 16/55 29/40 30/50 3 6 13 22/43 35/86
1911 22/91 34/94 56/185 13/50 17/45 30/95 12/38 5/20 13/37 0 2 10 12/40 22/80
1912 27/87 33/85 60/172 18/55 14/43 32/98 15/42 6/14 11/42 2 2 10 14/35 24/70
1913 32/88 25/87 57/175 13/53 17/47 30/100 13/41 8/15 9/44 4 3 9 16/46 25/92
1914 25/92 21/70 46/162 12/61 13/49 25/110 6/51 13/26 6/33 1 2 3 6/27 9/54
1915 21/79 21/75 42/154 20/46 16/41 36/87 8/34 9/15 19/38 1 1 4 6/11 10/22
1916 20/54 24/64 44/118 10/34 16/46 26/80 6/24 5/12 15/44 0 0 1 1/11 2/22
1917 10/43 14/48 24/91 10/26 12/47 22/73 4/22 1/7 17/44 0 1 1 2/19 3/38
1918 31/87 35/96 66/183 21/57 24/64 45/121 11/—3 10/—3 24/—3 3 2 9 14/59 23/118
1905-1918 315/11002 351/1093 666/21932 237/688 240/679 477/1367 132/4804 137/2484 208/5184 22 29 93 144/460 237/920
1 Інформація про кількість зареєстрованих шлюбів у парафіяльній Св. Михайлівській церкві села Заруддя.
2 До загальної кількості по парафії не включені двоє мертвонароджених немовлят.
3 Інформація по парафії відсутня або пошкоджена у метричних книгах.
4 Загальна інформація по парафії за період з 1905 по 1917 роки.

Селянські родини ред.

1906 року згадуються представники 61 домогосподарства з загального числа 79 дворів у громаді, які мали право голосу на сільському сході[ru]:

В цей час сільським старостою був К. Никитенко, а селяни Гаврило Кондратіїв Гордієнко (письменний; є відомості про те, що підписував рішення сільських сходів за себе та інших, неписьменних, представників громади) та Іван Матвіїв Єсипенко отримували представницькі повноваження у окремих справах громади[71].

Мовний склад ред.

За даними першого Всеукраїнського перепису населення від 5 грудня 2001 року[72]:

Розподіл населення Любовичів за рідною мовою
(у % до загальної чисельності населення)
українська російська молдовська інша або
не вказана
98,65 0,97 0,19 0,19

Репресовані ред.

