Лавровський Петро Олексійович
| Лавровський Петро Олексійович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
25 березня 1827 Видропузьк |
| Помер |
12 березня 1886 (58 років) Санкт-Петербург |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | філолог |
| Alma mater | Головний педагогічний інститут, Санкт-Петербург |
| Заклад |
ХНУ імені В. Н. Каразіна Імператорський Варшавський університет |
| Посада | Професор Харківського університету, завідувач кафедри слов'янських наріч |
| Науковий ступінь | член-кореспондент Імператорської академії наук |
| Членство | Петербурзька академія наук |
| Діти | Калдубовський Арсеній Петрович |
Петро́ Олексі́йович Лавро́вський (* 25 березня 1827, Видропузьк Новоторжоцького повіту Тверської губернії (нині Тверська область, Спіровський район) — † 12 березня (28 лютого) 1886, Санкт-Петербург), російський та український філолог-славіст. 1856 — член-кореспондент Імператорської академії наук, академік Південнослов'янської академії наук і мистецтв. Автор праць з давньоруської мови та палеографії; досліджував питання історії українського народу та його мови у стосунках з іншими слов'янськими мовами, обстоював думку про існування давньоруської літературної мови, відмінної від церковнослов'янської.
Життєпис ред.
Брат науковця Миколи Лавровського, родич Івана Вишнеградського. Походить з родини протоієрея, був наймолодшим з 19-ти дітей, вдома здобув початкову освіту; 1841 року закінчує повітове духовне училище в Торжку.
Протягом 1842—1851 років навчається в Санкт-Петербурзі, закінчив із золотою медаллю Головний педагогічний інститут — за працю про Реймське Євангеліє.
Професор Харківського університету — 1851, очолював кафедру слов'янських наріч — рекомендував його Ізмаїл Срезневський. У тому часі вивчав літописні матеріали та займався аналізом лексичних явищ; 1852 року захищає магістерську роботу «Про мову північних російських літописів», добре слово про цю працю написав Олександр Востоков.
У 1853 році в статті «Замітки про особливості словоутворення та значення слів в древній руській мові» обґрунтовує необхідність укладання історичного словника давньоруської мови. Того ж року в статті "Декілька слів про значення та походження слова «кметъ» починає друкуватися в журналі «Москвитянин».
1855 роком опублікована його стаття «Про обряд постриження у древніх слов'ян»; того ж року захищає докторську дисертацію «Дослідження про літопис Йоакимівський», призначений екстраординарним професором.
З 1857 року — ординарний професор Харківського університету.
1858 року у Санкт-Петербурзі друкується його праця «Зауваження про етимологічні особливості старовинної польської мови».
На доказ самостійності української мови в місячнику «Журнал Міністерства народної освіти» опублікував начерк «Огляд чудових особливостей наріччя малоруського порівняно з великоруським та іншими слов'янськими наріччями» — 1859[1].
Протягом 1859—1860 років перебував у закордонному науковому відрядженні, працював у Відні, Парижі, Празі, відвідував Галичину, був в Далмації, Сербії, Чехії та Чорногорії. Зустрічався та листувався з Олександром Пипіним.
31 (19) березня 1861 прочитав публічну лекцію в залі Харківських дворянських зборів на літературно-музичному вечорі, організованому гуртком місцевих студентів — з метою зібрання коштів для матеріальної підтримки родичів Тараса Шевченка.
Того ж року виступив у часописі «Основа» з полемічними статтями «Критичні зауваження про малоруське наріччя», «Відповідь на листа п. Максимовича до п. Погодіна»[2] та «Щодо питання про південноруську мову»[3].
Друкуються його кореспонденції «Похорони В. В. Ганки» та «Південноруський елемент у Австрії» в газеті «Санкт-Петербурзькі відомості».
11 вересня (30 серпня) 1861 року на врочистих зборах Харківського університету виголошує промову «На спомин про Ганку та Шафарика».
Протягом 1861/1862 навчальних років читав університетський курс історії та літератури чеського народу, в 1862/1863 роках — курс історії польського народу.
