Вікіпедія

Лук'янов Анатолій Іванович

російський політик

Анато́лій Іва́нович Лук'я́нов (7 травня 1930 року, Смоленськ, РРФСР, СРСР — 9 січня 2019 року, Москва, Росія[3]) — радянський партійний і державний діяч, російський політик. Останній Голова Верховної Ради СРСР (березень 1990 — вересень 1991), спочатку сподвижник першого і останнього Президента СРСР Михайла Горбачова, потім його опонент. З серпня 1991 по грудень 1992 року перебував під вартою у справі ГКЧП, був звинувачений у змові з метою захоплення влади й перевищенні влади[4], але в подальшому був амністований разом з іншими обвинуваченими у цій справі. Депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації з 1993 по 2003 роки від КПРФ. Поет[5][6].

Лук'янов Анатолій Іванович
 
Народження: 7 травня 1930(1930-05-07)[1][2]
Смоленськ, РСФРР, СРСР
Смерть: 9 січня 2019(2019-01-09)[2] (88 років)
Москва, Росія
Поховання: Троєкуровське кладовище
Країна: СРСР і Росія
Освіта: Юридичний факультет Московського державного університетуd і Q4424937?
Ступінь: доктор юридичних наук[d] (1979)
Партія: Комуністична партія Російської Федерації і КПРС
Діти: Yelena Lukyanovad
Нагороди:
орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
заслужений юрист Російської Федерації

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лук'янов.

Доктор юридичних наук (1979), професор МДУ імені Ломоносова (з 2004 року). Заслужений юрист Російської Федерації (2012).

Біографія ред.

Народився в родині військовослужбовця[7]. Батько загинув на фронті[8]. Трудову діяльність розпочав у 1943 р. робочим оборонного заводу[9][10].

Школу закінчив у 1948 році з золотою медаллю. Як пише про Лук'янова в журналі «Русская жизнь» Олег Кашин: «В Москву з Смоленська він приїхав подаючим надії поетом, в активі якого були публікації в газетах на батьківщині і доброзичливий відгук Олександра Твардовського».

Закінчив юридичний факультет МДУ (1953), аспірант там же в 1953—1956 роках.

У 1956—1961 — старший консультант юридичної комісії при Раді Міністрів СРСР. У 1957 році був направлений юрисконсультом в Угорщину, потім — у Польщу. 1961—1976 — старший референт, заступник завідувача відділу Президії Верховної Ради СРСР з питань роботи Рад. У 1976—1977 рр. брав участь у підготовці проекту Конституції СРСР 1977 р.

У 1977—1983 роках начальник секретаріату Президії Верховної Ради СРСР. У 1983—1985 роках перший заступник завідувача, а в 1985—1987 роках завідувач Загального відділу ЦК КПРС. У 1987—1988 роках завідувач відділу адміністративних органів ЦК КПРС.

Докторську дисертацію захистив у 1979 році на тему «Державне право». У 1983 році присвоєно військове звання підполковник запасу[11].

У 1981—1986 роках — член Центральної Ревізійної комісії КПРС. У 1986—1991 роках — член ЦК КПРС. Секретар ЦК КПРС (28 січня 1987 року — 30 вересня 1988 року).[12] Кандидат у члени Політбюро ЦК КПРС (30 вересня 1988 року — липень 1990 року).[13]

З 1984 року — депутат Верховної Ради РРФСР, голова комісії законодавчих ініціатив. З 1985 року — депутат Верховної Ради СРСР, з 1989 р. по 1992 р. — народний депутат СРСР від КПРС, увійшов до складу ВР СРСР.

З жовтня 1988-го по травень 1989-го перший заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. У 1989 році обраний 1-м заступником Голови Верховної Ради СРСР.

15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний З'їздом народних депутатів Президентом СРСР. На посаді голови Верховної Ради його змінив Лук'янов[14].

Участь у діяльності ГКЧП ред.

