Лавровський Микола Олексійович

Лавровський Микола Олексійович
Народився 3 грудня 1825(1825-12-03)
с. Видропузьк Тверської губернії
Помер 30 вересня 1899(1899-09-30) (73 роки)
с. Кочеток Харківської губернії.
Поховання Харків
Країна  Російська імперія
Діяльність філолог
Alma mater Головний педагогічний інститутd
Галузь філологія
Заклад Харківський університет
Ніжинський історико-філологічний інститут кн. О.Безбородька
Варшавський університет
Посада

декан історико-філологічного факультету Харківського університету
директор Ніжинського історико-філологічного інституту кн. О.Безбородька

ректор Варшавського університету
Вчене звання член Імператорської АН
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Володимира Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святого Станіслава

Лавровський Микола Олексійович (03.12(21.11).1825—30(18). 09.1899) — український історик, філололог, педагог, сановник, дійсний член Імператорської АН (1890). Член-засновник Харківського історико-філологічного товариства, член Історичного товариства Нестора-літописця. Брат Петра Лавровського.

Біографія ред.

Микола Лавровський народився в с. Видропузьк Тверської губернії (нині село Спіровського р-ну Тверської обл., РФ) в сім'ї сільського священика. Грамотою оволодів удома. 1841 закінчив повітове духовне училище в м.Торжок, з 1842 навчався на історико-філологічному факультеті Головного педагогічного інституту в м. Санкт-Петербург. 1849 без зазначення авторства опублікував свою першу статтю «Сравнение перевода „Одиссеи“ Жуковского с подлинником на основании разбора 9-й рапсодии» («Отечественные записки», № 3). По закінченні ін-ту із золотою медаллю 1851 залишився там ад'юнктом кафедри грецької та латинської словесності й старожитностей. Наступного року в збірнику «Опыты историко-филологических трудов студентов Главного педагогического института» побачила світ написана іще в студентські роки монографія «Избрание Михаила Феодоровича на царство». 1852 був направлений на таку ж посаду до кафедри педагогіки Харківського університету, однак ненадовго затримався у С.-Петербурзі, щоб захистити магістерську працю «Рассуждение о византийском элементе в языке договоров русских с греками» .

Навесні 1853 переїхав на Слобідську Україну. 1854 обнародував дисертацію про давньоруські «училища», 1855 став доктором слов'яно-російської філології. 1856—58 викладав в університеті й водночас цензурував газету «Харьковские губернские ведомости». Друкувався в цьому ж виданні, а також у столичних часописах «Летописи русской литературы и древности», «Русское слово», «Москвитянин» та ін. 1858 зайняв кафедру російської словесності Харківського університету. В 1859 році підготував спецкурс «О характере древнейшей письменности, народной словесности вообще и о „Слове о полку Игореве“ в особенности».

В 1862 році виступив з публічною лекцією, присвяченою пам'яті Т.Шевченка. Від цього року служив також деканом історико-філологічного факультету. Брав участь у діяльності недільних шкіл, учительських з'їздів (написав «Обозрение учительских съездов в 1862 году в Харьковском учебном округе»), керував педагогічними курсами. Підтримував О.Потебню. Опублікував низку праць: «Карамзин и его литературная деятельность», «О прусских регулятивах 1, 2 и 3 октября 1854 г.», «Памятники старинного русского воспитания», «О трудах Ломоносова по русскому языку и русской истории», «Несколько слов о Ломоносове», «Памяти Ломоносова», «Замечания о гире Константина Багрянородного», «О новом чешском переводе „Слова о полку Игореве“» та ін. Досліджував минуле шкільництва в Україні. Кілька публікацій присвятив історії Харківського університету, зокрема: «О сношении Н. М. Карамзина с Харьковским университетом», «Замечания о первоначальной истории Харьковского университета», «Из первоначальной истории Харьковского университета», «Василий Назарьевич Каразин и открытие Харьковского университета», «Воспоминание о Василии Назаровиче Каразине (1773–1873)», «Эпизод из истории Харьковского университета». У місячнику «Журнал Министерства народного просвещения» (1871, № 3) надрукував біографію чеського діяча Карела-Яромира Ербена «Очерк жизни и деятельности К.-Я. Эрбена», висловив у ній думку про важливість «висвітлювати для народу його історію, його історичні права на свободу та незалежність».

13 (1) січня 1875 став директором-облаштувальником Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька, створив там науковий друкований орган «Известия Нежинского историко-филологического института князя Безбородко», організував придбання для інституту бібліотекики професора С.Шеверьова. Паралельно, до середини 1876, завідував тамтешнім юридичним ліцеєм, який підлягав ліквідації. У наступні роки надрукував праці «Заметка о тексте русских былин» (К., 1877), «Памятники старинного русского воспитания» (К., 1879), «Гимназия высших наук кн. Безбородко в Нежине: 1820–1832» (Київ, 1879), написав кілька персоналій професорів для впорядкованої М.Гербелем книги «Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко» (С.-Петербург, 1881). Викладав рос. словесність, виголошував актові промови (їхні тексти 1877—80 публікувалися в «Известиях Историко-филологического института князя Безбородко»). 16 (4) вересня 1881 мав слово на відкритті в Ніжині пам'ятника М.Гоголю (опубліковано: «К биографии Н. В. Гоголя». Київ, 1881). В 1882 році пішов у відставку й оселився на дачі в с. Кочеток Вовчанського повіту. Харківської губернії.

В 1883 році повернутий на держ. службу, виконував обов'язки ректора Варшавського університету, читав у цьому закладі лекції з історії давньорус. писемності. Тоді ж виступив зі статтями «Кирилл и Мефодий и начало христианства в России» (Мефодиевский сборник. Варшава, 1885) та «Из семьи и школы А. С. Пушкина» («Варшавский дневник», 1887).

1890 призначений попечителем Дерптського навч. округу, опікувався запровадженням в ун-ті м. Дерпт (з 1893 — Юр'єв, нині м. Тарту, Естонія) викладання рос. мовою за типовим статутом аналогічних закладів Російської імперії.

1899 остаточно пішов у відставку.

Помер у с. Кочеток.

Праці ред.

  • О педагогическом значении сочинений Екатерины Великой. Х., 1856
  • Обозрение ветхозаветных апокрифов. Х., 1864
  • О Ломоносове по новым материалам. Х., 1865
  • О Петровских песнях (Песни, собранные И. В. Киреевским). Воронеж [1872].

Джерела та література ред.