  • Грек Петро Васильович. Народився 1911 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, член ВКП(б), освіта н. середня, помічник начальника штабу зв'язку. Заарештований 16 лютого 1944 року. Обвинувачувався за статтею 58-1б КК РРФСР (для арешту осіб, підозрюваних у контрреволюційній діяльності; зрада з боку військового персоналу). За постановою ОН при НКВС СРСР від 26 серпня 1944 року ув'язнений до виправно-трудових таборів (ВТТ) на 2 роки. Реабілітований 1997 року[73].
  • Йосипенко Іван Данилович. Народився 1899 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, малописьменний, одноосібник. Заарештований 7 квітня 1932 року за статтею 54-10 КК УСРР (антирадянська пропаганда і агітація). 22 жовтня 1932 року справа припинена київським обласним відділом ДПУ УСРР. Реабілітований 2000 року[74].
  • Михайленко Василь Степанович. Народився 1892 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, малописьменний, одноосібник. Заарештований 2 квітня 1932 року за статтею 54-10 КК УСРР (антирадянська пропаганда і агітація). Постановою ОН при Колегії ДПУ УСРР від 25 жовтня 1932 року висланий у Північний край на 3 роки. Реабілітований 1989 року[75].
  • Нікітенко Степан Маркович. Народився 1898 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, освіта початкова, колгоспник. Заарештований 10 грудня 1937 року. Звинувачувався в антирадянській агітації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 25 грудня 1937 року розстріляний 6 січня 1938 року в Житомирі. Реабілітований 1989 року[76].
  • Остапенко Іван Якович. Народився 1886 року в селі Любовичі Волинської губернії. Українець. Працював теслярем у Військбуд-54 Нерчинсько-Заводського прикордонного загону. Проживав у селі Нерчинський Завод Нерчинсько-Заводського району Східно-Сибірського краю. Заарештований 7 липня 1938 року. Обвинувачувався за статтями 58-7, 58-10, 58-11 КК РРФСР (шкідництво, антирадянська і контрреволюційна пропаганда чи агітація). Засуджений 19 жовтня 1938 року трійкою УНКВС по Читинській області. Вирок — вища міра покарання. Розстріляний 29 жовтня 1938 року. Реабілітований 4 липня 1961 року військовим трибуналом Забайкальського військового округу[77].
  • Пилипенко Андрій Григорович. Народився 1887 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, письменний, продавець. Заарештований 7 липня 1938 року. Обвинувачувався за статтями 54-2 (збройне повстання), 54-11 (участь у контрреволюційній організації) КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 4 жовтня 1938 року розстріляний 5 жовтня 1938 року в Житомирі. Реабілітований 1956 року[78].
  • Пилипенко Нестор Михайлович. Народився 1884 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, письменний, завгосп артілі. Заарештований 28 червня 1938 року. Обвинувачувався в шпигунстві на користь Німеччини та шкідництві. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 3 листопада 1938 року розстріляний 4 листопада 1938 року в Житомирі. Реабілітований 1959 року[79].
  • Поровський Кароль Іванович. Народився 1890 року в колонії Мечиславівка Городницької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Поляк, малописьменний, робітник лісництва. Проживав у селі Любовичі Малинського району Житомирської області. Заарештований 30 грудня 1937 року. Обвинувачувався за статтею 54-10 КК УРСР (антирадянська пропаганда і агітація). За постановою ОН при НКВС СРСР від 28 січня 1938 року ув'язнений до виправно-трудових таборів (ВТТ) на 10 років. Реабілітований 1965 року[80].
  • Рибак Антон Павлович. Народився 1882 (1883) року в селі Замисловичі Юрівської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Українець, малописьменний, колгоспник. Заарештований 28 березня 1933 року. Обвинувачувався за статтями 54-10 (антирадянська пропаганда і агітація), 54-11 (участь у контрреволюційній організації) КК УСРР. За постановою ОН при Колегії ДПУ УСРР від 29 квітня 1933 року позбавлений права проживання в 12 населених пунктах на 3 роки. Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР від 28 березня 1934 року справа припинена. Вдруге заарештований 28 листопада 1937 року. Проживав у селі Любовичі Малинського району Житомирської області. Сторож шляхбуду. Обвинувачувався в контрреволюційній діяльності. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 1-2 грудня 1937 року розстріляний 21 грудня 1937 року в Житомирі. Реабілітований 1960 року[81].
  • Трофименко Петро Іванович. Народився 1910 року в селі Любовичі Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, малописьменний, червоноармієць. Заарештований 27 листопада 1941 року. Обвинувачувався за статтею 58-10 ч. 2 (антирадянська пропаганда і агітація у військовій обстановці) КК РРФСР. 5 грудня 1941 року військовим трибуналом 250-ї стрілецької дивізії (Калінінський фронт) засуджений до розстрілу. Вирок виконаний 9 грудня 1941 року. Реабілітований 1999 року[82].
  • Целованський Іван Григорович. Народився 1914 року в селі Рудня Ялцівська Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, малописьменний. Проживав у селі Любовичі Малинського району. Заарештований 9 липня 1931 року за статтею 54-11 (участь у контрреволюційній організації) КК УСРР. 15 жовтня 1931 року справа припинена житомирським оперсектором ДПУ УСРР[83].

Особистості ред.

Громадсько-політичне життя ред.

Виборча дільниця знаходиться в залі будинку культури за адресою: вул. Леніна, 98, с. Любовичі, Малинський район, Житомирська область, 11632.

