Вікіпедія

Лагунова Марія Іванівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лагунова.

Марі́я Іва́нівна Лагуно́ва (рос. Мария Ивановна Лагунова, 4 липня 1921, с. Оконєчніково, Ушаковський сільський округ, Микитинська волость, Кам'янський повіт, Єкатеринбурзька губернія, РРСФР (нині Катайський район, Курганська область, Росія) — 26 грудня 1995, м. Бровари, Київська область, Україна) — перша в світі жінка-танкіст Червоної армії, учасниця німецько-радянської війни. Під час війни — механік-водій танку Т-34 56-ї гвардійської танкової бригади, гвардії сержант.[2]

Марія Іванівна Лагунова
рос. Мария Ивановна Лагунова
Народження 4 липня 1921(1921-07-04)
Оконечникова, Ушаковська сільська рада (Катайський район), Q86679045?, Єкатеринбузькая губерніяd, РСФРР
Смерть 26 грудня 1995(1995-12-26) (74 роки)
Бровари, Київська область, Україна
Країна СРСР СРСР, Україна Україна
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ  танкові війська
Роки служби 1941—1943
Звання сержант[1]
Війни / битви Німецько-радянська війна
Інше Почесний громадянин міста Бровари
Нагороди Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни I ступеня Медаль «За відвагу» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
CMNS: Лагунова Марія Іванівна у Вікісховищі

Життєпис ред.

Марія Іванівна Лагунова народилася 4 липня 1921 року в селі Оконєчніково Ушаковського сільради Микитинської волості Кам'янського повіту Єкатеринбурзької губернії (нині Катайський район Курганської області).[3]

У чотирирічному віці втратила матір і з ранніх років стала працювати, щоб прогодувати і одягнути себе. Закінчила неповну середню школу (п'ятирічна).[4]

Згодом її забрала сестра в Свердловськ, де Марія працювала нянею. З 16 років почала працювати на фабриці «Уралвзуття». Працювала електриком, але хотіла стати шофером вантажівки. І коли видавалася вільна хвилина, і фабричний вантажівка стояла без «роботи» або на ремонті, вивчала його і була щаслива, якщо їй дозволяли сісти за кермо.[5]

У роки Другої світової війни ред.

На фронті ред.

З початком німецько-радянської війни старший брат Микола пішов на фронт, Марія вирішила вчинити так само. Після неодноразових звернень в Сталінський РВК Свердловська, їй прислали повістку і згодом направили в числі таких самих 20-річних дівчат в Челябінську школу військових трактористів.[6]

Взимку, 1942 року направлена в батальйон аеродромного обслуговування на Волховському фронті, в декількох кілометрах від передових позицій. Протягом 1942 року валила на своєму тракторі дерева, корчувала пні, рівняла землю, прибирала сніг. Під час бомбардування аеродрому єфрейтор Лагунова була контужена, після чого її відправили у запасний полк[7], де її визначили в кіномеханіки.

Механік-водій ред.

B лютому 1943 року для відбору на курси танкістів в полк приїхав військовий представник з Уралу. Марія також вирішила записатися, але отримала відмову. Тоді вона написала лист в Москву Михайлові Калініну, і за кілька днів військпред отримав наказ зарахувати Лагунову до числа курсантів. Так серед 700 курсантів-чоловіків, майбутніх танкістів, які приїхали в березні 1943 року до Нижнього Тагілу, виявилася одна дівчина.[8]

Програма курсів була розрахована на чотири місяці, проте найкращим курсантам 19-го навчального танкового полку 2-ї навчальної танкової бригади було запропоновано складати іспити достроково вже в червні. Марія виявилася в числі найкращих механіків-водіїв і достроково склала іспити. Відмовившись залишитися в полку інструктором,[9] механік-водій М. І. Лагунова спрямована на фронт в 424-й окремий танковий батальйон 56-ї гвардійської танкової бригади.[10]

Бойове хрещення гвардії сержант Лагунова прийняла на Курській дузі. Після контрнаступу радянських військ під Курськом танкісти з боями просувалася далі на захід, через Сумську, Чернігівську та Київську області України.[11]

Марія показала себе досвідченим і сміливим водієм, користувалася бойовим авторитетом у танкістів. На її рахунку було вже багато розчавлених гусеницями вогневих точок, знарядь і солдатів противника. У бригаді про неї говорили: «Це наш танковий ас».[12]

З 1943 року кандидат в члени ВКП (б).[10]

Останній 13-й бій ред.

