Левитська Марія Сергіївна
Марі́я Сергі́ївна Леви́тська (13 квітня 1955, Київ) — українська художниця театру і кіно. Членкиня Національної спілки кінематографістів України та Національної спілки театральних діячів України. Головна художниця Національної опери України (1989). Заслужена діячка мистецтв України (1995). Лавреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (2003). Академікиня Національної академії мистецтв України (2017). Народна художниця України (2006). Дочка художниці Ірини Левитської (1927—2012).
| Левитська Марія Сергіївна | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Марія Левитська (2022) | ||||
| Народження |
13 квітня 1955 (69 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Жанр | сценографія | |||
| Навчання | Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури | |||
| Діяльність | художниця, художниця по костюмах, сценографка, візуальна мисткиня | |||
| Нагороди |
     | |||
| Сайт | levitska.com/ru/index.html | |||
|
| ||||
Життєпис ред.
Народилася 13 квітня 1955 року в творчій родині київських інтелігентів та інтелігенток. Дід — професор-офтальмолог, батько — професор радіофізики, бабуся — балерина, актриса, мати — художниця[1].
Закінчила Київський художній інститут за спеціальністю художниця театру (1981, майстерня Данила Лідера).
У 1981—1989 рр. працювала на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка.
З 1989 р. — головна художниця Національної опери України.
Здійснила низку постановок у драматичних та музичних театрах України, оформлювала оперні, балетні та драматичні вистави в Польщі, Словенії, Ізраїлі, Канаді.
Учасниця понад тридцяти художніх виставок, серед яких персональні виставки в Україні (1987, 1988, 2000, 2002, 2005, 2015), Японії (1990), Канаді (1992), Польщі (1991, 1996), Ізраїлі (1997).
24 березня 2023 р. в експозиційній залі Президії Національної академії мистецтв відкрилася персональна виставка Марії Левитської, на якій художниця представила близько сотні ескізів костюмів до оперних та балетних вистав, створених у різні періоди її творчості[2][3].
Роботи М. С. Левитської зберігаються в Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Театральному музеї імені О. Бахрушина (Москва) у приватних колекціях в Україні, Канаді, Польщі, Словенії, Німеччині, Ізраїлі.
Творчість ред.
Авторка художнього оформлення понад 160 опер, балетів, драматичних постановок, концертних програм. У творчому доробку художниці декілька тисяч ескізів театральних костюмів[3].
Марія Левитська створила костюми та декорації до вистав Національної опери України, серед яких класичні опери («Лючія ді Ламмермур» (1987) і «Любовний напій» (2009) Ґ. Доніцетті, «Дон Жуан» В.-А. Моцарта (1989), «Мазепа» (1991) та «Іоланта» (2011) П. Чайковського, «Травіата» (1994) «Макбет» (2007), «Бал-маскарад» (2008) і «Дон Карлос» (2012) Дж. Верді, «Мадам Баттерфляй» (1995), «Турандот» (2003) і «Манон Леско» (2006) Дж. Пуччіні та інші) і балетні постановки ( «Лебедине озеро» (1995, 2009), «Спляча красуня» (1997) і «Лускунчик» (2004) П. Чайковського, «Попелюшка» С. Прокоф’єва (1989), «Ніч перед Різдвом» (1993) і «Вікінги» (1998) Є. Станковича, «Жар-птиця» (1998) і «Петрушка» І. Стравинського, «Шехерезада» М. Римського-Корсакова (обидві — 2001), «Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта (2006) тощо).
Головний режисер Національної опери А. А. Солов'яненко так охарактеризував творчість художниці:
«Її сценографічні рішення завжди гармонійно поєднують історичну достовірність і власне авторське бачення, а костюми вражають винахідливістю, достовірністю та красою»[4].
Майстриня працює також у жанрі станкового живопису, графіці, в техніці батику.
2016 року у київському видавництві «Либідь» вийшла книга-альбом Марії Левитської «Музи і музика мого театру: автопортрет у декораціях»[5].
Роботи в театрі ред.
