Вікіпедія

Латвійська євангельсько-лютеранська церква

Латві́йська єва́нгельсько-лютера́нська це́рква (латис. Latvijas Evaņģēliski luteriskā baznīca) — протестантська лютеранська церква в Латвії. Найбільша християнська деномінація країни. Офіційно заснована 1922 року. Як лютеранська течія присутня на латвійських землях з 1523 року. Головний храм — Ризький собор. Має єпископальну систему управління, керується синодом єпископів. Голова церкви — архієпископ Ризький. Об'єднує три сотні громад, до півмільйона вірян. Проводить богослужіння латиською і німецькою мовами (що була основною мовою церкви до ХХ ст.). Член Всесвітньої лютеранської федерації (з 1963). Належить до конфесійного лютеранства, консервативно-традиціоналістського напрямку висока церква. Визнає Апостольський і Нікейський символи віри. Дотримується постанов Книги згоди. Не практикує жіночого пастирства і не благословляє союзи содомітів.

Латвійська євангельсько-лютеранська церква
Посада керівника організації Lutheran Archbishop of Rigad
Країна  Латвія
Член у Всесвітня рада церков, Спільнота протестантських церков Європи[1] і Всесвітня лютеранська федерація
Дочірня організація Luther Academyd
Офіційний сайт​(латис.)​(англ.)​(нім.)
CMNS: Латвійська євангельсько-лютеранська церква у Вікісховищі
Ризький собор - головний храм Церкви.

Назва ред.

  • Латві́йська єва́нгельсько-лютера́нська це́рква (латис. Latvijas Evaņģēliski Luteriskā Baznīca; LELB) — латвійська назва.
  • Латві́йська лютера́нська це́рква — коротка назва.
  • Євангельсько-лютеранська церква Латвії (нім. Evangelisch-Lutherische Kirche Lettlands; рос. Евангелическо-лютеранская церковь Латвии; ЕЛЦЛ) — перекладна назва.

Історія ред.

  • 1523: створена перша лютеранська громада в Ризі.
  • 1530: Ніколаус Рамм переклав латиською частини Біблії.
  • 1539: Рига увійшла до складу протестантських міст. Католицький Ризький собор перетворено на лютеранський храм.
  • 1561: Лівонія розділилася на ряд держав: герцогство Курляндії і Семигалії, де лютеранство стало державною релігією і була створена Курляндська консисторія[de]; Ліфляндське герцогство, де збереглася стара католицька віра.
  • 1622: Швеція приєднала Ліфляндію і провела лютеранізацію регіону.
  • 1633—1634: створена Ліфляндська консисторія із 6 унтер-консісторіями.
  • 1710: Росія приєднала Ліфляндію.
  • 1734: Ризька обер-консисторія підпорядкована російському уряду: Консисторіальному засіданню Юстиц-колегії ліфляндських і естляндських справ[2].
  • 1795: Росія приєднала Курляндію-Семигалію; Курляндська консисторія також підпорядкована Юстиц-колегії.
  • 1832: Ліфляндська і Курляндська консисторії перепорядковані Генеральній євангельсько-лютеранській консисторії; при них запроваджені посади генерал-суперінтендетнів.
  • 1922: після незалежності Латвії 194 латиські і 20 німецьких громад об'єдналися у єдину Латвійську лютеранську церкву. Діфляндська і Курляндська консисторії скасували. Шведський архієпископ Натан Седерблюм рукопоклав обраного на синоді Карліса Ірбе архієпискпопом Ризьким. Для німецькомовних призначили окремого єпископа — Петера-Гаральда Пельхау. При Латвійському університеті відкрився теологічний факультет.
  • 1932: Теодорс Грінбергс став новим архієпископом церкви.
  • 1944: СРСР повторно окупував Латвію. Грінбергс і більшість пасторів покинули країну. Церкву очолив Карліс Ірбе, але його разом із іншими пасторами, депортувала радянська влада. Внаслідок цього латиські лютерани втратили до 80% кліру.
  • 1954: СРСР дозволив діяльність лютеранської церкви у Латвії, новим архієпископом став Густав Турс.
  • 1967: Церква мала 90 пасторів і 400 тисяч вірян; церковне життя обмежувалося недільними службами.
  • 1989: Латвія відновила незалежність. Керівництво лютеранської церкви, яке співробітничало з радянською владою, відсторонили. Пройшли вибори кліру, а новим архієпископом став Карліс Гайлітіс.
  • 2008: сейм Латвії затвердив закон про Латвійську лютеранську церкву, згідно з яким держава надаватиме їй фінансову допомогу та ряд привілеїв.

Організація ред.

  • Голова — архієпископ Ризький.
  • Синод (Sinode) — рада єпископів, найвищий центральний орган.
    • Головне правління (Virsvalde) — головний виконавчий орден.
  • Парафіяльні ради (draudzes padome) — найвищі органи на місцях
    • Парафіяльні правління (draudzes valde) — виконавчі органи на місцях
  • Єпископства: Ризьке, Лієпайське, Даугавпілське (станом на 2016).
  • Навчальні заклади: Адакадемія Лютера (семінарія), теологічний факультет Латвійського університету.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ https://www.leuenberg.eu/about-us/member-churches/
  2. ↑ Евангелическо-лютеранская церковь в России, Украине, Казахстане и Средней Азии. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 серпня 2020.

Бібліографія ред.

  • Arbusov, L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
  • Arbusow, L. Die Einführung der Reformation in Liv-, Est und Kurland (Quellen und Forschungen zur Reformationsgeschichte 3). Leipzig, 1921.
  • Beyträge zur neuern Staats- und Krieges-Geschichte. Danzig: J.C. Schuster, 1756.
  • Dalton, Hermann. Verfassungsgeschichte der evangelisch-lutherischen Kirche in Rußland. Gotha: F.A. Perthes, 1887. [Beitrage zur Geschichte der evangelischen Kirche in Rußland].
  • Kallmeyer, Theodor. Die Begründung der evangelisch-lutherischen Kirche in Kurland durch Herzog Gotthard: ein kirchengeschichtlicher Versuch // Mittheilungen aus der livl. Geschichte, Bd. VI, Heft 1 u. 2
  • Tetsch, Carl Ludwig. Curländischer Kirchen-Geschichte. Riga & Leipzig, Königsberg & Leipzig, 1767—1770.
  • Исаев, С.А. Латвийская евангелическо-лютеранская церковь [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.] // Православная енциклопедия. Т. 40, С. 78-83

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Латвійська євангельсько-лютеранська церква

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Латвійська_євангельсько-лютеранська_церква&oldid=40319026