28 вересня 1943 року у Броварах бригада вела важкі бої. Село Княжичі двічі переходило з рук в руки. Заступник командира батальйону з політчастини капітан Мітяйкін повів танкістів в чергову танкову атаку на німецькі позиції, перебуваючи в Т-34 (командир танка — лейтенант Чумаков), де механіком-водієм служила Лагунова. Для неї це був уже 13-й бій.[1] Спочатку атака розвивалася успішно: увірвавшись на позиції противника, екіпаж знищив німецьку гармату, розчавив бліндаж і розстріляв з кулемета солдатів супротивника. Але незабаром танк був підбитий, снаряд пошкодив ланку гусеничної стрічки танку і влучив у місце механіка-водія.[13]

У шпиталі ред.

Лагунову, що у бою сильно пошкодила обидві ноги, непритомну евакуювали з танка і доставили до польового шпиталю. Згодом виявилось, що права рука перестала рухатись.[14][11]

Літаком її доставили в Суми, звідти до Ульяновська, а потім до Омська. Тут хірург Валентина Борисова провела їй серію операцій, щоб частково врятувати ноги для можливості ходити на протезах.[15]

У госпіталі Лагунової вручили орден Червоної Зірки.[16]

Делегація з нижньотагільського навчального полку привезла Марії близько 60 листів, як від друзів, так і від незнайомих курсантів з нового поповнення.[17]

З листів з фронту від командира бригади полковника М. К. Скуби і її колишнього комбата майора Хоніна вона дізналася, що в кімнаті слави полку тепер висить її портрет, а її військова біографія розповідається всім курсантам в виховних цілях.[18][19]

За іншими відомостями Лагунова вважалася загиблою, і однополчани з 56-ї гвардійської танкової бригади дізналися про те, що вона жива, лише через 20 років з публікацій письменника С. С. Смирнова в пресі.[20]

Навесні 1944 року її перевезли до Центрального інституту травматології і протезування МОЗ в Москві, де їй зробили протези.[21]

Подальше життя ред.

Повернувшись до навчального полку, Лагунова чотири роки служила телеграфісткою, продовжуючи тренуватися в ходьбі на протезах. 1948 року була демобілізована.[5]

Мешкала у Свердловську, працювала на фабриці «Уралобувь» контролером ВТК. Вийшла заміж за Кузьму Яковича Фірсова, з яким познайомилася в госпіталі, теж інваліда війни. У сім'ї у них народилося двоє синів.[22]

У 1960-х роках за порадами лікарів через астму була змушена змінити клімат, і сім'я переїхала до Хмельницького, а потім — до Броварів. Виховувала дітей і онуків, вела роботу з патріотичного виховання молоді, виїжджала з делегаціями за кордон.[23]

Померла 26 грудня 1995 року, на 75-му році життя.

Нагороди ред.

Радянські державні нагороди:

Почесний громадянин міст Катайськ (Курганська область, Росія), Бровари (Україна) і Грюневальд (Німеччина).

Родина ред.

У сім'ї було п'ятеро дітей. Втративши матір в чотири роки, рано почала працювати. Старший брат Микола — з перших днів війни на фронті, загинув.[25]

Чоловік — Кузьма Якович Фірсов, з яким познайомилася в госпіталі, інвалід війни. Коли майбутній чоловік зробив їй пропозицію в госпіталі, вона розсміялася і заплакала: «Що ж ми будемо робити? Нам обом нянька потрібна». На що він відповів: «А ми з тобою, Маша, дві дуже важкі долі з'єднаємо в одну важку. І зробимо її щасливою». У сім'ї у них народилося двоє синів: Микола (нар. 1949) і Василь (нар. 1953). Обидва сини названі в честь загиблих на фронті братів Марії Іванівни і Кузьми Яковича. Також є внуки,[26] мешкають в селі Княжичі Броварського району Київської області України.

Пам'ять ред.

Її ім'ям названі вулиці в місті Бровари та селі Княжичі на Київщині,[27] а також на батьківщині Марії Іванівни — у місті Катайський.

Почесний громадянин міста Бровари.

У 2010 році напередодні Дня Перемоги над нацизмом у Нижньому Тагілі Лагуновій встановлено меморіальну таблицю.[28][29]

6 травня 2013 року меморіальна таблиця в її пам'ять була встановлена на одному з будинків по вулиці, названої на її честь (вул. Лагунової, 38).[30]

У музейно-меморіальному комплексі «Історія танка Т-34» частина експозиції «Жінки і танки» присвячена М. І. Лагуновій.[31]

Оцінки й думки ред.