  • Осередки політичних партій, зареєстровані Малинським районним управлінням юстиції (дата реєстрації, номер реєстрації)[90]:
1) первинна партійна організація Народної партії (12.10.2001, №15);
2) первинний осередок «ВО «Батьківщина» (24.01.2002, №90);
3) первинна організація Соціалістичної партії України (14.02.2003, №121);
4) первинний осередок Народного Руху України (04.03.2003, №146);
5) сільська організація Малинської районної організації Партії регіонів (24.06.2004, №272);
6) первинна організація Комуністичної партії України (07.07.2004, №289);
7) первинний партійний осередок Соціал-Демократичної партії України (об’єднаної) (22.08.2005, №02);
8) первинна партійна організація політичної партії «Республіканська партія України» (29.08.2005, №04);
9) первинний осередок Української соціал-демократичної партії (04.10.2005, №34);
10) первинний осередок №1 Єдиного Центру Малинського району Житомирської області (23.04.2009, №157).
  • Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року.
    Територіальний виборчий округ № 63, виборча дільниця № 34: зареєстрована кількість виборців — 352 особи; взяли участь у голосуванні — 249 осіб.
    Результати виборів[91]:
1) 95 виборців проголосували за «Блок Юлії Тимошенко»;
2) 82 — блок «Наша Україна — Народна самооборона»;
3) 36 — «Блок Литвина»;
4) 20 — Партія регіонів;
5) 5 — Соціалістична партія України;
6) 4 — Комуністична партія України:
7) 1 — Комуністична партія України (оновлена);
8) 1 — Партія Вільних Демократів;
9) 1 — Виборчий блок Людмили Супрун – Український регіональний актив (УРА);
10) 1 — Виборчий блок політичних партій «КУЧМА»;
11) 2 — не підтримали жодного.
  • Повторне голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року.
    Територіальний виборчий округ № 67, виборча дільниця № 32: зареєстрована кількість виборців — 331 особа; взяли участь у голосуванні — 272 особи.
    Результати виборів[92]:
1) 183 виборці проголосували за Ю.В.Тимошенко;
2) 78 — за В.Ф.Януковича;
3) 7 — не підтримали жодного;
4) 4 бюлетені визнано недійсними.
  • Позачергові вибори Президента України 25 травня 2014 року.
    Територіальний виборчий округ № 67, виборча дільниця № 180585: одержано бюлетенів — 316; кількість виборців, внесених до списку — 313; кількість виборців, внесених до витягу для голосування за місцем перебування — 25; невикористаних бюлетенів — 83; кількість виборців, які отримали бюлетені у приміщенні для голосування — 209; кількість виборців, які отримали бюлетені за місцем перебування — 24; загальна кількість виборців, які отримали бюлетені та взяли участь у голосуванні — 233.
    Результати виборів[93]:
1) 127 виборців проголосували за П.О.Порошенко;
2) 62 — Ю.В.Тимошенко;
3) 24 — О.В.Ляшко;
4) 5 — О.В.Богомолець;
5) 4 — П.М.Симоненко;
6) 3 — А.С.Гриценко;
7) 3 — О.Я.Тягнибок;
8) 2 — С.Л.Тігіпко;
9) 1 — А.В.Гриненко;
10) 1 — М.М.Добкін;
11) 1 — Д.А.Ярош.
  • Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.
    Одномандатний виборчий округ № 66, виборча дільниця № 180585: кількість одержаних бюлетенів — 316; кількість невикористаних бюлетенів — 113; кількість виборців, внесених до списку — 310; кількість виборців, внесених до витягу зі списку — 24; кількість виборців, які отримали бюлетені та голосували у приміщенні — 180; кількість виборців, які отримали бюлетені та голосували за місцем перебування — 23; сумарна кількість виборців, які отримали бюлетені та голосували на виборчій дільниці — 203; кількість бюлетенів, що виявилися у кожній скриньці — п.№3: 23, №1: 45, №2: 135; сумарна кількість голосів виборців «ЗА» — 200.
    Результати виборів[94]:
1) 67 виборців проголосували за Політичну партію «Народний фронт»;
2) 34 — Партія «Блок Петра Порошенка»";
3) 26 — Радикальна партія Олега Ляшка;
4) 20 — Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»;
5) 10 — Політична Партія Всеукраїнське аграрне об'єднання «Заступ»;
6) 9 — Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна»;
7) 8 — Політична партія «Об'єднання "Самопоміч"»;
8) 7 — Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Свобода»;
9) 7 — Політична партія «Опозиційний блок»;
10) 3 — Політична партія «Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)»;
11) 2 — Політична Партія «5.10»;
12) 2 — Партія «Відродження»;
13) 1 — Політична партія «Блок лівих сил України»;
14) 1 — Партія зелених України;
15) 1 — Політична партія Конгрес українських націоналістів;
16) 1 — Політична партія «Правий сектор»;
17) 1 — Партія «Солідарність жінок України»;
18) 3 бюлетені визнано недійсними.
  • Чергові місцеві вибори 25 жовтня 2015 року.
    Головою сільської ради переобраний на новий строк самовисуванець Мельник Віктор Григорович[95]. До Любовицької сільської ради обрані 12 депутатів-самовисуванців, шестеро з яких — представники села: Василенко Любов Петрівна, Гончаренко Галина Аркадіївна, Єсипенко Людмила Миколаївна, Максименко Світлана Миколаївна, Михайленко Андрій Михайлович, Тузинська Оксана Сергіївна[96].

Примітки ред.

  1. ↑ http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_XV_cz.2/246
  2. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.
  3. ↑ Любовицька сільська рада — склад адміністративно-територіальної одиниці[недоступне посилання з липня 2019]
  4. ↑ Кількість мешканців населених пунктів Житомирської області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  5. ↑ а б Розклад руху приміських поїздів через залізничну платформу Щебзавод та залізничну станцію Малин. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 26 квітня 2011.
  6. ↑ Відповідь № 02-250 від 16 лютого 2016 року Житомирського обласного управління водних ресурсів на інформаційний запит щодо публічної інформації стосовно річки Різні та її приток. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 24 березня 2016.
  7. ↑ Облікова картка на сайті ВР України. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2015.
  8. ↑ Lubowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 246. (пол.)
  9. ↑ Jablonowski A. «Źródła dziejowe, T.XXII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, T.XI. Ziemie ruskie. Ukraina, dział III». — Warszawa, 1897. — str. 591, 659. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 7 жовтня 2010.
  10. ↑ а б в Муляр А. М. «Міграційні процеси на Правобережній Україні в кінці XVII — на початку XVIII ст.» // «Український історичний журнал», 2000, № 2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 березня 2016. Процитовано 17 березня 2016.
  11. ↑ а б в г д Історико-географічний словник Малинщини [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.]. — Малин, 2005. — 72 с. — ISBN 966-9184-05-2
  12. ↑ Похилевич Л. зазначив власником «Авраама-Ернеста де Фреше»
  13. ↑ а б в г Похилевич Л. «Сказания о населенных местностях Киевской губернии...». — Киев: Типография Киевопечерской Лавры, 1864. — с. 117 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  14. ↑ «Zrodła do dziejów i rzeczy polskich...» // «Goniec Polski», 29.05.1851, rok II, № 123, str. 490 [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
    «Krasicki. Życie i dzieła. Kartka z dzjejow literatury XVIII wieku». — Warszawa, 1879. — str. 61 [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
    «Dziennik Warszawski», 1855, № 171
  15. ↑ Указ Катерини II сенату від 05 липня 1795 року // ЦДІАК України, ф. 1508, оп. 2, спр. 1515, арк. 1.
  16. ↑ ЦДІАК України, ф. 442, оп. 639, спр. 2 (ч. 2), арк. 147. Копія відомості про пригоди в Київській губернії за першу половину липня 1909 року
  17. ↑ ЦДІАК України, ф. 442, оп. 639, спр. 2 (ч. 2), арк. 350зв. Копія відомості про пригоди в Київській губернії за другу половину серпня місяця 1909 року
  18. ↑ ЦДІАК України, ф. 274, оп. 4, спр. 346а, арк. 90. Копія донесення командиру Окремого Корпусу Жандармів від 29 липня 1914 року за № 50829
  19. ↑ ЦДІАК України, ф. 274, оп. 4, спр. 346а, арк. 78. Витяг з відомості про події в Радомисльському повіті протягом 2-ї половини липня місяця 1914 року
  20. ↑ ЦДІАК України, ф. 274, оп. 4, спр. 346а, арк. 78зв. Витяг з відомості про події в Радомисльському повіті протягом 2-ї половини липня місяця 1914 року
  21. ↑ а б в Любовичі [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Житомирська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том «Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область». — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)
  22. ↑ 7 березня 2013 року виповнюється 90 років з часу утворення Малинського району // Малин. Все про місто. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 22 листопада 2013.
  23. ↑ а б До Київської губернії входив Малинський округ з окружним центром в м. Малин // Малин. Все про місто. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 22 листопада 2013.