- 1987 — «Лючія ді Ламмермур» опера Гаетано Доніцетті
- 1989 — «Дон Жуан» опера Вольфганга Амадея Моцарта
- 1989 — «Попелюшка» Сергія Прокоф’єва
- 1991 — «Мазепа» Петра Чайковського
- 1993 — «Ніч перед Різдвом» Євгена Станковича
- 1994 — «Травіата» Джузеппе Верді
- 1995 — «Лебедине озеро» Петра Чайковського
- 1995 — «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні
- 1997 — «Спляча красуня» Петра Чайковського
- 1998 — «Вікінги» Євгена Станковича
- 1998 — «Жар-птиця» Ігоря Стравинського
- 2001 — «Петрушка» Ігоря Стравинського
- 2001 — «Шехерезада» Миколи Римського-Корсакова
- 2003 — «Турандот» Джакомо Пуччіні
- 2004 — «Лускунчик» Петра Чайковського
- 2006 — «Весілля Фіґаро» Вольфганга Амадея Моцарта
- 2006 — «Манон Леско» Джакомо Пуччіні
- 2007 — «Макбет» Джузеппе Верді
- 2008 — «Бал-маскарад» Джузеппе Верді
- 2009 — «Лебедине озеро» Петра Чайковського
- 2009 — «Любовний напій» опера Гаетано Доніцетті
- 2011 — «Іоланта» Петра Чайковського
- 2012 — «Дон Карлос» Джузеппе Верді
Фільмографія ред.
- Художниця-постановниця
- Художниця по костюмах
- 1982 — «Повернення Баттерфляй»
- 1983 — «Поцілунок»
- 1983 — «Паризька драма»
- 1984 — «Капітан Фракасс» (т/ф, у співавт. з Інною Биченковою)
- 1985 — «Кармелюк»
- 1987 — «Спомин»
- 1988 — «Фантастична історія» (у співавт. з Е. Погожевою)
- 1991 — «Ціна голови» (у співавт.)
Нагороди та відзнаки ред.
- 1983 — дипломантка «За кращу роботу» на Міжнародному фестивалі «Празьке квадрієнале»
- 1994 — лавреатка театральної премії «Київська пектораль»
- 1995 — Заслужена діячка мистецтв України
- 2000 — лавреатка премії «Людина року — 2000»
- 2003 — лавреатка Національної премії України ім. Тараса Шевченка
- 2007 — лавреатка мистецької премії ім. Д. Лідера
- 2006 — Народна художниця України
- Кавалериня ордена княгині Ольги ІІІ (2001) і ІІ (2015) ступенів[6]
- 2016 — Кавалериня ордена «Зірка Італії»[7].
Примітки ред.
- ↑ Голубєва Т. Чарівниця театру / Тетяна Голубєва // Музика. — 2003. — № 3. — С. 5.
- ↑ Виставка театрального костюму (укр.). «Театрально-концертний Київ». 22 березня 2023. Процитовано 22 березня 2023.
- ↑ а б Асадчева, Тетяна (24 березня 2023). У столиці відкрилася виставка ескізів відомої театральної художниці. Вечірній Київ. Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ Левитська М. Музи і музика мого театру. — Київ, 2016. — С. 5.
- ↑ Ковальчук О. Марія Левитська : [рец. на кн. М. Левитської «Музи і музика мого театру» (Київ, 2016)] / Олена Ковальчук // Образотворче мистецтво. — 2017. — № 3. — С. 128 : іл.
- ↑ Національна академія мистецтв України. Левитська Марія Сергіївна. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 4 грудня 2015.
- ↑ Левитська Марія. Національна опера України. Процитовано 26 березня 2023.
Посилання ред.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 358. — ISBN 5-88500-071-9.
- Офіційний сайт(рос.)
- Левитська Марія Сергіївна // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 50-51.
- Левитська Марія на сайті IMDb (англ.)
- Левитська Марія — Персони | Національна опера України [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Марія Левитська на kino-teatr.ru [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Марія Левитська на порталі Національної академії мистецтв України
Джерела ред.
- Левитська М. С. Музи і музика мого театру: автопортрет у декораціях / Марія Левитська; передмова А. Солов'яненка, М. Резніковича. — Київ : Либідь, 2016. — 240 с. : іл.
- Вергелис О. Цветные сны о черно-белом. (Художница Мария Левитская: фрагменты географии) / Олег Вергелис // Art Line : культурно-аналітичний журнал. — 1998. — № 12. — С. 5— 7 : фот. — (рос.)
- Субботіна Л. Марія Левитська. Нотатки з минулого : [інтерв'ю з художницею] / Любов Субботіна // Кіно-Театр. —2001. — № 3. — С. 26—28.
- Москалець О. Поліжанрова художниця, або Просто Марія Левитська : [інтерв'ю з художницею] / Олександр Москалець // Музика. — 2012. — № 3. — С. 42— 47 : фот.