Після більш ніж 20-річної перерви Лагунова знову повела танк, коли в складі делегації від полку вона перебувала на окупованій радянськими військами частині Німеччини і один закордонний журналіст мав сумнів, що жінка могла бути механіком-водієм танка. Тоді Лагунова сіла на водійське місце танка і, щосили впираючись в педаль фрикціона обома протезами, повела танк.[32]

Галерея ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Тихий Ю. Механик-водитель стальной машины. progressprim.ru (рос.). Прогрес Примор'я. Архів оригіналу за 28 березня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  2. ↑ Скворцов В. Никто не забыт. newizv.ru (рос.). Новые Известия. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  3. ↑ Личности Зауралья. Лагунова Мария Ивановна. persona.kurganobl.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 вересня 2014. Процитовано 9 квітня 2018.
  4. ↑ «Фрау Марєсьєв» — танкіст Марія Лагунова (PDF). omskprof.ru (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2016. Процитовано 8 квітня 2018.
  5. ↑ а б Саматов Р. «Фрау Марєсьєв» — Маруся Лагунова. larichev.org (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  6. ↑ Дибенко. Настоящий человек танкист Мария Ивановна Лагунова. ucrazy.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  7. ↑ Юферев, Сергій. Жінки-танкісти Великої Вітчизняної війни. Марія Лагунова. Військовий Огляд. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  8. ↑ Кужильный Д., Волков С. Танк у музея. Памяти легендарного учебного полка и его героев. mstrok.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  9. ↑ Смирнов С. Рассказы о неизвестных героях. lib.ru (рос.). Архів оригіналу за 10 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  10. ↑ а б в Лагунова Мария Ивановна 1921 г. р. podvignaroda.ru (рос.). Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 8 квітня 2018.
  11. ↑ а б Маша — водитель танков. a-z.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 березня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  12. ↑ Уроки мужества. Лагунова Мария Ивановна. gazeta31.info (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 8 квітня 2018.
  13. ↑ Гейко Ю. Танкист по имени Мария // На грани возможного: Легендарные подвиги советских воинов. Сборник. — Москва : Знание, 1990. — 368 с. — ISBN 5-07-000697-5.
  14. ↑ Танкист Мария Лагунова — женщина стальной воли. statehistory.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  15. ↑ Марія Лагунова — жінка-танкіст, яка прославилася в боях за Броварщину. atbrovary.kiev.ua. 17 січня 2018. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2020.
  16. ↑ Малишевский Н. (07 березня 2013). Женщины, победившие фашизм (I). ruskline.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  17. ↑ Механик-водитель танка Т-34 Лагунова М. И. otvoyna.ru (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 9 квітня 2018.
  18. ↑ Антропова Н. Катайский район: памяти Марии Лагуновой. asmo45.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  19. ↑ Кутьина Л. Расширенное заседание Чувашского республиканского отделения Российского Союза ветеранов определило программу празднование 100-летия со дня рождения Советского Союза А. П. Маресьева. soyuzveteranov.ru (рос.). Російський Союз Ветеранів. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 9 квітня 2018.
  20. ↑ Марков В. Подвиг Марии Лагуновой. historyntagil.ru (рос.). Тагильский рабочий. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  21. ↑ Танкист по имени Мария. politikus.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 9 квітня 2018.
  22. ↑ Крохмалюк В. Сестра Маресьева. sovross.ru (рос.). Советская Россия. Архів оригіналу за 6 листопада 2016. Процитовано 9 квітня 2018.
  23. ↑ Чигинцев В. Сестра Маресьева. kr-gazeta.ru (рос.). Копейский рабочий. Архів оригіналу за 6 квітня 2020. Процитовано 9 квітня 2018.
  24. ↑ 23-25 марта 2015 года, телеканал «Звезда» премьера документального сериала «Прекрасный полк». garnizon-a.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  25. ↑ Мария Ивановна Лагунова. katayskraion.ru (рос.). Администрация Катайского района. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  26. ↑ Фронтова історія жінки-танкістки Марії Логунової. inter.ua. Інтер. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  27. ↑ Истории Победы. Мария Лагунова. tentorium.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  28. ↑ Сергеенко Т. «Фрау Маресьев» — Маруся Лагунова. aeslib.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  29. ↑ Мемориальная доска Лагуновой М. И. в городе Бровары. memory-tour.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  30. ↑ Суханова М. Конспект ООД по познавательному развитию «Великая Отечественная Война и её герои» для детей подготовительной группы. maam.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  31. ↑ Музейно-мемориальный комплекс «История танка Т-34». museum-t-34.ru (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.
  32. ↑ Маркова И. Женщины-танкисты в Великой Отечественной войне. schoolfiles.net (рос.). Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 9 квітня 2018.

Посилання ред.

Див. також ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лагунова_Марія_Іванівна&oldid=39109502