  24. ↑ «Про ліквідацію Малинської Округи на Київщині» // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України за 1924 рік. — Харків: Друкарня УВО ім. М. Фрунзе, 1924. — с. 890—891
  25. ↑ «Про точний розподіл території зліквідованої Малинської Округи на Київщині між Київщиною й Волинню» // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1925 рік [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — Харків: Друкарня ПУ УВО ім. М. Фрунзе, 1925. — с. 213-215
  26. ↑ Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795–2006 роки: Довідник. — Житомир : Волинь, 2007. — С. 9-10. — ISBN 966-690-090-4.
  27. ↑ Донесення про хід бойових дій 228 сд за період з 16.6. до 1.8.41 № 0018 від 4 серпня 1941 року (рос.)
  28. ↑ а б в Владимирский А.В. На киевском направлении. По опыту ведения боевых действий войсками 5-й армии Юго-Западного фронта в июне—сентябре 1941 г. — М.: Воениздат, 1989. Архів оригіналу за 27 березня 2010. Процитовано 10 листопада 2009.
  29. ↑ Розвідзведення № 38 штабу ПЗФ 01.08.41 20:00 [Архівовано 1 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  30. ↑ Бойовий наказ № 0030. Штаб Армії 03.08.41 [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  31. ↑ Оперзведення № 072 до 22:00 05.08.41. Штаб ПЗФ Бровари [Архівовано 15 травня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  32. ↑ Оперзведення № 076 до 22:00 07.08.41. Штаб ПЗФ Бровари [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  33. ↑ Оперзведення № 080 до 22:00 09.08.41. Штаб ПЗФ Бровари [Архівовано 9 серпня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  34. ↑ Розвідзведення № 47 Штабу ПЗФ 11.8.41 06:00. Бойовий наказ № 025 ШТАКОР 27 Мірча 11.08.41 08:00 [Архівовано 26 лютого 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  35. ↑ Оперзведення № 088 до 22:00 13.08.41. Штаб ПЗФ Бровари [Архівовано 18 вересня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  36. ↑ Оперативна Директива № 00280. Штаб ПЗФ Бровари. 19.08.41 21:00 [Архівовано 16 листопада 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
  37. ↑ Оперзведення № 0104 до 22:00 21.08.41. Штаб ПЗФ Бровари [Архівовано 4 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
  38. ↑ Сторінка форуму, присвячена 226 сд, запис від 16.03.2009 16:38 [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.]; ЦАМО РФ: ф. 226 сд, оп. 1, спр. 6 «Оперзведення», спр. 10 «Журнал бойових дій 226 сд 19.07.1943-30.06.1944» (рос.)
  39. ↑ Розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 5 квітня 1990 року № 141-р «Про внесення змін до Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 14 грудня 1989 р. N 315»
  40. ↑ Постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"», Додатки 1, 2, 3, 8
  41. ↑ Білого на білому не видно або Кілька годин в Українці та Любовичах [Архівовано 23 липня 2019 у Wayback Machine.] // «Соборна площа», 21 грудня 2018
  42. ↑ Фермерське господарство «Любовицьке»[недоступне посилання з липня 2019]
  43. ↑ Житомирська філія ВАТ "Укртелеком" сьогодні. Архів оригіналу за 3 липня 2011. Процитовано 6 вересня 2010.
  44. ↑ Стрічка новин сайту компанії «Юнігран». Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 19 жовтня 2009.
  45. ↑ Пропозиції щодо будівництва молочно-товарної ферми на 1000 голів[недоступне посилання з липня 2019]
  46. ↑ Новини Малинської районної державної адміністрації
  47. ↑ Стрічка новин сайту УПЦ МП. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 19 жовтня 2009.
  48. ↑ Направлення Малинською райрадою вільних коштів на ремонт шкільної котельні в селі Любовичі у 2010 році[недоступне посилання з липня 2019]