Анатолій Лук'янов у своїх спогадах пише, що не вважав введення надзвичайного стану абсолютно виправданим. Про це він прямо говорив учасникам наради, що проходила в кабінеті прем'єр-міністра СРСР Валентина Павлова пізно ввечері 18 серпня[15]. Сам він до складу Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) не входив[16]. 20 серпня група російських керівників (Руцький, Хасбулатов, Силаєв) зустрічалася в Кремлі з Анатолієм Лук'яновим. В ході зустрічі з російської сторони були висунуті вимоги, які зводилися до припинення діяльності ГКЧП, повернення до Москви Горбачова, але особливих загроз при цьому не висловлювалося. У Лук'янова склалося враження, що ці вимоги не носили ультимативного характеру". Відсутність ультимативності у вимогах відвідувачів Кремля говорило про їхнє бажання не загострювати ситуацію і тим самим утримати гекачепістів від спроб силових дій, а також не квапити події, тобто продовжити невизначеність ситуації, вигідної Білому дому[17]. Колишній член ГКЧП Олег Бакланов зазначав: «Лук'янов займав дуже м'яку позицію, в той час як від Верховної Ради залежало дуже багато»[18]. Сам Лук'янов визнавав: «я не входив у ГКЧП із самого початку — у мене були інші погляди». Бакланов також там же відзначав той факт, що Лук'янова заарештували пізніше всіх інших учасників ГКЧП. За власною думкою Лук'янова, його заарештували тому, що «Горбачов і Єльцин боялися, що, якщо V З'їзд народних депутатів СРСР проведе він, депутати можуть звести нанівець всі результати серпневої перемоги демократії».

29 серпня Верховна Рада СРСР дала згоду на притягнення свого голови до кримінальної відповідальності і на його арешт[19][20].

З 29 серпня 1991 року по 14 грудня 1992 року Він перебував у слідчому ізоляторі «Матросская Тишина», після чого він був звільнений під підписку про невиїзд[21][22]. 4 вересня 1991 був звільнений від обов'язків Голови Верховної Ради СРСР[23]. 2 січня 1992 року депутатські повноваження Лук'янова були припинені у зв'язку з розпадом СРСР[24].

Спочатку Лук'янову пред'явили звинувачення в зраді Батьківщини[25]. У листопаді обвинувачення було змінено на «змова з метою захоплення влади й перевищенні владних повноважень». Давати показання по справі ГКЧП він відмовився[26], оскільки не вважав себе винним[27] і не міг контактувати з людьми, які, ігноруючи презумпцію невинності, вже в ході перших слідчих дій оголосили його «кримінальним злочинцем»[28]. Проти арешту Лук'янова виступив його колега, голова Верховної Ради РРФСР Руслан Хасбулатов, який через 2 роки теж опиниться за ґратами[29]. У серпні 1992 прокуратура знову, тепер уже в третій раз, вирішила змінити свій підхід, повернувшись до звинуваченням у «зраді Батьківщини» і додавши до нього ще різного роду посадові злочини.

1 травня 1993 р. разом з колишніми членами ГКЧП Геннадієм Янаєвим і Володимиром Крючковим брав участь у демонстрації, яка закінчилася сутичкою з міліцією[30].

23 лютого 1994 року постановою Державної Думи була оголошена амністія для всіх членів та прихильників ГКЧП, і кримінальну справу було припинено[31].

Депутат Державної думи ред.

У грудні 1993 року обраний депутатом Державної Думи першого скликання по одномандатному округу від Смоленської області, в 1995 році і 1999 році переобирався. У Держдумі першого скликання він був членом Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[32] В Держдумі другого скликання був головою Комітету із законодавства і судово-правової реформи.[33] В Держдумі третього скликання з січня 2000 року по квітень 2002 року був головою, а після квітня 2002 року до кінця скликання — член Комітету з державного будівництва.[34]

КПРФ ред.

З 1994 по 2000 рр. — член Президії ЦК КПРФ. У 2000 р. обраний головою Консультативної ради при ЦК КПРФ, з 2008 р. — почесний голова Консультативної ради при ЦК КПРФ.

Викладацька робота ред.

З 2004 року професор кафедри конституційного і муніципального права юридичного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова.

