Лежайськ
Лежа́йськ (Лєжайск, пол. Leżajsk) — місто в Південно-Східній Польщі, у долині річки Сян. Адміністративний центр Лежайського повіту Підкарпатського воєводства.
| Лежайськ Leżajsk | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 50°16′ пн. ш. 22°26′ сх. д. / 50.267° пн. ш. 22.433° сх. д.Координати: 50°16′ пн. ш. 22°26′ сх. д. / 50.267° пн. ш. 22.433° сх. д. | ||||
| Країна |
 Польща | |||
| Регіон | Підкарпатське воєводство | |||
| Засновано | імовірно орієнтовно XII | |||
| Перша згадка | 1346 | |||
| Магдебурзьке право | 1397 | |||
| Площа | 20,58 км² | |||
| Населення | ▬ 13 990 (01.01.2018) | |||
| · густота | 689 (2008[1]) осіб/км² | |||
| Висота НРМ | 178 м | |||
| Міста-побратими | Чортків, Новояворівськ | |||
| Телефонний код | (48) 17 | |||
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | |||
| Номери автомобілів | RLE | |||
| GeoNames | 766332, 7532578 | |||
| OSM | ↑449368 ·R (Лежайський повіт) | |||
| SIMC | 0974400 | |||
| Поштові індекси | 37-300 | |||
| Міська влада | ||||
| Вебсайт | lezajsk.um.gov.pl | |||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Лежайськ у Вікісховищі | ||||
Історія ред.
Вперше «Ланжайсько» згадане у 1354 році, як існуючий населений пункт, що свідчить про його давньоруське походження. В цьому році, після завоювання Русі, краківський король Казимир ІІІ передав містечко Івану Пакославу. Давньоруське городище Лежайська оточене іншими пригородами цього ж часу — Гедлярова, Сарина, Тарновця, Руди.[2]
Спочатку поселення було королівщиною. 1397 року король Ягайло надав права міста. 1424 року місто стало центром Лежайського староства. В 1498, 1500, 1509, 1519, 1524 роках зазнавало татарських нападів, руйнації. 1534 року староство викупила королева Бона Сфорца.
1 квітня 1937 р. межі міста розширено за рахунок села Ґіллерсгоф, вилученого із ґміни Ґєдлярова Ланцутського повіту[3].
Під час Другої світової війни в місті діяла делегатура Українського допомогового комітету[4].
Українці в Лежайську ред.
Народний дім ред.
У 1905 році в Лежайську було засноване українське товариство «Просвіта». Для потреб товариства незаможній швець Комарницький подарував свою власну ділянку у центрі міста, на якій у 1913 році постав грандіозний Народний дім, збудований за проектом відомого архітектора Лева Шелевича. Народний дім освятили 16 листопада 1913 року.
З нагоди цих урочистостей львівська українська газета «Руслан» в кінці листопада 1913 року писала: "У неділю 16 листопада Лежайськ відзначав своє велике національне свято — посвячення Народного Дому. Прибуло багато гостей з Ланцюта, Ряшева, Бжеська, Розвадова, Рудника і, навіть, з Острова. Приїхало також кільканадцять членів львівського товариства «Сокола ІІІ» в одностроях і з прапором. Було також 50 місцевих членів «Сокола» з сусіднього Дубна.[5]
У Народному домі до 1939 році був найбільший актовий зал Лежайська, тому його часто орендували для своїх заходів євреї та поляки.
В Народному Домі від початку його ужитку і до липня 1944 року діяли: читальня і філія «Просвіти», бібліотека для дітей та дорослих, кооператив «Самопоміч» з двома крамницями, осередок «Рідної школи», товариство «Сільський господар», спортивне товариство «Луг», аматорський театр, церковний та просвітянський (чоловічий, жіночий і мішаний) хор, дитячий садок, музичні та танцювальні колективи, ресторан.
У серпні 1939 року польська влада розпустила читальню і філію «Просвіти», а Народний Дім було закрито, на його дверях почеплено пломби. Під час німецької окупації діяльність читальні і філії «Просвіти» заборонили. Німецькі окупанти дозволили лише діяльність «Освітнього товариства».[5]
У 1939 році в місті проживало 6100 мешканців, з них 400 українців, 3850 поляків і 1850 євреїв[6]. Місто входило до Ланьцутського повіту Львівського воєводства.
1945 року відповідно до «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах» більшість українського населення Лежайська була виселена в СРСР. Українці були переселені в населені пункти Станіславської області (нині Івано-Франківської) — вивезено 223 особи (69 сімей)[7].
Греко-католицька церква ред.
Сучасна будівля греко-католицької церкви Успіння Богородиці в Лежайську збудована в 1831 році на місці давніших церков, була парафіяльною церквою Каньчузького деканату Перемишльської єпархії і мала 507 парафіян у місті. До парафії належали також села Старе Місто, Прихоєць, Седлянка, Лукова, Віравиці, Єльна, Янда, Руда, Ґідлярева, Гутисько, Козярня і місто Соколів; парафія налічувала 1558 парафіян[8]. З 1842 р. у складі парафії перераховуються також села Сажина і Береза, з 1848 р. — Требось.
Після Першої світової війни церква стала осідком Лежайського деканату Перемишльської єпархії. У 1937 р. в місті налічувалося 584 греко-католики, у парафії — 1858 парафіян[9]. Після виселення українців і заборони греко-католицької церкви використовується римо-католиками і є костелом Ісуса Милосердного для дітей та молоді.
Пам'ятки ред.
Демографія ред.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[10][11]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 6946 | 1371 | 4940 | 635 |
| Жінки | 7566 | 1255 | 4717 | 1594 |
| Разом | 14512 | 2626 | 9657 | 2229 |
Відомі люди ред.
Народилися ред.
- Тадеуш Голлендер — польський поет.
- Йосип Кишакевич — український композитор і хоровий диригент, священик УГКЦ.
Почесні громадяни Лежайська ред.
- Теофіль Лєнкавскі[pl] — ректор духовної семінарії РКЦ в Перемишлі
Лежайські старости ред.
- Юзеф Потоцький — крайчий коронний
Примітки ред.
- ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
- ↑ Середа В., Базилевич Р. 2020, Українці Лежайська і околиць, Львів: Растр-7. -С.9
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 20 marca 1937 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Sprawiedliwości o zmianie granic miasta Leżajska w powiecie łańcuckim, województwie lwowskim. Dz.U. 1937 nr 24 poz. 157 [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.
- ↑ а б Базилевич, Роман. Народний дім у Лежайську (Українська) . Архів оригіналу за 1 вересня 2017.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 110.
- ↑ Нові джерела щодо примусового переселення українців у 1944-1946 роках (за матеріалами Державного архіву Львівської області). Архів оригіналу за 7 квітня 2018. Процитовано 26 листопада 2017.
- ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Dioeceseos Graeco Catholicae Premisliensis pro Anno Domini 1831, p. 55. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 17 грудня 2017.
- ↑ Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1937. — с. 60. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 17 грудня 2017.
- ↑ GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Джерела ред.
- Leżajsk // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 193. (пол.).— S. 193—195. (пол.)
Посилання ред.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лежайськ |
- Сайт «LEŻAJSKIE OPOWIEŚCI». Дані про місто[недоступне посилання з квітня 2019]
- Сайт «Leżajsk. Szlak chasydzki». Фонд охорони єврейської спадщини [Архівовано 1 червня 2011 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |