Кукерсит
Кукерси́т — масивний плитковий глинисто-мергелистий горючий сланець коричнево-бурого кольору.
Етимологія та історія ред.
Назва — за місцем знаходження — від села Кукерс у Естонії. Термін «кукерсайт» вперше використав у 1916 році геолог Залеський Михайло Дмитрович (03(15). 09. 1877, м. Орел, Росія — 22. 12. 1946, Ленінград, нині С.-Петербург)[1]. Раніше породу називали «кукерівським шаром» і «кукерівським вогняним сланцем».
Жителі Фінської затоки давно знайомі з горючими сланцями і використовували їх як паливо. Німецький хімік Йоганн Готліб Георгі (1729—1802) описав породу у своїй публікації 1791—1798 рр. у Кенігсберзькому географічно-фізичному та природно-історичному описі[2].
Перші масштабні спроби видобутку корисних копалин були зроблені в районі Кукрузе в 1880-х роках, промисловий видобуток почався лише з 1916 року. Перший великий завод по видобутку нафти з кукерситу був введений в дію в 1924 році в Кохтла-Ярве. До 1940 року в основному виробляли дизельне паливо і мастила, а також консерванти для деревини і бітум зі сланцевої нафти. У той час майже 10 % доходів Естонії від експорту отримували зі сланцевої нафти.
Сьогодні Kuckersit покриває 62 % потреб Естонії в нафті і особливо важливий у сфері енергопостачання.
Наприкінці 1990-х існувало ще шість шахт глибиною до 80 м і чотири кар'єри. Водночас, промисловий видобуток кукерситу спричинив серйозні екологічні проблеми.
Кукерсит також сьогодні видобувають у Росії, але не в таких масштабах, як в Естонії. Місця видобутку — між Санкт-Петербургом і естонським кордоном.
Загальний опис ред.
Кукерсит — сланцева, переважно дрібнозерниста порода від світло- до темно-коричневого кольору. Місцями він багатий на скам'янілості, видимі неозброєним оком. Під світловим мікроскопом видно, що він складається переважно з органічних структур. У деяких місцях можна побачити неправильні чорні лінзи асфальтових мінералів. Порода багата нафтою, вміст нафти може становити до 46 % породи, що робить її одним із найвищих вмістів нафти в горючих сланцях у світі. Крім органічних речовин зустрічаються силікати та алюмосилікати, а також високий вміст вапна. На відміну від подібних ордовикських сланців Dictyonema, поширених у північній Естонії та Швеції, вміст важких металів у куксерситі низький. Кукерсит неоднорідний, і шари та конкреції вапняку трапляються всередині породи.
Головні компоненти: кероген (органічна речовина), тонкозернистий уламковий матеріал, карбонат кальцію. Масова частка керогену в кукерситі 20-70 % (в середньому 30—50 %).
Кукерсит використовується в основному як енергетичне паливо, в менших масштабах для отримання побутового газу, рідкого палива і хімічних продуктів. Зола кукерситу придатна для будівельних матеріалів, вапнування ґрунтів.
Залягає у Балтійському сланцевому басейні. Кукерсит є основою значної промисловості в Естонії.
Генезис ред.
В ордовику значні частини континентальної території були затоплені. Поклади вапняку утворилися в мілководних морях в центральній і північній Європі, в тому числі в країнах Балтії. У районі сьогоднішнього с.Кукерс велика кількість синьо-зелених водоростей виду Gloeocapsomorpha prisca відклалася в мілководному морі, утворивши морську гіттію. На підставі порівняння з аналогічними сучасними відкладеннями припускається, що для морської зони, де утворився кукерсит, глибина не перевищувала чотирьох метрів.
Відслонення кукерситу в Естонії ред.
Кукерсит поширений на східній частині Фінської затоки у вигляді повторюваних включень у вапняках середнього ордовика Естонії та Росії. У цих вапнякових товщах потужністю від 20 до 30 метрів було нараховано до 50 окремих шарів кукерситу та кукерситоподібних порід товщиною від кількох сантиметрів до максимум двох-трьох метрів. Одне з головних родовищ - Тапа в Естонії.
Від Таллінна до Санкт-Петербурга шари кукерситу залягають на більш ніж 90 кілометрів, площа їх поширення становить понад 50 000 км2. Загальні запаси в Естонії оцінюються від 6 до 21 мільярдів тонн.
Література ред.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Hans Murawski, Wilhelm Meyer: Geologisches Wörterbuch. Ferd. Enke Verlag Stuttgart, 11. Auflage 2004, 262 S., ISBN 978-3-8274-1445-8.
- John R. Dyni: Geology and resources of some world oil-shale deposits. Scientific Investigations Report 2005–5294. In: U.S. Department of the Interior. U.S. Geological Survey. 2006.
- K. Luts: Esthonian Oil Shale – Its Chemistry, Technology, and Analysis. Chapter I. Der Kukersit. Revaler Buchverlag G.m.b.H., 29 S., Reval 1944.
- N. E. Altun, C. Hiçyilmaz, J.-Y. Hwang, A. Suat Bağci, M. V. Kök: Oil Shales in the world and Turkey; reserves, current situation and future prospects: a review. In: Oil Shale. A Scientific-Technical Journal. 23. Jahrgang, Nr. 3. Estonian Academy Publishers, 2006, ISSN 0208-189X, S. 211–227.
- Kattai, V.; Lokk, U. (1998). "Historical review of the kukersite oil shale exploration in Estonia". Oil Shale. A Scientific-Technical Journal. Estonian Academy Publishers. 15 (2S): 102–110.
Примітки ред.
- ↑ Hans Murawski, Wilhelm Meyer: Geologisches Wörterbuch. Ferd. Enke Verlag Stuttgart, 11. Auflage 2004, 262 S., ISBN 978-3-8274-1445-8.
- ↑ Geographisch-physikalische und naturhistorische Beschreibung des Russischen Reichs / zur Uebersicht bisheriger Kenntnisse von demselben. Nicolovius, Königsberg, erschienen in 6 Bänden von 1797 bis 1802. Nachdruck: Hansebooks, 2017, ISBN 978-3-7434-4092-0.