  49. ↑ Любовицька загальноосвітня школа I-II ступенів Малинського району Житомирської області. Україна. ІСУО інформаційна система управління освітою. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  50. ↑ Замість ЗОШ — гімназії: на Малинщині хочуть перейменувати кілька навчальних закладів. MALYN.MEDIA. 29 листопада 2021. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  51. ↑ Понад сотні будинків повністю знищено на Малинщині: поліцейські працюють в обстріляних рашистами селах громади. Головне управління Національної поліції в Житомирській області. 21 квітня 2022. Процитовано 2 липня 2023.
  52. ↑ На Житомирщині поліцейські за добу перевірили близько 100 підозрілих осіб. Головне управління Національної поліції в Житомирській області. 30 березня 2022. Процитовано 2 липня 2023.
  53. ↑ У селі на Житомирщині фіксують наслідки руйнувань, що завдали війська Росії. Суспільне. 25 квітня 2022. Процитовано 1 липня 2023.
  54. ↑ Наслідки обстрів у селі Любовичі, що на Малинщині. Facebook. Телеканал СК1. 25 квітня 2022. Процитовано 1 липня 2023.
  55. ↑ ЦДІАК ф.533, оп.3, спр.285, арк.90
  56. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.5, спр.198, арк.262зв.—266зв.; ф.486, оп.9, спр.27, арк.7121зв.
  57. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.9, спр.41, арк.1188
  58. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.9, спр.41, арк.1584
  59. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.9, спр.55, арк.280; ф.486, оп.9, спр.41, арк.757, 1460
  60. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.9, спр.55, арк.197
  61. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.5, спр.305, арк.24зв.
  62. ↑ ЦДІАК ф.486, оп.5, спр.428, арк.30
  63. ↑ а б «Довідковий відділ: Алфавітний список населених місць Київської губернії» [Архівовано 23 липня 2016 у Wayback Machine.] // «Пам'ятна книжка Київської губернії на 1891 рік». — К. : Київська Губернська Друкарня, 1891. — с. 37 (рос.)
  64. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 168. (рос. дореф.)
  65. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. Под ред. Тройницкого Н.А. — С.-Петербург, 1905. — с. 83(рос.)
  66. ↑ ЦДІАК ф.127, оп.876, спр.989, арк.4
  67. ↑ Перепис населення 12 січня 1989 року. Склад наявного та постійного населення за статтю, Житомирська область, Малинський район, с. Любовичі. Державна служба статистики України. Процитовано 4 серпня 2023.
  68. ↑ Перепис населення 5 грудня 2001 року. Кількість наявного населення, Житомирська область, Малинський район, с. Любовичі. Державна служба статистики України. Процитовано 4 серпня 2023.
  69. ↑ ЦДІАК України, ф. 127: оп. 1078, спр. 2585, 2618; оп. 1079, спр. 812, 870, 921
  70. ↑ «Памятная книжка Киевской Епархии». Сост. Воронов А., свящ. Антонов В. [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] — К. : Типографія Г. Т. Корчак-Новицького, 1882. — с. 127, 128 (рос.)
  71. ↑ ЦДІАК України, ф. 127, оп. 876, спр. 989, арк. 5. Рішення № 7 Любовицького сільського сходу про побудову церкви від 14 травня 1906 року
  72. ↑ Перепис населення 5 грудня 2001 року. Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область, Малинський район, с. Любовичі. Державна служба статистики України. Процитовано 4 серпня 2023.
  73. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 2. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2008. — 768 с. — С. 444
  74. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 3. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2010. — 808 с. — С. 355
  75. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 4. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 788 с. — С. 599—600
  76. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 5. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 796 с. — С. 205