Дійсний член Петровської академії наук і мистецтв, Академії адвокатури та Міжнародної академії інформатизації при ООН.

Особисте життя ред.

  • Дружина — Л. Д. Лук'янова (нар. 1931), доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент РАН.
  • Дочка — Олена (нар. 1958), доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного та муніципального права ВШЕ.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Munzinger Personen
  3. ↑ Умер последний председатель Верховного совета СССР Анатолий Лукьянов. РБК (рос.). Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
  4. ↑ Ъ-Газета — Следствие/приговоры. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
  5. ↑ Поэты МГУ — Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
  6. ↑ Анатолий Иванович — Русская жизнь. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  7. ↑ Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  8. ↑ Эхо Москвы :: Без дураков: Анатолий Лукьянов. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  9. ↑ Лукьянов Анатолий Иванович. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  10. ↑ Лукьянов Анатолий Иванович | Юридический факультет МГУ. Архів оригіналу за 25 вересня 2011. Процитовано 13 квітня 2017.
  11. ↑ Военно-исторический журнал, 1991, № 2
  12. ↑ Секретариат ЦК РСДРП(б) — РКП(б) — ВКП(б) — КПСС // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 28 квітня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
  13. ↑ Узкий состав ЦК РСДРП(б) — Политическое бюро ЦК РСДРП(б) — Бюро ЦК РСДРП(б) — РКП(б) — Политическое бюро ЦК РКП(б) — ВКП(б) — Президиум — Политическое бюро ЦК КПСС // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  14. ↑ Постановление Съезда народных депутатов СССР от 15 марта 1990 г. Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 18 грудня 2013.
  15. ↑ Часть 27 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  16. ↑ Би-би-си | Россия | Хроника путча: часть I. Архів оригіналу за 2 вересня 2007. Процитовано 13 квітня 2017.
  17. ↑ Официальный сайт газеты «Советская Россия» — Погружение в бездну. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 13 квітня 2017.
  18. ↑ Олег Бакланов: Советская власть погибла из-за своей гуманности — Новости Санкт-Петербурга — Фонтанка. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  19. ↑ Хроника путча. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  20. ↑ Постановление Верховного Совета СССР от 29 августа 1991 г. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 8 листопада 2014.
  21. ↑ Ъ-Газета — В Прокуратуре России. Архів оригіналу за 4 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  22. ↑ Часть 40 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  23. ↑ Постановление Съезда народных депутатов СССР от 4 сентября 1991 г.[недоступне посилання з квітня 2019]
  24. ↑ ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВС РСФСР ОТ 27.12.91 N 3025-1 О НАРОДНЫХ ДЕПУТАТАХ БЫВШЕГО СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК. Архів оригіналу за 11 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  25. ↑ Часть 36 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  26. ↑ RuWeb. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 13 квітня 2017.
  27. ↑ Часть 37 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  28. ↑ Часть 38 из 104 — Лукьянов Анатолий Иванович. Август 91-го. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  29. ↑ Радио Свобода: Наши гости: Лицом к лицу. Архів оригіналу за 10 грудня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.
  30. ↑ 1 МАЯ 1993 ч.1. Архів оригіналу за 25 листопада 2015. Процитовано 13 квітня 2017.
  31. ↑ Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации от 23 февраля 1994 г. № 65-1 ГД «Об объявлении политической и экономической амнистии»
  32. ↑ А. И. Лукьянов в ГД 1-го созыва. Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 13 квітня 2017.
  33. ↑ А. И. Лукьянов в ГД 2-го созыва. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
  34. ↑ А. И. Лукьянов в ГД 3-го созыва. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 13 квітня 2017.
  35. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 25 июня 2012 г. № 902[недоступне посилання з квітня 2019]
  36. ↑ Руководство СССР: 1989—1991. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 13 квітня 2017.
  37. ↑ Гость музея-заповедника — Анатолий Иванович Лукьянов — Музейная жизнь — Новости — ОГБУК «Смоленский государственный музей-заповедник». Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 13 квітня 2017.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лук%27янов_Анатолій_Іванович&oldid=37719606