1862—1865 рр. у харківському «Духовному віснику» друкуються його роботи:
- «Повідомлення про стан уніатської церкви в руських у Галичині»,
- «Слов'янська церква та римо-католицький пропагандизм»,
- «Святі Кирило і Мефодій як православні проповідники й учителі у західних слов'ян у зв'язку із сучасною їм історією церковних незгод між Сходом та Заходом» — удостоєний академічної Уваровської премії,
- «Відомості про церковні справи у слов'ян австрійських».
1863 тему окремішності української мови розвинув у статті «Про деякі фонетичні та граматичні особливості південноруської (малоруської) мови, не тотожні з великоруською та польською».
Протягом 1865/1866 навчального року викладає історію сербської літератури та сербського народу, пізнішне склав «Сербсько-російський тлумачник», вийшов друком 1870 року.
Ректор Варшавського університету — 1869−1872 — призначений по рекомендації Івана Аксакова та славіста Олександра Гільфердінга.
У 1874—1874 роках виконував окремі урядові доручення.
В 1875—1880 роках — попечитель щойнозаснованого Оренбурзького навчального округу.
Попечитель Одеського навчального округу в 1880—1885 роках.
1885 роком вийшов у відставку, повертається до Санкт-Петербурга, призначається членом Ради міністрів народної освіти.
Серед його учнів були Олександр Потебня та Микола Сумцов.
Праці ред.
- «Опис семи рукописів Імператорської Санкт-Петербурзької публічної бібліотеки», 1858,
- «Огляд чудових особливостей наріччя малоруського порівняно з великоруським та іншими слов'янськими наріччями», 1859. (рос.) / Журнал Министерства народного просвещения, 1859, № 6,
- «Дослідження про міфічні вірування у слов'ян в „хмару“ та „дощ“ у зв'язку із подібними віруваннями древніх споріднених народів», 1862,
- «Записка про друге видання першої частини історичної граматики Ф. І. Буслаєва. Москва, 1863», 1865,
- «Розгляд дослідження О. О. Потебні „Про міфічне значення деяких вірувань та обрядів“», 1866,
- «Розгляд твору п.п. Пипіна О. М. та В. Д. Спасовича „Огляд історії слов'янських літератур“», 1867,
- «Корінне значення в назвах споріденості у слов'ян», 1867,
- «Приєднання чеської католицької родини до православ'я», «Харківські губернські відомості», 1868,
- «Чорногорія та чорногорці», 1871,
- «Етнографічний нарис кашубів», «Філологічні записки», Воронеж, 1873,
- «Зведення думок по перегляду університетського уставу», 1874.
Джерела та література ред.
- Профіль на сайті РАН
- П. Г. Усенко. Лавровський Петро Олексійович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 16. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Мова-інфо [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Лавровський Петро Олексійович [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Лінгвісти [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
Література ред.
- Афанасій Бичков, «П. Лавровський», 1886, «Журнал міністерства народної освіти», число 4.
- Олександр Кочубинський, «Пам'яті П. Лавровського», «Записки Одеського товариства історії та старожитностей», 1889.
- * Є. Х. Широкорад. Лавровський Петро Олексійович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.. С. 267—268.
- Петро Олексійович Лавровський: наукова і науково-критична спадщина (до 90-річчя від дня народження): Збірник наукових праць. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2019. — 312 с.
Примітки ред.
- ↑ (рос.)Лавровский. П. А. Обзор замечательных особенностей наречия малорусского сравнительно с великорусским и другими славянскими наречиями / Журнал Министерства Народного Просвещения. — 1859, № 6. — С. 225—266. [Архівовано 25 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.)Лавровский П. Ответ на письма г. Максимовича к г. Погодину о наречии Малорусском / Основа. № 5-8. — 1861. — С. 14-40. [Архівовано 25 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.)П. А. Лавровский. По вопросу о южно-русском языке. Письмо к редактору / Основа. № 11-12. — 1861. — С. 72-83. [Архівовано 25 січня 2019 у Wayback Machine.]