  77. ↑ Жертви політичного терору в СРСР. [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.] // «Книга пам'яті Читинської області»
  78. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 5. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 796 с. — С. 464
  79. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 5. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 796 с. — С. 464—465
  80. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 5. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 796 с. — С. 545
  81. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 5. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2011. — 796 с. — С. 680
  82. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 6. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2013. — 696 с. — С. 565
  83. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. — Книга 7, частина 1. [Архівовано 12 лютого 2021 у Wayback Machine.] — Житомир : «Полісся», 2015. — 706 с. — С. 597
  84. ↑ Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника. [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] — К., 2017. — С. 20. — 616 c.
  85. ↑ Проводи на заслужений відпочинок вчителів Малинського району на конференції педагогів району
  86. ↑ а б Указ Президента України від 05.05.2009 року № 293/2009 «Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня». Архів оригіналу за 28 січня 2014. Процитовано 4 листопада 2009.
  87. ↑ Указ Президента України від 25.11.2008 року № 1085/2008 «Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня». Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 26 жовтня 2009.
  88. ↑ Двох малинчан прийнято до лав Національної спілки журналістів України [Архівовано 23 липня 2019 у Wayback Machine.] // «ІнфоМалин», 15 лютого 2018
  89. ↑ 6 червня заслуженому тренеру України Василю Степаненку виповнюється 65 років [Архівовано 20 липня 2019 у Wayback Machine.] // «ІнфоМалин», 6 червня 2019
  90. ↑ Перелік зареєстрованих осередків політичних партій (Малинське - Овруцьке ТУЮ) [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області
  91. ↑ Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року (територіальний виборчий округ №63, виборча дільниця №34) [Архівовано 23 липня 2012 у Archive.is] // Центральна виборча комісія
  92. ↑ Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року (територіальний виборчий округ №67, виборча дільниця №32) [Архівовано 5 серпня 2012 у Archive.is] // Центральна виборча комісія
  93. ↑ Позачергові вибори Президента України 25 травня 2014 року (територіальний виборчий округ №67, виборча дільниця №180585) [Архівовано 27 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Центральна виборча комісія
  94. ↑ Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року (одномандатний виборчий округ №66, виборча дільниця №180585) [Архівовано 14 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Центральна виборча комісія
  95. ↑ Обрані на посаду сільського голови. Житомирська область [Архівовано 31 жовтня 2015 у Wayback Machine.] // Центральна виборча комісія
  96. ↑ Обрані депутатами ради у виборчому окрузі. Малинський р-н, Любовицька сільська рада[недоступне посилання з липня 2019] // Центральна виборча комісія

Мапи ред.

  • Любовичі на старих мапах
  •  
    З Атласу 1796 року (2.3 Мб)
  •  
    З Атласу 1800 року (1.85 Мб)
  •  
    Спеціальна карта Європейської Росії, аркуш № 31, 1873 рік (11 Мб)

Посилання ред.

  Зовнішні відеофайли
  1. Свято «Ой на Івана та й на Купала» у с. Любовичі // Канал «Полісся Малин» на YouTube, 11 липня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любовичі_(Коростенський_район)&oldid=41636565